Підстава та умови матеріальної відповідальності

Підставою виникнення матеріальної відповідальності є трудове майнове правопорушення, тобто винне порушення однією зі сторін трудового договору своїх обов'язків, що при­звело до заподіяння майнової шкоди іншій стороні. Власник або уповноважений ним орган у відповідності до статей 131, 153 КЗпП України зобов'язаний створити умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого працівникам майна, створити безпечні й нешкід­ливі умови праці. Працівники повинні дбайливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати за­ходів для запобігання шкоди. Невиконання сторонами тру­дового договору цих обов'язків може привести до заподіян­ня шкоди і притягнення до матеріальної відповідальності.

Елементи трудового майнового правопорушення є одно­часно умовами матеріальної відповідальності сторін трудо­вого договору. Такими умовами є:

— наявність прямої дійсної шкоди, під якою потрібно розуміти втрату, погіршення або пониження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації зробити витрати на відновлення, придбання майна або інших ціннос­тей або зробити зайві виплати. До прямої дійсної шкоди відносяться, наприклад, нестача, ушкодження цінностей, ви­трати на ремонт зіпсованого майна, штрафні санкції за неви­конання господарських зобов'язань. Згідно зі ст.130 КЗпП не підлягають відшкодуванню нестримані доходи (упущена вигода), під якими розуміються прибутки, які були б отри­мані, якби працівник не здійснив протиправного діяння. Не може бути стягнена шкода, що відноситься до категорії нор­мального виробничо-господарського ризику, а також шкода, заподіяна працівником, який перебуває у стані крайньої не­обхідності. До нормального виробничого ризику відносить­ся шкода, яка заподіяна, наприклад, при випробуванні нових технічних засобів виробництва, коли неможливо було досяг­ти бажаного результату іншим шляхом і було вжито всіх заходів щодо запобігання шкоди. Щодо прямої дійсної шко­ди, заподіяної працівникові незаконними діями (бездіяльніс­тю) власника чи уповноваженого ним органу, то під нею слід розуміти втрачений працівником заробіток за час вимуше­ного прогулу при незаконному звільненні, переведенні, затримці видачі трудової книжки при звільненні; витрати, по­в'язані з ушкодженням здоров'я внаслідок трудового каліцтва чи професійної хвороби (втрачений заробіток, додаткове хар­чування, придбання ліків, санаторно-курортне лікування, від­шкодування моральної шкоди та ін.); вартість особистих речей працівника, які зіпсовані чи знищені (викрадені) внаслі­док незабезпечення їх збереження власником;

— протиправність дії або бездіяльність однієї зі сторін трудового договору (невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків). Коло обов'язків сторін трудового дого­вору, встановлених нормами трудового права, досить багато­манітне, і дії, які порушують ці норми, є неправомірними або протиправними. Протиправною є поведінка працівника, який не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, перед­бачені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями, трудовим договором, наказами і розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу. До протиправних дій власника (уповноваженого ним органу) можна віднести такі, як незабезпечення здоро­вих і безпечних умов праці, умов, необхідних для нормальної роботи і забезпечення повного збереження майна, незаконні звільнення, переведення, відсторонення від роботи тощо;

— причинний зв'язок між протиправним порушенням стороною трудового договору свого обов'язку і майновою шкодою, що наступила, тобто результат з неминучістю випливає із заподіяного особою діяння. Відповідальність не може насту­пити за випадкові наслідки діяння. Слід зазначити при цьому, що п. 2 ст. 133 КЗпП встановлює матеріальну відповідальність керівників підприємств, установ, організацій, керівників струк­турних підрозділів та їх заступників у випадках, коли май­нова шкода виникла у зв'язку з неправильною постановкою обліку і зберігання грошових цінностей, невжиттям необхід­них заходів для запобігання простоям, випуску недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і псуванню матеріальних чи грошових цінностей. У цих випадках дії (бездіяльність) названих осіб були лише умовою в розвитку причинно-наслідкового зв'язку, і притягти їх до матеріальної відпові­дальності можна тоді, коли безпосередній заподіювач шко­ди не відшкодував заподіяну шкоду в повному розмірі. Коли шкода відшкодована повністю, вказаних керівників підпри­ємств, структурних підрозділів (їх заступників) можна при­тягти до дисциплінарної відповідальності;

— вина працівника, власника або уповноваженого ним органу. Вина являє собою відношення працівника до заподія­ної шкоди у формі умислу чи необережності. Потрібно звер­нути увагу на те, що на відміну від цивільно-правової май­нової' відповідальності, коли передбачаються випадки май­нової відповідальності без вини, матеріальна відповідальність у трудовому праві не може наступити без вини. При покла­данні на працівника матеріальної відповідальності вина по­винна бути обов'язково встановлена. Форма вини впливає на вид матеріальної відповідальності, і відповідно умисне заподіяння майнової шкоди тягне за собою повну матеріаль­ну відповідальність. Як уже відмічалося, тягар доведення вини лежить на власникові або уповноваженому ним органі, крім випадків відшкодування шкоди працівниками, які не­суть повну матеріальну відповідальність за спеціальними законами, уклали договір про повну матеріальну відпові­дальність або отримали матеріальні цінності за разовим до­рученням. Такі працівники вважаються винними, доки самі не доведуть свою невинність у виникненні шкоди.

Для притягнення до матеріальної відповідальності не­обхідні всі вказані умови у сукупності.