В теорії і методиці правового виховання виділяють троїсту ієрархію цілей: формування системи правових знань (найближча мета); формування правового переконання; формування мотивів і звичок, правомірного, соціально активної поведінки (кінцева мета)[4] .
Виділяючи правове виховання в якості напрямку і форми виховної роботи в рамках вирішення єдиних комплексних завдань, деякі автори визначають такий об’єм, структуру та зміст правового виховання, які покликані сформувати такі якості у молодої людини:
a) знання місця права в суспільстві, його значення, напрямків правового регулювання, принципів цього регулювання;
b) знання норм та інститутів різних галузей права в межах, необхідних для побутової, учбової, трудової, суспільної діяльності;
c) навики застосування права в конкретних ситуаціях, комплексні характеристики варіантів вчинків не тільки як правильних чи неправильних, поганих чи хороших, але й законних і незаконних;
d) відношення до права як високої соціальтної цінності, носію ідеї справедливості;
e) відношення до правозастосовчої практики як до забезпечення життя закону;
f) внутрішня готовність до дотримання правових принципів і конкретних вимог правомірної поведінки;
g) готовність сприяти правомірній поведінці інших осіб.
При цьому важливо, щоб вище перераховані елементи правосвідомості були сформовані не тільки на інформаційному, а також на емційному рівні, щоб особа була солідарна з принципами і вимогами права, була готова і вміла практично діяти для реалізації своєї правової позиції.
Правове виховання - автономна сфера організованої діяльності, ймовірно, не тільки в силу обставин що склалися, а й по іншим причинам. Сама очевидна з них полягає в тому, що займалися правовим вихованням переважно юристи. Та, й кому, як не юристам, на любій посаді від счлідчого і адвоката до викладача права - бути вихователем. При цьому, правове виховання є якісний етап процеса виховання. У зв’язку з цим не можна не звернути увагу на те, що юрист не отримує професійної підготовки в області виховання: в юридичних вузах не викладається курсу "Правове виховання". Таким чином юристи не отримують знань і навиків для виконання цієї важливої роботи.
Своєрідність правового виховання полягає в тому, що воно є ніби завершальним, але не в плані закінчення виховного процесу, який для кожного суб’єкту припиняється з його існуванням. Мова йде, про те, що правосвідомість накладається на певні, уже сформовані, потреби, схильності, звички, інтереси, цінності, "вбирає" їх та містить свої власні - правові - цінності. В свою чергу, в правосвідомості виникають нові цінності, надбані у відповідності із законом зростання потреби. Зрозуміло, що розвиток особистості, як і будь-який розвиток може бути спрямований не тільки в напрямку прогресу. Це відноситься і до самої виховнної діяльності, якщо вона погано організована.
В процес правового виховання включені всі, хто наділений правосуб’єктністю в нашій державі. Таким чином, правове виховання покликане забезпечити поведінку, узгоджену з потребами, інтересами і цінностями гуманного суспільства, які повинні знахидити своє втілення в нашій правовій системі. 2. Зміст правового виховання молоді та неповнолітніх
Виходячи з положення, що необхідно перш за все сформувати у кожної молодої людини розуміння того, яке значення має закон в житті всіх і кожного. Причому закон слід розуміти не як формальну заборону, а як керівництво до дій, компас для прийняття правильного рішення в будь-якій ситуації (правильного з точки зору суспільства, і з точки зору сучасного і майбутнього даного індивіда).
В подальшому необхідно переконати і прищепити звичку практично співвідносити свої дії з вимогами закону, виробивши правильне відношення до нього, як важливої цінності. Іншими словами, важливо, щоб правові знання не зависли в повітрі, а перетворились у тверді переконання, що правові норми необхідні, справедливі, і тому їх необхідно за любих умов і в любих ситуаціях дотримуватись.
До правового виховання слід підходити, як зазначалося вище, з врахуванням його соціальної сутності, як необхідної виховної частини громадянина. Неможна правове виховання зводити до завдання профілактики правопорушень. Правда, профілактичний елемент в структурі правового виховання міститься, і в багатьох випадках він має важливе значення для формування активної життєвої позиції кожного члена суспільства, уміння і готовністі боротися з будь-якими негативними відхиленнями від соціальних норм. Але правове виховання не зводиться тільки до профілактики, а спрямоване перш за все на забезпечення своїми спецефічними засобами досягнення спільних цілей політичного і морального виховвання.
Як вже відзначалося завданням правового виховання є формування у громадян правового світогляду. Формування правосвідомості відбувається під впливом всіх аспектів суспільної діяльності і суспільних відносин. Поряд з цим існують і спецефічні методи ціленаправленого правового виховання. Вони включають різні форми вивчення права, інформування та пояснення права всіма засобами масової інформації, впливу на особу застосування правової практики яку вона спостерігає і особиста участь у правоохоронній діяльності.
Однак було б неправильно зводити правове виховання виключно до викладання основ права або до різних видів лекційної роботи правової пропаганди. Обов’язковий елемент правового виховання неповнолітніх та молоді - це демонстрація їм прикладів неухильного дотримання вимог законів у повсякденному житті, у тому числі у сім’ї, учбовому закладі, підприємстві, побутовій сфері. Однак, як зауважують деякі автори[5], сила слова велика, однак більша сила прихована в реальності, тобто тих суспільних відносинах, у яких відбувається життєдіяльнясть особи. Не слід покладати всі надії тільки на виховну силу інформації про закон, оскільки на свідомість людини діє ціла система факторів, досить складних, а підчас протирічливих. Тому, зокрема педагоги, та інші вихователі повинні постійно пам’ятати про те, що несправедливість в оцінці знань, приховування правопорушень, бездіяльність стосовно джерел негативного впливу на підлітків та молодь - все це не тільки порушує елементарні правила педегогічної етики, але й є яскравими прикладами порушення законності, які негативно впливають на формування правосвідомості у підлітків.
Таким чином, забезпечення знань в необхідних межах закону - це не самоціль, а засіб, щоб досягни особою розуміння права і його принципів, його готовність слідувати закону, високій правовій активності у повсякденному житті, умінням співставляти свою та оточуючих поведінку з принципами та конкретними вимогами закону.
Юридична оцінка діянь і відносин поєднюється в принципах, інститутах і нормах права не тільки з загально політичною, але й з моральною. Не всі моральні норми опосередковані правом, але всі норми права мають моральний зміст. Іншими словами, оцінка дій, відношень як законних так і незаконних повинна поєднюватись з оцінкою їх як хороших і поганих, справедливих і несправедливих і т.п. За оцінками вчених більше дев’яти десятих населення співвідносять вибір правомірної поведінки не з страхом перед покаранням, а з вимогами моралі, першою з яких є вимога дотирмання законів[6]. Відповідно і в правовому вихованні слід проводити ідею взаємозв’язку моралі і права, показувати правову захищеність важливих моральних норм, моральний зміст правових норм, інститутів і принципів. Зокрема, вивчення правових норм, в той же час є важливим каналом інформування про значимість моральних норм, які тому і взяті під охорону закону. Слід також мати наувазі, що норми моралі і права взаємодіють при розробці системи ціннісних орієнтацій, надаючи комплексний морально-правових характер цій системі. Не завжди можна визначити "вагу" правових і моральних вимог при вироблення лінії поведінки. Однак можна бути впевненим у тому, що в кінцевому результаті проявиться вплив цих двох вимог.
Завантажити реферат