Реформа державного апарату в період перебудови (1986-1991 pp.)

Новий поштовх справі удосконалення державного апарату УРСР дало прийняття Декларації про державний суверенітет України. 24 жовтня 1990 p. Верховна Рада прийняла Закон "Про зміни і допов­нення Конституції (Основного Закону) Української РСР". Вони стосувалися в першу чергу розділу "Політична система". Було змінено статтю Конституції про принцип демократичного централізму. У новій редакції зазначалося, що організація і діяльність держави грунтуються на засадах виборності всіх органів державної влади, підзвіт­ності їх народові, відповідальності кожної державної та службової особи за доручену справу, обов'язковості рішень вищестоящих орга­нів для нижчестоящих відповідно до їх компетенції. Цим же Законом було виключено ст. 6 Конституції про керівну і спрямовуючу роль КЛРС у суспільному та державному житті і надано право політичним партіям, громадським організаціям і рухам через своїх представників, обраних до Рад народних депутатів, та в інших формах брати участь у розробці і здійсненні політики в управлінні державними і суспільними справами. Таким чином, були підірвані засади монопольного пану­вання компартії в державі як вирішального чинника функціонування командно-адміністративної системи управління.

Зміни і доповнення Конституції УРСР торкалися ряду статей про розмежування повноважень між представницькими, виконавчими та судовими органами. Істотні зміни було внесено до розділів 18 ("Суд і арбітраж") та 19 ("Прокуратура"). Судова і прокурорська системи України фактично виводилися із підпорядкування союз­ним структурам. Так, в ст. 149 Конституції зазначалося, що "най­вищий судовий контроль і нагляд за судовою діяльністю судів республіки здійснюється лише Верховним Судом Української РСР", а в ст. 163 — що "Генеральний прокурор Української РСР призначається Верховною Радою Української РСР, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний". Встановлювалося, що організація й порядок діяльності судів і органів Прокуратури УРСР визначаю­ться виключно законами УРСР. Передбачалося також створення в Україні дуже важливого органу — Конституційного Суду.

20 грудня 1990 p. був прийнятий закон України "Про міліцію". Згідно з ним основними завданнями міліції оголошувалися: забез­печення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинен­ня; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, що їх скоїли;

забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від зло­чинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністра­тивних стягнень; участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння в межах своєї компетенції державним орга­нам, підприємствам, установам, організаціям у виконанні покладе­них на них законом обов'язків.

Робота по удосконаленню держапарату України тривала й у 1991 р. Так, Законом від 21 травня 1991 p. були змінені і доповнені статті Конституції про структуру вищої виконавчої влади республі­ки. Посада голови Ради Міністрів замінялась посадою прем'єр-міністра, Рада Міністрів стала називатися Кабінетом Міністрів — урядом України — найвищим органом державного управління рес­публіки. 13 травня 1991 p. був прийнятий Закон "Про перелік міністерств та інших центральних органів державного управління Української РСР". Значною подією стало запровадження в Україні поста Президента УРСР. З цього приводу Верховна Рада УРСР прийняла 5 липня 1991 p. такі закони: "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конс­титуції (Основного Закону) Української РСР", "Про Президента Української РСР", "Про вибори Президента Української РСР". Вибори Президента України призначалися на 1 грудня 1991 p. Таким чином, запровадження поста Президента УРСР було новим кроком по створенню в республіці державного апарату, побудова­ного на принципах розподілу влади.

У період, що розглядається, значні за обсягом та змістом зміни і доповнення до Конституції були внесені Верховною Радою Укра­їни Законом від 19 липня 1991 p., викликані створенням Кримської Автономної республіки, необхідністю визначення її конституцій­ного статусу. В свою чергу це викликало зміни статей Конституції про адміністративно-територіальний устрій, систему і компетенцію державних органів.

Істотним змінам було піддано законодавство УРСР про місцеві Ради. Це було пов'язано з прийняттям 7 грудня 1990 p. Закону УРСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування". Він визначив засади місцевого само­врядування — основи демократичного устрою влади в республіці, правовий статус місцевих Рад народних депутатів, органів терито­ріального громадського самоврядування, а також форми безпосе­редньої демократії. У преамбулі Закону підкреслювалося, що цей правовий акт є основою реалізації державної влади і місцевого самоврядування, утвердження повноти народовладдя на відповід­них адміністративних територіях. З введенням в дію зазначеного Закону втрачало чинність законодавство про обласні, районні, мі­ські, районні в місті, селищні, сільські Ради народних депутатів УРСР .

Ось такі основні зміни в державному апараті України сталися в умовах реформування політичної системи країни. Новий етап реформи держапарату республіки розпочався уже у другій половині 1991 p., коли Україна набула статусу незалежної держави.