Історичний досвід свідчить про те, що за умов конкуренції тобто змагання підприємців між собою, найбільший успіх мають ті з них, хто пропонує споживачеві найкращі товари, роботи та послуги за найнижчими цінами. Наявність конкуренції на ринку стимулює виробництво тих товарів, які необхідні споживачам, сприяє зниженню собівартості товарів, а відтак спонукає підприємців підвищувати ефективність виробництва, рухає науково – технічний прогрес.
Одними із найважливіших конституційних принципів забезпечення свободи підприємницької діяльності в Україні є державний захист конкуренції, а також недопущення зловживань монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.
Інструментом реалізації зазначених принципів є сукупність правових норм, що визначають засади захисту економічної конкуренції в Україні. Ними встановлюються загальні правила здійснення конкурентної боротьби на ринку, що є обов’язковими для виконання усіма суб’єктами господарювання.
Законодавство про захист економічної конкуренції є невід’ємною частиною механізму, що забезпечує вплив держави на економічні процеси у будь – якій сучасній моделі ринкової економіки. Його основне завдання - захист та підтримка максимально можливого рівня конкурентних відносин, завдяки яким і може бути, в кінцевому рахунку, забезпечено розвиток економіки України. Основними шляхами з захисту конкуренції як на ринках банківських та страхових послуг, так і в усіх інших галузях і сферах економіки України є.
1. Недопущення антиконкурентних узгоджених дій суб’єктів господарювання.
Можна визначити як укладення суб’єктами господарювання неправомірних письмових чи усних угод, які регламентують їх ринкову діяльність. Таким чином підприємці можуть домовлятись про регулювання виробництва, умови збуту продукції та найму робочої сили, встановлення цін на певні товари, обмін виробничою та комерційною інформацією та інше. Основною метою укладення таких угод є неправомірне одержання прибутку шляхом забезпечення власних та суспільних потреб через усунення чи обмеження конкуренції між учасниками угоди, а також через усунення зовнішньої конкуренції.
2. Запобігання зловживанню монопольним (домінуючим) становищем на ринку.
Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. 3. Недопущення Антиконкурентних дій органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського управління та контролю.
Антиконкурентними діями органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського управління та контролю визнаються будь-які акти (рішення, накази, розпорядження, постанови тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність зазначених органів, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. 4. Контроль за здійсненням узгоджених дій суб’єктами господарювання.
Узгоджені дії - це укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.
Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання.
Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.
5. Контроль за економічною концентрацією суб’єктів господарювання.
Економічну концентрацію суб’єктів господарювання можна визначити як процес створення, злиття, ліквідації підприємств, переходу прав власності, управління або користування майном, набуттям одними підприємцями прямого або опосередкованого контролю над іншими.
6. Недопущення недобросовісної конкуренції.
Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.
Питання недопущення недобросовісної конкуренції є особливо актуальними при захисті інформаційних технологій суб’єктів господарювання. Будь – які відомості щодо інформаційних технологій відносяться або можуть бути віднесені підприємцем до комерційної таємниці, право на використання та розголошення якої належить виключно її власнику. Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, тягне за собою настання юридичної відповідальності. Така відповідальність може наставати за: 1. Неправомірне збирання комерційної таємниці. 2. Розголошення комерційної таємниці. 3. Схилення до розголошення комерційної таємниці. 4. Неправомірне використання комерційної таємниці.
Зазначені неправомірні дії полягають у отриманні, використанні, розголошенні комерційної таємниці, без згоди її власника. На відміну від відомостей, що добровільно адресуються їх власником третім особам (наприклад, містяться в рекламі), можливість доступу до інформації, яка стосується виробничо-господарської діяльності суб’єкта може бути обмежена її власником. Комерційна таємниця має цінність для її власника лише тому, що вона не відома іншим особам. До неї, на законних підставах не має вільного доступу, її власник охороняє конфіденційність цієї інформації. Тому, неправомірне отримання і введення цієї інформації в господарській обіг може негативно вплинути на підприємницьку діяльність суб’єкта.
Під комерційною таємницею маються на увазі відомості, пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, але розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам. Такі відомості за рішенням керівника можуть бути віднесені до інформації, що представляє собою комерційну таємницю даного підприємства.
Зафіксовані в статуті підприємства положення щодо комерційної таємниці дають його власнику право: вимагати захисту інтересів підприємства перед державою і судовими органами; включати вимоги щодо захисту та збереження комерційної інформації в усі види договорів; видавати документи з питань забезпечення нерозголошення відомостей, які становлять комерційну таємницю; створювати на підприємстві підрозділи економічної безпеки, а також вимагати відшкодування шкоди, завданої підприємству, як його працівниками, так і іншими фізичними чи юридичними особами.
Взаємні обов’язки власника підприємства і його трудового колективу з захисту відомостей, що становлять комерційну таємницю можуть бути закріпленні у колективній угоді, а обов’язки із захисту відомостей, що становлять комерційну таємницю кожного працівника окремо, - у правилах внутрішнього розпорядку або у трудових договорах, контрактах.
Завантажити реферат