На карті 3 частка українців по областях від загальної їх чисельності в країні зображується колом відповідного діаметру. Два сектори цього кола демонструють частку українців, що проживають у міській та сільській місцевості кожної з областей, більшість українців в Україні - це міські жителі (58,9% від загальної їх чисельності). Цей показник дещо нижчий від частки всього міського населення країни в цілому (67, 9%),і набагато менший від аналогічних показників інших національностей,що проживають в Україні. Так, зокрема, частка міського населення серед росіян складає 87, б%, серед євреїв близько 97%. Міжобласні відміни цього показника для українців зумовлюються диференціяцією рівня урбанізованості областей. Найвищою частка українців, що проживають у містах, є в Донецькій (85, 5%), Луганській (81,9%), Дніпропетровській(79,4%) областях; найнижчою - в Закарпатській (38, 4%), Івано-Франківській (39, 0%), Тернопільській (39, 1%) областях .
Скорочення темпів приросту населення є характерним для всіх розмірних категорій міських поселень,у тому числі більших і найбільших міст, але найпомітніше воно саме в малих поселеннях.
Регіональні особливості розміщення населення зумовлюються характером поселенської мережі. Міське населення України розміщене досить нерівномірно. Переважна більшість його знаходиться у високо урбанізованому Донецько-Придніпровському регіоні. Особливо висока зосередженість населення у Дніпропетровській, Донецькій та Запорізькій областях, на які припадає майже третина всіх міських жителів України.
Динаміка міського населення має істотні територіальні відмінності.У 1996 році
збереглася тенденція зниження темпів приросту міських жителів у Донецько-Придніпровському регіоні і незначне зростання приросту населення у слабоурбанізованих областях (Івано-Франківській,Тернопільській та Хмельницькій). Джерелом приросту чисельності жителів цих областей був природний приріст (відповідно 1, 3;1,3;0,8 тис. осіб).
Змінюється також співвідношення між типами міських поселень - містами та селищами міського типу. У зазначений період спостерігалося збільшення кількості міст і зменшення селищ міського типу,що пов’язане і з наданням селищам міського типу статусу міст, і з переводом селищ міського типу в ранг сільських поселень.
Аналіз розподілу жителів за типами поселень свідчить про те,що хоча кількість міських поселень у 1996 році дещо перевищувала 4% усіх поселень України, проте в них проживало понад дві третини населення держави. При цьому міста становили менше третини міських поселень,але вони концентрували понад 86% міських жителів. До того ж основна їх частка (понад 50°/о) припадала на великі міста з чисельністю жителів понад 250 тис. осіб. У таких містах проживало понад 16 млн. осіб. У малих містах проживало понад 8 млн. осіб.
Значне територіальне зосередження міських поселень у Донецько-Придніпровському регіоні та навколо великих міст, îñîáливо навколо міст-мільйонерів, а також високе скупчення біля них сільських поселень спричинили формування агломеративних форм розселення.Найвиразніших ознак агломерацій досягло розселення у Донецькій області, центральній та південній частинах Луганської області, навколо таких великих міст із суміжними поселеннями, як Запоріжжя, Київ,Харків,Львів та ін.
В Україні виділяють такі групи міських поселень: малі(до 50 тис. чол.), середні (50—100 тис. чол.), великі (100—500 тис. чол.),дуже великі (500—1000 тис. чол.), міста-мільйонери (понад 1000 тис. осіб).
Найчисленніша група — це малі міста (куди належать і селища міського типу). Із загальної кількості міст (1356) на цю групу припадає 1247, тобто 92 %, проте в них проживає всього 31,3% міського населення України. Відповідно — середніх міст 55 (11°/о міського населення ), великих — 40 і майже 25 % міських жителів, дуже великих —6 міст,у них 11% мешканців. У п'ятьох містах-мільйонерах проживає 21,6% міського населення (табл. 1). Таким чином, у великих, дуже великих і містах-мільйонерах проживає 57, 7 % міського населення України.
До міст-мільйонерів належать міста Київ (2, 6 млн чол.),Харків(1,6 млн чол.); понад 1 млн чол. у містах Дніпропетровську, Донецьку,Одесі . Серед дуже великих Запоріжжя (900 тис. чол.), Львів (810 тис.чол.), Кривий Ріг (737 тис. чол.), Маріуполь (524 тис. чол.), Миколаїв(519 тис.чол.) і Луганськ (504 тис. чол.).
Є частина міст, населення в яких зменшилося:Горлівка,Костянтинівка, Макіївка, Перевальськ, Сватове та ін., що пов’язано з деяким зниженням зайнятості населення у Східній економічній зоні внаслідок кризової ситуації у важкій індустрії.
Є пряма залежність між рівнем урбанізації та загальною густотою населення. Справді, в Україні виділяють кілька областей з високим рівнем міського населення: Донецька — 90 % міського населення, густота населення — 196,2 чол./км2 ; Дніпропетровська - відповідно 84% та 120, 8 чол./км2 ,Харківська —79% і 98,4 чол./км 2 , Львівська — 61% і 126,7 чол./км 2 та ін. Густота населення в цих та інших областях
підвищення за рахунок міського населення.
В Україні виділяються окремі регіони — Полісся,Південь,де густота населення не перевищує 60 чол./км2 ,рівень урбанізаці коливається від 48% у Рівненській області до 61% у Херсонській (див. Картосхему 1)
Міське населення в Україні за 34 роки (1959—1993рр.) зросло.Найбільше це характерно для Заходу і центральних областей,починаючи від Київської,уздовж Дніпра до Автономної Республіки Крим ; у високоурбанізованих областях Сходу і Центру України міське населення зростало повільно. Швидка урбанізація характерна для Рівненської області, де міське населення зросло більше ніж у 3 рази.
Середній вік міського населення в цілому майже на 5 років нижчий,ніж сільського, до того ж тут людей пенсійного віку менше на 10%, ніж у сільській місцевості України.
Крім того, більшість міських жителів проживає у так званих селищах міського типу. Це проміжна ланка поселень між містом і селом.Ці поселення розміщуються навколо промислових підприємств,залізничних вузлів, курортів чи санаторіїв і мають дві і більше тисяч мешканців,переважно робітників і службовців та членів їхніх сімей.
Селища міського типу поділяють на індустріальні, агропромислові, сільськогосподарські, несільськогосподарські та мішаного типу.В 1995 р. їх в країні було 907, або 67,2 % загальної кількості всіх міських поселень України, проте в них проживало тільки 13,2 % загальної кількості міського населення. В цілому селища міського типу поділяють на дрібі (від 2 до 10 тис. чол.) — усього 829 (91 °/о загальної кількості їх). Найбільше селищ міського типу зосереджено у Східній (446) та в Західній (327) зонах. Найменше їх у Південній економічній зоні — 138.
Найпоширеніші селища міського типу — індустріальні,що характерно для Східної економічної зони, та мішаного типу(адміністративного-агропромислові) — в Західній економічній зоні; курортні ж найбільш характерні для Південної економічної зони, а також у регіоні,що прилягає до зони Українських Карпат.
Частка населення у селищах міського типу за період,що аналізується, теж зменшилася на 1,6%.Крім позитивних (високий виробничий потенціал, можливість здобути освіту, отримати медичні,культурні,комунальні послуги тощо), великі міста мають і негативні характеристики : гострі транспортні, житлові проблеми, підвищений рівень забруднення навколишнього середовища, злочинність тощо.
Завантажити реферат