Система трудового права і система трудового законодавства

Систему трудового права утворюють всі діючі юридичні норми, що регулюють суспільні відносини, які становлять предмет даної галузі права.

Структура системи трудового права — це об'єктивно зумовлена внутрішня організація галузі права, що виявляється в єдності, узгодженності й розподілі правових норм за інсти­тутами та іншими галузевими структурними утвореннями.

Системність — закономірна, неодмінна властивість об'єк­тивного права. Її деформація, руйнування — аномалія, "хво­роба" права, яка може звести нанівець його регулятивні мож­ливості, перешкодити очікуваному законодавцем соціально­му результату. Соціальне призначення, соціальна суть систе­ми права — служити нормативною базою, підмурівком дер­жавного забезпечення певних суспільних відносин, ціле­спрямованого впливу на них (Рабінович П.М. Основи за­гальної теорії права та держави. — К., 1994. - С. 94—95).

У науці трудового права склалася загальна думка про те, що система трудового права структурно складається з За­гальної та Особливої частин. Усі правові норми, що визнача­ють загальні положення в регулюванні праці, належать до Загальної частини. Це норми, що визначають предмет, метод, принципи трудового права тощо.

До Особливої частини традиційно відносили правові інститути, що регулюють окремі елементи трудових відноси­ни, а також відносини, тісно пов'язані з трудовими: забезпе­чення зайнятості й працевлаштування; трудовий договір;

робочий час; час відпочинку; нормування праці; оплата праці;

матеріальна відповідальність сторін трудового договору;

дисципліна праці; охорона праці; пільги для осіб, які сумі­щають роботу з навчанням; трудові спори; нагляд і кон­троль за додержанням законодавства про працю.

Є й інші точки зору. Так, на думку П.Д. Пилипенка, поділ трудового права на Загальну і Особливу частини носить штучний характер (див. Трудове право України: Курс лекцій / За ред. П.Д. Пилипенка. - Львів: Вільна Україна, 1996. -С.15).

Немає між авторами єдності з приводу приналежності окремих правових інститутів до Загальної або Особливої частини.

Разом з тим розвиток трудового права в постсоціалістичних та індустріальне розвинутих державах свідчить про но­вий підхід до системи трудового права. Зокрема, заслуговує аналітичного дослідження Трудовий кодекс Угорщини (1992), про який згадувалося вище, котрий синтезував усі позитивні надбання попереднього угорського трудового права і поло­ження трудового законодавства розвинених країн Заходу, передусім ФРН, тобто країн так званого ринкового капіталізму, чітко зорієнтованих на соціальну ринкову економіку. Трудо­вий кодекс Угорщини являє собою європейський тип трудо­вого права, для якого є характерним одночасне визнання ролі капіталу, приватної власності, прерогативи підприємців і не менш важливої ролі праці, профспілок, трудових колективів, встановлення чисельних обмежень господарської влади (Киселев И. Я. Цит. раб. — С. 214). Цей Кодекс складається з таких частин: загальні положення; колективні трудові відно­сини; індивідуальні трудові відносини, трудові спори; заключ­ні та перехідні положення.

Професор І. Я. Кисельов в основу свого монографічного дослідження "Зарубежное трудовое право" по суті поклав структуру сучасного трудового права, в якому виділяє за­гальні положення; індивідуальне трудове право; колективне трудове право; процесуальне трудове право; колізійне тру­дове право.

Ці ідеї заслуговують найуважнішого вивчення, бо відпові­дають і реальному розвиткові трудових відносин в Україні, а також тенденції до уніфікації моделей правового регулю­вання на міжнародному рівні, зокрема європейському.

З урахуванням викладеної аргументації про зміст пред­мета трудового права, ми вважаємо, що структура трудо­вого права України, що формується, складається з трьох частин: загальні положення; індивідуальне трудове право;колективне трудове право.

Загальні положення містять норми, що визначають пред­мет, сферу дії, функції трудового права, принципи правового регулювання, єдність і диференціацію, суб'єктів трудового права, їх правовий статус. Належне місце в загальних поло­женнях має бути відведено нормам, які закріплюють право на працю, його поняття, зміст, гарантії.

