Особливості розміщення міського та сільського населення України

питома вага міських жителів — за наведені роки відповідно з 66 до 32% і з 34 до 68% (збільшення частки міських і зменшення частки сільських жителів становило по 34%).

Наявні, також поселення, чисельність жителів яких або зменшується або зростає дуже повільно. Цей процес особливо посилився в останні роки у зв'язку з помітним скороченням зайнятості. Це насамперед міста і селища міського типу в Донбасі, що вичерпали (або вичерпують) можливості свого економічного зростання, а також міські поселення причорнобильської зони. До міст, чисельність населення яких скорочувалася, відноситься, зокрема, Торез (за 1970—1991 роки зменшилося з 90 до 88 тис.), зменшується Макіївка (на 1 тис.),Слов'янськ (1З тис.), Костянтинівна (3 тис.), а також Горлівка(1 тис.), Брянка (6 тис.), Артемівськ Донецької обл. (9 тис.), Стаханов(11 тис.) та деякі інші.

Останнім часом сповільнили свій ріст не лише міста Донбасу,а й інших регіонів. Серед них — Бердичів, Білгород-Дністровський, Бориспіль, Дзержинськ, Дрогобич, Дружівка, Ізюм, Іллічівськ,Калуш, Лубни, Марганець, Ніжин,Нововолинськ,Новомосковськ(Дніпропетровської обл.), Охтирка, Прилуки, Ромни, Ялта та деякі інші.

Українці розселені досить нерівномірно по території країни.Найбільша їх кількість проживає в Київській (9,6% від загальної чисельності в країні), Дніпропетровській (7, 4%), Донецькій(7,2%), Львівській (6, 6%), Харківській (5, 3%) областях. Така ситуація в цілому відповідає загальній тенденції розселення населення України і зумовлена головним чином високим рівнем урбанізованості та промисловості у вищезгаданих областях .

У перспективі список міст (переважно в Донбасі, а також у Львівсько-волинському басейні) може суттєво розширитися. Це пояснюється тим,що в результаті закриття ряду діючих шахт різко скоротиться кількість робочих місць. Тому дуже важливо виявити такі поселення,визначити очікувані обсяги скорочення потреб у трудових ресурсах, обгрунтувати й реалізувати систему заходів, спрямованих на те, щоб усі працівники, які вивільнятимуться на підприємствах вугільної промисловості та пов’язаних з ними об'єктах, могли бути своєчасно працевлаштовані (за місцем проживання, або на невеликих відстанях від них).

Значний інтерес для комплексної характеристики населення має визначення частки міських і сільських жителів серед різних національностей, що проживають в Україні. Це зумовлено насамперед тим,що в умовах планової економіки міським жителям були повсюдно створені відносно кращі умови життя, трудової діяльності і соціального розвитку, ніж жителям сільських населених пунктів. Таким чином, переважання в міських поселеннях представників певної нації дає підставу стверджувати, що вона мала певні переваги в рівні життя і можливостях соціального розвитку.

Планування сільських поселень в Україні групове,одновуличне,ланцюгове, регулярне, у вигляді присілків і хуторів. Села тісно пов’язані між собою різними виробничими, адміністративними, управлінськими, культурно-побутовими зв'язками, що зумовлює різні системи розселення.В Україні існує єдина система розселення, в основу якої покладено адміністративно-, виробниче- та культурно-побутові важелі з центру держави —Києва. Виділяють такі регіональні міжобласні системи розселення: Центральну, Західну, Північно-Східну і Південну,а іноді ще і Подільську.

Однак на території України є 24 обласні системи розселення.Це сукупність міських і сільських поселень, об'єднаних навколо обласних центрів і ними керованих.

“Розукрупнення” сільських населених пунктів — процес об’єктивний.Людність абсолютної більшості сіл зменшилась насамперед у результаті відпливу сільського населення в міста. Результати досліджень показують,що в багатьох областях України, перш за все західної її частини,малі села практично не ліквідовуються: населення багатьох з них зростає швидкими темпами. Отже, твердження про інтенсивний відплив у міста сільських жителів, які проживають в невеликих селах, не підтверджуються.У ряді випадків міграція населення з великих сіл більш інтенсивна, ніж з малих.

Зміни в сільському розселенні, як бачимо з наведених показників,відбуваються відносно невисокими темпами. В той же час загальна тенденція цих змін досить чітко відображає об'єктивні процеси,що мають місце останнім часом у сільському розселенні.

При вивченні регіональних особливостей сільського розселення в умовах інтенсивного відпливу сільських жителів у міста важливе значення має й визначення стійкості (життєздатності) різних розмірних категорій сільських поселень. При цьому враховувалися як показники масовості таких сіл, так і показники відносно стабільної чисельності їх населення, оскільки беруть до уваги найбільш типові залежності. Наприклад,певна розмірна категорія сільських населених пунктів як за кількістю так і за чисельністю населення може видатися, порівняно з іншим,найбільш стабільною. Тим часом питома вага цієї розмірної категорії (за чисельністю сіл) становить тільки 1% від загальної кількості населених пунктів області, в цих поселеннях проживає лише 1 % сільських жителів.

Поняття “стійкість”, “перспективність” зовсім не îçначає,що з найбільш масових і відносно стабільних за кількістю населення сіл жителі не вибувають в інші поселення, переважно в міські. За сучасних умов такий процес цілком закономірний для сільських населених пунктів усіх розмірів, в тому числі і для тих, які відносяться до категорії найбільш стійких. Однак відплив з них населення відбувається менш інтенсивно, причому чисельна рівновага частково забезпечується за рахунок мігрантів, які прибувають з інших населених пунктів. Отже, такі відносно стабільні за чисельністю жителів села є досить важливими “орієнтирами” при визначенні найбільш прийнятних їх розмірів.

3.Особливості сучасного розміщення міського і сільського населення України та їх територіальні відмінності.

Чисельність населення України на початок 1995 р. становила 51,7 млн. осіб(табл.2),а на початок 1997 - 50,9 млн.чол. За кількістю населення Україна належить до великих держав Європи: вона посідає шосте місце після Росії, Німеччини, Âåликобританії, Італії та Франції.

Україна має високу щільність населення. На початок 1997 року вона становила 84 особи на 1 км2. Найменша щільність населення у північній (поліській) частині України та на півдні (трохи більше 60 осіб на 1 км2 ),найвища у східному регіоні — Донецькій, Дніпропетровській,Луганській та Харківській областях (понад 131 особи на 1 км2 ).

Згідно з адміністративно-територіальним поділом Україна складається (1991 р.) з 25

Таблиця 2

Кількість населення України

(Статистичний щорічник України за 1994 рік)