Перехід України під протекторат російського царя

Сміливий і волелюбний народ України розумів, що у визволь­ній війні з Польщею йому не обійтися без вірного союзника. Бажаним союзником могла стати Росія, єдиновірний російський народ.

Український народ завжди зберігав пам'ять про свій зв'язок із східнослов'янськими народами. Тому він плекав надію зблизитись і утворити союз з ними. Саме цим пояснюється багато дружніх акцій українців щодо росіян. У Лівонській війні населення України допомагало російським військам, а К.Косинський і С.Наливайко ставили питання про перехід у підданство Росії. У Смутні часи (1611—1612 pp.) козаки відмовилися брати участь у штурмі Моско­вського Кремля та Троїце-Сергієвої лаври.

У тяжкі часи поразок український народ, рятуючись від пере­слідувань польської влади та її феодалів, шукав захисту у Москов­ської держави та знаходив його. Втікачам з України було дозволено проживати у прикордонній смузі — Порубіжжі. Вони селилися слободами, звідки й пішла назва — Слобідська Україна. У 1638 p. після поразки повстання Я.Остряниці, повстанці заснували декіль­ка слобод.

Російський народ завжди співчутливо ставився до України та її народу, намагався полегшити їхню долю, наскільки це було можливо, заохочував наміри України зблизитися з Росією. Але офіційно уряд Росії до пори не висловлював свого ставлення до України, оскільки був пов'язаний Поляновським мирним догово­ром (1634 p.) з Польщею і не був готовий до нової війни з нею. Тому царський уряд, починаючи з 1648 p., передбачливо обрав позицію вичікувального нейтралітету, шо практично означало відмову від допомоги Польщі в її боротьбі проти України.

Між Україною і Росією йшла жвава торгівля. Україні було дозволено безмитне купувати в Росії хліб і сіль. Росія допомагала їй зброєю і грошима. Як і раніше, вона надавала свої прикордонні землі вихідцям з України для поселення. Після укладення Білоцер­ківського договору російський кордон був відкритий для втікачів з України. У 1651 p. відбувається масовий перехід селян і козаків на Слобідську Україну. Такі переходи відбувалися і в наступні роки. У 1652 p. сюди перейшов з-під Острога полковник І.Дзіковський, з ним 1000 козаків з сім'ями, майном і худобою. На новому місці вони заснували селище Острогожськ. Царський уряд не чинив перешкод донським козакам битися в лавах українського козацтва.

Уперше загін донський козаків прибув в Україну на допомогу повстанцям вже у березні 1648 p.

Є підстави вважати, що складачі Соборного уложения 1649 p. використали, як одне з його джерел. Литовський статут. Вони це зробили не тільки тому, що він у свою чергу, мав своїм джерелом Руську Правду, а тому, що статут офіційно діяв в Україні. Викорис­тання норм Литовського статуту як одного з джерел Соборного уложення мало на меті зміцнити зв'язки України та Росії.

Протягом 1648—1654 pp. Росія і Україна підтримували дипло­матичні стосунки. Перше українське посольство на чолі з полков­ником С.Мужеловським направилося до Москви у січні 1649 p. після блискучих перемог України над Польщею. У відповідь на це в Україну прибуло перше повноважне посольство з Москви на чолі з Г.Унковським. Впродовж п'ятиденних переговорів у Чигирині (17—22 квітня 1649 p.) воно переконалося у прагненні українського народу звільнитися з-під гніту Польщі і встановити тісні стосунки з Росією. З цього моменту дипломатичні зв'язки між Україною і Росією стають постійними. Особливо вони активізувалися з 1651 p., коли Україна розірвала з Польщею Білоцерківський договір.

Протягом 1649—1654 pp. Б.Хмельницький надіслав до Москви 10 повноважних посольств. Москва за цей час направила в Україну не менше 15 посольств і окремих посланців.

За роки виснажувальної війни, не раз обдурені своїми підступ­ними союзниками, Б.Хмельницький, козацтво, український народ все більше переконувалися, що без військової та іншої допомоги з боку Росії вони не зможуть відстояти незалежність України.

Питання про стосунки Росії з Україною було одним з першо­чергових у високій політиці, тому винести остаточне рішення нале­жало Земському собору, який був скликаний у 1651 p. Він не дав позитивної відповіді на прохання України. Незважаючи на політику Польщі, її неповажне ставлення до Росії, царя, порушення нею мирного договору. Земський собор ухвалив впливати на Польщу, як і раніше, дипломатичними методами. Але патріарх Йосип благосло­вив царя порушити мир, якщо Польща не піде на поступки.

Наприкінці 1653 p. Росія досить зміцніла, щоб вступити у війну з Польщею. Земський собор 1 жовтня 1653 p. прийняв рішення про розірвання договору з нею і про те, що "гетьмана Богдана Хмельницького и все Войско Запорожское з городами их и землями принять под свою государеву высокую руку .". Для здій­снення цього рішення цар Олексій Михайлович направив до Укра­їни повноважне посольство на чолі з боярином Бутурліним. Посо-

Российское законодательство Х—XX веков. — Т. 3. — С. 457.

льство мало завдання передати царську грамоту, яка сповіщала про рішення Земського собору.

Правове оформлення переходу України під протекторат москов­ського царя. 8 січня 1654 p. у день Богоявления у Переяславі зібралася військова рада. Для участі в ній прибули також представ­ники від міст України, усіх її соціальних верств: " .собралось великое множество всяких чинов людей". На раді було оголошено царську грамоту і багато її учасників погодилися перейти під високу руку царя Олексія Михайловича. Цим вердиктом завершився про­цес зближення України і Росії у 1648—1654 pp.

Запорізьких козаків, їх представників на Переяславській раді не було, але вони раніше повідомили Б.Хмельницького, що готові "со всем народом . что живет по обе стороны Днепра, под протек­цию . российского монарха".

Рішення Земського собору і відповідь на нього Переяславської ради було усним договором Росії і України. Його належало зміцни­ти церковною присягою. Ввечері 8 січня переяславському церков­ному соборі Б.Хмельницький та генеральна старшина присягнули на вірність царю, після чого посли вручили гетьману клейноди — корогву, булаву і щедрі подарунки. 9 січня присягли полковники. А потім усі інші. Разом з тим такий авторитетний дослідник, як Д.Дорошенко, твердить, що далеко не всі групи населення і не повсюдно виявили бажання дати присягу. Відмовився присягати митрополит Київський і заборонив усім громадянам давати прися­гу. Відмовився від присяги кальницький полковник І.Богун, Уман­ський та Брацлавський полки.

Б.Хмельницький і козацька старшина не були впевнені, що усна домовленість виконуватиметься російською стороною. Тим більше, що московські посли ухилилися від присяги, мотивуючи це тим, що цареві не пристало присягати народові. Однак в історичній науці існує думка, що за наполяганням старшини посли присягну­ли, щоб "выконання прысяги изъ обоихъ сторонъ было".

Усний договір не задовольняв гетьмана і старшину своїм змістом, бо стосувався тільки загальних положень входження Укр.і їни у підданство до Росії. Вони бажали, щоб договір закріпі;