Право України в період початку XX ст. до 1917 р.

Джерела права. У період, що вивчається, система джерел права поповнюється новими елементами: постановами Ради міністрів та "мнєніями" Державної ради. Хоча ці форми і мали підзаконний характер, їм було надано обов'язкової сили для всіх виконавчих органів. В цей час видається велика кількість актів, які йменуються "тимчасовими правилами". Будучи надзвичайними, спрямованими на конкретну ситуацію, ці акти набирали значення законів.

Поряд з постановами Рада міністрів видавала також положен­ня, які мали статусний, правоустановчий характер і часто-густо визначали структуру і функції новостворюваних органів влади і управління. Як і раніше, видавалося багато указів, які регламенту­вали проведення конкретних правових акцій і перетворень. Нерідко при реформуванні системи державних органів або створенні нових приймалися нові акти, які мали назву установлень.

В ряді установ проводилась кодифікаційна робота: в особли­вому відділенні державної канцелярії (по виданню Зводу законів), департаментах Сенату, Державній думі й в Державній раді, Раді міністрів та окремих міністерствах і головних управліннях. Керів­ництво цією роботою здійснював Сенат; на початку революції була створена Юридична нарада, яка виконувала функції з керівництва всією кодифікаційною діяльністю.

Цивільне право. Правові акти, прийняті в цей період, мали своїм спрямуванням посилення охорони дворянської та буржуазної власності, спрощення для дворян-поміщиків умов кредиту і прода­жу земель, розширення права буржуазії в галузі промислового та фінансового підприємництва. В основу столипінської аграрної ре­форми було покладено законодавство, яке змінило правове стано­вище селянської земельної власності.

Реакційний характер мав іменний указ 1902 р. "Про майнову відповідальність сільських товариств та селищ, селяни яких брали участь у заворушеннях, що відбувалися останнім часом в деяких місцевостях Полтавської та Харківської губерній". Указ покладав відповідальність за збитки, заподіяні нападом на поміщицькі маєт­ки, не тільки на осіб, які безпосередньо брали участь в цих діях, а й на села та сільські товариства, до яких ці особи належали. При цьому збитки визначалися самими поміщиками і присуджувалися до стягнення спеціальною тимчасовою комісією під головуванням губернатора. Указ від 10 квітня 1905 p. поширив ці положення на всю країну, в тому числі й на решту губерній України.

Столипінська аграрна реформа визначила нову регламентацію права власності селян на землю, а також селянських поземельних відносин. Продовження цієї політики знайшло в царському указі від 9 листопада 1906 р. "Про доповнення деяких постанов чинного закону, який стосується селянського землеволодіння та землекори­стування" і прийнятому на його розвиток законі від 14 червня 1910 р., "Про зміни і доповнення деяких постанов про селянське землеволодіння". Ці акти значно розширювали можливість прид­бання землі у власність заможними селянами.

Серія актів фабричного законодавства кінця XIX ст. лише в 1912 p. під тиском нового революційного піднесення була доповне­на законами про страхування робітників. Першими було видано закони про створення державних органів, яким підпорядкувалася ця справа. Така система управління страхуванням гарантувала за­безпечення інтересів не робітників, а, перш за все, підприємців.

Адміністративне право. Під час революції і реакції, що настала після неї, контрреволюційний, антинародний характер царського законодавства найбільш виразно виявився в адміністративному та кримінальному праві. У перші роки XX ст. адміністративне законо­давство посилено вводить нові обмеження прав особи. Серед них позбавлення права об'єднуватися в товариства і групи, інтереси яких мали політичний характер; інші товариства ставилися під пильний нагляд і контроль державних органів та ін.

На початку революційних подій розширилось законодавство, спрямоване проти трудящих мас і демократичної інтелігенції. У положенні Ради міністрів від 14 лютого 1905 р. про підпорядкуван­ня військовому міністерству товариств взаємної допомоги, заснова­них службовцями та колишніми вихованцями військових навчаль­них закладів, встановлювалося, що такі товариства створюються тільки з дозволу військового міністра і за умови затвердження ним статуту товариства. У відповідь на студентські виступи актом Дер­жавної ради було закріплено припинення на півроку занять у вищих навчальних закладах.

Особливо жорстко була проведена лінія на обмеження грома­дянських прав у новій регламентації свобод слова, друку, зборів та спілок, яку самодержавство здійснило шляхом видання Тимчасових правил після проголошення царського маніфесту від 17 жовтня 1905 p., який декларував громадянські свободи.

Тимчасові правила про пресу (від 24 листопада 1905 p., 18 бе­резня і 26 квітня 1906 p.) забороняли публікації, які загрожували безпеці держави, закликали робітників до страйків, а студентів до припинення занять, до організації заборонених законом зборів, підбурювали до ворожого ставлення до уряду та посадових осіб тощо. Згідно з тимчасовими правилами про товариства та спілки від 4 березня 1906 p. заборонялися ті з них, які мали цілі, що супере­чили суспільній моралі, або заборонялися кримінальним законом, або ж загрожували громадському спокою та безпеці.

Як вже зазначалося, особливому обмеженню були піддані права робітників на створення профспілок, а також на проведення зборів, з'їздів тощо. Тимчасові правила про збори від 4 березня 1906 p. практично виключали можливість проведення зборів без дозволу поліції і присутності на них представників.

"Законною" основою масованого використання військ для придушення революційних заворушень стали затверджені царем 17 лютого 1906 p. нові Правила про призов військ для сприяння цивільним властям. В них проголошувалося, що війська призиваю­ться "лише при крайній необхідності і при недостатності поліцей­ських засобів". Але, як показує аналіз наступних пунктів Правил, таких підстав було дуже багато. Використовуючи Правила, царат перетворив армію на знаряддя своєї внутрішньої політики.

Кримінальне право. Нові нормативні акти кримінально-право­вого характеру були спрямовані на посилення каральної політики, розширення репресій і посилення кримінальної відповідальності робітників, селян і демократичної інтелігенції за участь в страйках, антиурядових виступах, створенні революційних партій та організа­цій.

Було надано чинності главам Кримінального уложення 1903 p. про державні злочини. В ньому містилися більш широкі диспозиції статей про політичні злочини, передбачалася більш сувора відпові­дальність.

Крім того, царськими указами було введено нові склади зло­чинів і посилена відповідальність за деякі з них. Тимчасовими правилами про пресу, збори, товариства і спілки за їх порушення встановлювалася кримінальна відповідальність — тюремне ув'яз­нення на різні строки і високий грошовий штраф. Царським указом від 2 грудня 1905 p. передбачалася кримінальна відповідальність у вигляді тюремного ув'язнення за організацію та участь в страйках на підприємствах, які мали громадське і державне значення, на залізницях і в урядових установах.