Сторони трудового договору

Роботодавець також несе майнову відповідальність пе­ред іншими фізичними та юридичними особами за шкоду, заподіяну його працівником при виконанні останнім трудо­вих обов'язків.

У свою чергу працівник несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну роботодавцю. Ці питання детальніше будуть розглянуті в розділі, присвяченому матеріальній відпо­відальності в трудовому праві.

Стороною трудового договору можуть виступати гро­мадські організації. Релігійна організація має право прийма­ти на роботу громадян, умови праці встановлюються за уго­дою між релігійною організацією і працівником і визнача­ються трудовим договором, який укладається у письмовій формі й підлягає обов'язковій реєстрації. У такому ж порядку реєструються умови оплати праці священнослужителів, цер­ковнослужителів та осіб, котрі працюють в релігійних органі­заціях на виборних посадах. На громадян, котрі працюють в релігійних організаціях за трудовим договором, поширюєть­ся трудове законодавство, соціальне страхування і забезпе­чення нарівні з працівниками державних і громадських підприємств, установ і організацій (статті 25, 26, 27 Закону України "Про свободу совісті і релігійні організації" від 23 квітня 1991 p. // Відомості Верховної Ради України. — 1991. - №25. - Ст. 283).

Другою стороною трудового договору виступає найманий працівник. Ст. 21 КЗпП не містить терміна "найманий праців­ник", однак у більш сучасних законодавчих актах про працю цей термін застосовується. Більше того, саме визнання трудя­щого найманим працівником є відправним положенням для вироблення ринкової моделі трудового права, яке направлене значною своєю частиною на захист прав працівників у проце­сі здійснення найманої праці. У ст. 1 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфлік­тів)" від 3 березня 1998 p. №137/98—ВР дано визначення "найманий працівник", під яким розуміється фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в уста­нові та організації, в їх об'єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю (Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №34. - Ст. 227).

За загальним правилом громадяни мають право уклада­ти трудові договори з 16 років (ст. 188 КЗпП). За згодою одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть прийма­тися на роботу особи, які досягли 15 років. Для підготовки молоді для продуктивної праці допускається прийом на ро­боту учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних учи­лищ та вищих навчальних закладів першого та другого рівня акредитації для виконання легкої роботи, яка не завдає шко­ди здоров'ю і не порушує процес навчання, у вільний від навчання час по досягненню ними 14 років за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

На підприємствах повинен вестися облік працівників, що не досягли 18 років. Забороняється застосування праці осіб, молодших за 18 років, на шкідливих, небезпечних, підземних роботах, а також нічних, надурочних роботах і роботах у вихідні дні. Норми виробітку для неповнолітніх працівників встановлюються пропорційно скороченому робочому часу, а для молодих робітників — випускників шкіл, ПТУ, курсів і тих, хто пройшов навчання на підприємстві, — затверджу­ються знижені норми праці. Всі неповнолітні працівники при прийомі на роботу повинні пройти попередній медич­ний огляд.

За загальним правилом законодавство не містить макси­мальних обмежень віку при прийнятті на роботу. Навпаки, ст. 11 Закону України "Про основні засади соціального за­хисту ветеранів праці та інших осіб похилого віку" містить норму, згідно з якою забороняється відмова у прийнятті на роботу і звільнення з мотивів досягнення пенсійного віку. Однак для державних службовців встановлений максималь­ний вік перебування на службі — 60 років для чоловіків і 55 років для жінок (ці обмеження не поширюються на осіб, які обрані на виборні посади відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). При необхідності та у визначеному порядку цей строк може бути продовже­ний, але не більше ніж на 5 років. У виключних випадках після закінчення цього строку держслужбовці можуть бути залишені на державній службі на посадах радників або кон­сультантів за рішенням керівника відповідного державного органу (ст. 22 Закону України "Про державну службу").

Громадяни, визнані судом недієздатними, не мають права укладати трудові договори. Хоч трудове законодавство не містить такої норми, в цьому випадку потрібно керуватися загально цивілістичним принципом. У новому КЗпП повинна бути така норма.

Також потрібно пам'ятати про те, що суд у певних ви­падках, притягуючи особу до кримінальної або адміністра­тивної відповідальності, може обмежити трудову право­здатність громадян у праві займати посади, пов'язані з пов­ною матеріальною відповідальністю, керівні посади, посади, пов'язані з обслуговуванням товарно-матеріальних ціннос­тей, лікарські, педагогічні.