Принципи страхування

Страхування ґрунтується на певних специфічних принципах. До них, насамперед, належать:

• конкурентність;

• страховий ризик;

• страховий інтерес;

• максимальна сумлінність;

• відшкодування в межах реально завданих збитків;

• франшиза;

• суброгація;

• контрибуція;

• співстрахування і перестрахування;

• диверсифікація.

Розглянемо стисло зміст цих принципів.

Конкурентність — усім страхувальникам і страховикам держава гарантує вільний вибір видів страхування та рівні мож­ливості у здійсненні діяльності, водночас створюються сприят­ливі умови для розвитку страхування, щоб забезпечити реаліза­цію права на ефективний страховий захист юридичних і фізич­них осіб. Держава проводить активну антимонопольну політику, яка є важливим чинником у формуванні цивілізованого стра­хового ринку. Цей принцип поки що повною мірою стосується лише добровільних видів страхування.

Страховий ризик — це ймовірна подія або сукупність по­дій, на випадок яких здійснюється страхування. У міжнарод­ній практиці ризиком вважають також конкретний об'єкт страхування або вид відповідальності. Нерідко страховий ризик тлумачать як розподіл між страховиком і страхувальником не­сприятливих економічних наслідків у разі настання страхового випадку. З огляду на такі розбіжності у тлумаченні терміна «ри­зик» нерідко виникають непорозуміння між страховиками і стра­хувальниками. Тому під час укладання страхових угод та оформ­лення іншої страхової документації потрібно особливу увагу приділяти змісту, який вкладається у слово «ризик».

Загальновизнаним є положення, згідно з яким не може бути предмета для страхової угоди, якщо її сторони не несуть жодного ризику матеріальних чи фінансових втрат за несприятливого пе­ребігу подій. Докладна інформація про класифікацію страхових ризиків подається в розд. 2.

Страховий інтерес випливає з права власності або володіння тим чи іншим об'єктом. Кожний індивідуальний або асоційова­ний власник будинку, автомашини, а тим більш складного вироб­ниче-технічного комплексу, зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей об'єкт кошти не були втрачені через стихійне лихо, нещас­ний випадок, пограбування тощо.

Ще більший страховий інтерес мають фізичні (а нерідко й юри­дичні) особи щодо організації захисту матеріальних інтересів на ви­падок втрати свого (або своїх працівників) життя чи здоров'я. Це га­рантує отримання певних доходів у разі втрати годувальника, тривалої або постійної втрати працездатності застрахованого, а та­кож на випадок настання інших, спеціально обумовлених подій.

У свою чергу, організації, які беруть на себе ризики, як і будь-яка інша комерційна структура, мають інтерес отримати прибу­ток. Ідеться про загальну масу прибутку, тобто з урахуванням і наслідків інвестиційної діяльності.

Максимальна сумлінність. Надійне страхування можливе лише за умов високого довір'я між сторонами. Ні страхувальник, ні страховик не мають права приховувати один від одного ту чи іншу інформацію, що стосується об'єкта страхування. На прак­тиці особливо важливо, щоб цього принципу додержував страху­вальник. Адже саме він володіє найповнішою інформацією про властивості, зокрема дефекти, майна, про стан здоров'я чи інші особливості об'єкта страхування.

Здебільшого страховик наполегливо вимагає таких істотних відомостей: вік особи, яку є намір застрахувати, її професія, перенесені чи наявні хвороби. У практиці багатьох страховиків як суттєвий чинник розглядається те, курить чи ні особа, яка має намір бути застрахованою.

Ще більше чинників потрібно враховувати, коли йдеться про страхування автомобіля. Багато страхових організацій, крім марки машини, року її випуску та вартості, цікавляться досвідом водія, безаварійністю роботи, метою використання транспортного засо­бу, організацією охорони об'єкта страхування і т. ін. Страховики збирають необхідні їм істотні відомості, пропонуючи страху­вальникам заповнити спеціальні формуляри — заяви на страху­вання, де наведено багато запитань, які стосуються предмета страхування та його власника. Часто практикується й усне опиту­вання бажаючих придбати страховий поліс. Страховик залишає за собою право відмовити в укладенні страхової угоди, якщо страхувальник не надасть усіх істотних відомостей.

Страхові відшкодування не повинні приносити страху­вальникові прибутку. Щоб уникнути спроб скористатися стра­хуванням зі спекулятивною метою страховики додержують принципу, згідно з яким матеріальний і фінансовий стан страху­вальника після відшкодування завданих збитків має бути таким самим, як і до страхового випадку. Відхилення, як правило, бу­вають у бік заниження рівня відшкодування. Особливо далекими від названого ідеалу були результати страхування в роки гіперінф­ляції. Проте й нині багато підприємств, економлячи на платежах, за­нижують страхову суму. До того ж вона частково знецінюється че­рез інфляцію. За деякими видами обов'язкового страхування визначається ліміт виплат. Українським страховикам ще належить подолати досить помітну дистанцію на шляху до забезпечення пов­ного відшкодування втрачених матеріальних цінностей чи доходів постраждалого страхувальника (застрахованого).

Велике значення надається скороченню термінів розгляду прете­нзій страхувальників, у чому останні дуже зацікавлені й часто саме з огляду на такі терміни вибирають страхову організацію.

Страхові відшкодування можуть здійснюватися в одній із чо­тирьох форм: 1) перерахуванням належних коштів на рахунок страхувальника (застрахованого) або вигодонабувача; 2) оплатою витрат на ремонт пошкодженого страхового об'єкта; 3) віднов­ленням об'єкта; 4) заміною знищеного, пошкодженого або викра­деного предмета на новий відповідник. В Україні переважає най­простіша форма відшкодування — кошти перераховують на раху­нок страхувальника або видають йому чек на отримання готівки.

Цей принцип повною мірою поширюється тільки на ризикові види страхування. Накопичувальне страхування за своєю ідеєю передбачає можливість отримання застрахованим (вигодонабува­чем), крім сплачених внесків, частини інвестиційного прибутку.

Франшиза — це визначена договором страхування части­на збитків, яка в разі страхового випадку не підлягає від­шкодуванню страховиком. Вона може бути визначена у вигляді певної грошової суми або у відсотках до всієї страхової суми. За­вдяки застосуванню франшизи досягається поєднання самостра­хування зі страхуванням. Підприємства, щоб забезпечити само­страхування дрібних (а іноді й середніх) ризиків, створюють власні фонди ризику (резервні фонди). З огляду на наявність та­кого фонду страхувальники можуть звертатися до страховиків. Із проханням узяти ризик на страхування частково. Застосовувати франшизу зацікавлені й страховики. Оскільки при цьому частина ризику утримується на відповідальності страхувальника, він стає більш заінтересованим вжити превентивних заходів, щоб зберег­ти здоров'я, майно або знизити ризик відповідальності перед тре­тіми особами.

Розрізняють умовну та безумовну франшизу. Умовна франшиза частіше використовується в особистому страхуванні. Наприк­лад, правила страхування можуть фіксувати кількість днів хворо­би до початку надання страхової допомоги. Але якщо застрахо­ваний хворів довше, то допомога виплачується за всі дні непра­цездатності.