Поняття трудової дисципліни та методи її забезпечення

У літературі поняття дисципліни праці як правової кате­горії розглядається в чотирьох аспектах: як один з основних принципів трудового права; як елемент трудового правовідношення; як інститут трудового-права; як фактична поведінка, тобто рівень дотримання усіма працюючими на виробництві дисципліни праці.

Як інститут трудового права трудову дисципліну потрібно розуміти як сукупність правових норм, котрі регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обо­в'язки працівників і власника або уповноваженого ним органу, визначають заходи заохочення за успіхи у праці. Що ж стосується відповідальності за винне невиконання трудових обов'язків, то норми, котрі передбачають дисциплінарну відпо­відальність працівника, утворюють окремий правовий інсти­тут у трудовому праві.

Під методами забезпечення трудової дисципліни розумі­ються передбачені законодавством способи її забезпечення, тобто виконання сторонами трудового договору своїх обо­в'язків. Традиційно вважалося, що існують два методи за­безпечення трудової дисципліни: заохочення і примус. Од­нак в умовах ринкових відносин особливого значення набувають економічні та організаційні методи забезпечення дис­ципліни праці.

Суть економічних методів полягає у всебічній активізації трудящих за допомогою відновлення почуття господаря, влас­ника. Велике стимулююче значення тут мало прийняття за­конів "Про власність", "Про підприємництво", якими була проголошена рівноправність всіх форм власності, господарська самостійність підприємництва, широкі права підприємств в оплаті й стимулюванні праці, використанні прибутку. Особ­ливе значення мала приватизація майна державних підпри­ємств, основою якої стали Закони України "Про приватиза­цію майна державних підприємств" та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", в результаті якої працівники підприємств отримали переважне право на одержання акцій власних підприємств, стали пра­цюючими співвласниками, що підвищило їх самостійність у вирішенні виробничих питань, створило умови для справж­ньої зацікавленості у результатах роботи та розподілі при­бутку. Разом із законами "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства" вони створили солідну правову базу для формування справжньої зацікавленості працівників у результатах своєї праці й зміцненні трудової дисципліни.

Організаційні методи управління дисципліною праці в Україні в сучасний період все більше характеризуються нау­ковим підходом до організації виробництва загалом. Як відомо, однією із засад розвитку виробництва виступає цілеспрямо­ване вдосконалення його організації. Широко відомі наукові теорії управління Ф. Тейлора, Г. Файоля, Е. Маслоу, Т. Берн-са та багатьох інших вчених та практиків, які обгрунтували менеджмент як науку про керівництво (управління) людь­ми — окремими працівниками, робочою групою, трудовим колективом (див., наприклад, Мескон М.Х., Альберт М., Хе-доури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. - М.: Дело, 1992; Кравченко А. Управленческие революции // Социа­листический труд. — 1991. — №1; Филиппов А. В. Управление кадрами на предприятии. — М.: Знание, 1985; Щекин Г.В. Основы кадрового менеджмента: Учебник: В 2 кн. — К.:

МЗУУП, 1993). У правовому аспекті предметом менеджмен­ту є правове регулювання системи суспільних відносин щодо організації управління персоналом. Відносини щодо забез­печення дисципліни праці є складовою частиною цієї системи.

Сучасний правовий інститут дисципліни праці за змістом складається з правової регламентації прав та обов'язків учас­ників трудового процесу, стимулювання сумлінної праці.

Якщо досі правове регулювання трудової дисципліни розвивалося переважно шляхом посилення дисциплінарної відповідальності за трудове правопорушення, то на етапі пе­реходу до ринкової економіки ухил робиться на більш чітке регламентування взаємних прав та обов'язків сторін трудо­вих правовідносин і належне стимулювання високої якості праці працівників.