Індивідуальне трудове право включає такі правові інсти­тути: трудовий договір; нормування праці; оплата праці;

робочий час; час відпочинку; охорона здоров'я працівників на виробництві; дисципліна праці; оцінка результатів праці та атестація працівників; навчання і підвищення кваліфі­кації працівників; дисциплінарна відповідальність працівни­ків; матеріальна відповідальність сторін трудового договору.

Колективне трудове право включає правові інститути:

соціальне партнерство; правовий статус трудових колективів;

правовий статус профспілок та інших органів представницт­ва трудового колективу; правовий статус об'єднань робото­давців; колективний договір і колективні угоди; вирішення трудових спорів.

Не важко помітити, що правові інститути не завжди співпадають із видами трудових відносин, котрі складають предмет трудового права і викладені у відповідному розділі підручника. Це, на нашу думку, пояснюється тим, що окремі правові інститути здійснюють правову регламентацію кількох видів трудових відносин. Так, у рамках правового інституту трудового договору здійснюється правове регулювання відно­син з правової орієнтації професійного добору кадрів, яке проводиться роботодавцем, укладання, зміни і припинення трудового договору, відсторонення працівника від роботи. У той же час, деякі відносини перебувають під впливом не од­ного, а декількох правових інститутів. Це особливо прояв­ляється щодо правового регулювання колективних відносин, серед яких лише відносини щодо вирішення трудових спорів охоплюються безпосередньо інститутом " Вирішення трудових спорів", який у свою чергу поділяється на два підінститути:

"Індивідуальні трудові спори" і "Колективні трудові спори". Інші колективні відносини зазнають впливу тією чи іншою мірою усіх названих інститутів колективного трудового права.

Зрозуміло, викладена структура трудового права далека від досконалості, однак вона складена з урахуванням нового законодавства і тенденцій розвитку сучасного трудового права. Система трудового права не є застиглим конгломератом пра­вових норм, вона динамічна, знаходиться в розвитку під впли­вом нових економічних і соціальних відносин і зазнає змін. Переважна більшість дослідників поділяють точку зору про те, що система права носить об'єктивний характер, і в силу цього її розвиток обумовлює відповідну трансформацію сис­теми законодавства, що створюється законодавцем (Теория государства и права: Учебник / Под ред. В.К. Бабаева. — М.: Юристъ, 1999. — С. 406). Трансформація системи трудо­вого права під впливом процесів інтеграції, диференціації, поширення сфери правового регулювання тягне за собою зміни системи трудового законодавства.

Система трудового законодавства, на відміну від систе­ми трудового права, що містить правові норми, являє собою сукупність нормативно-правових актів про працю. Система трудового права співвідноситься з системою трудового зако­нодавства як зміст і форма. Слід констатувати, що сучасна система трудового права вийшла за рамки тієї структури, яка відображена в КЗпП. Це, звичайно, не дивно, адже КЗпП був прийнятий майже ЗО років тому. Зміни, що вносилися до нього, не вплинули на структуру основного трудового закону, вона залишилася "старомодною", мов сукня, що вийшла з моди. Значною мірою нові умови праці регламентуються більш сучасними законами та підзаконними нормативно-право­вими актами, тому далеко не всі названі правові інститути відображені у КЗпП. Проте не було і не має чистого збігу між системою права і системою законодавства у традиційному його розумінні, якщо навіть відкинути усі нові тенденції. Так, у системі трудового права є інститут "Охорона праці", а в КЗпП йому відповідають три глави — "Охорона праці" (глава XI), "Праця жінок" (глава XII) і "Праця молоді" (гла­ва XIII). Не є самостійним інститутом глава VII "Оплата праці". Правовому інституту "Матеріальна відповідальність сторін трудового договору" не відповідає глава КЗпП. До глави IX входять норми про матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, органі­зації, тоді як норми про матеріальну відповідальність влас­ника або уповноваженого ним органу за шкоду, заподіяну працівникові, перебувають у різних главах КЗпП (глава VII "Оплата праці", глава XI "Охорона праці", глава XV "Індиві­дуальні трудові спори"), а також вони містяться в інших нормативно-правових актах і навіть в керівних постановах Пленуму Верховного Суду України (про що мова йтиме далі).