Еволюція взаємовідносин людини і природного середовища

Екологічний моніторинг контролює стан екологічних систем (біогеоценозів) і природних комплексів, зміну стану окремих видів природних ресурсів (водних, земельних, рослинних, ресурсів тваринного світу та ін.). В екологічному моніторингу сьогодні немає єдиної системи показників і стандартів нор­мального стану природних ресурсів. У зв'язку з цим ступінь порушення природних комплексів, екосистем та інших компонентів біосфери визначається в порівнянні їхніх показників з аналогічними показниками систем та компонентів біосфери. Ступінь антропогенної дії визначають, наприклад, за забруд­ненням поверхневих водойм, зниженням родючості земель. Ступінь і характер порушення в природних комплексах оцінюють порівнянням їх з аналогічними екосистемами стаціонарних дослідних майданчиків або природних територій (заповідників), які особливо охороняються.

Біосферний (глобальний) моніторинг призначений для спостереження за фоновим станом навколишнього середовища на незначних територіях. При цьому реєструються:

· радіаційний рівень;

· наявність в атмосфері вуглекислого газу;

· озону;

· зміна кліматичних характеристик;

· ступінь забруднення Світового океану та інші параметри.

Програма глобального моніторингу (Глобальна система моніторингу навколишнього середовища - ГСМНС) була прийнята в Найробі Міжнародною нарадою 1974 року. Вона передбачає систематичне вивчення навколишнього середовища за єдиною програмою та уніфікованими методиками на континентальних, 77 базових та 616 біосферних регіональних станціях, які розташовані в різних точках земної кулі. В країнах колишнього СРСР спостереження за програмою ГСМНС здійснюються гідрометеослужбою та на територіях біосферних заповідників.

2. Залежно від призначення:

Загальний (стандартний) моніторинг - це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об'єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, дають змогу На основі оці­нок і прогнозу стану довкілля регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

Оперативний (кризовий) моніторинг - це спостереження спеціальних параметрів навколишнього середовища в конкретних пунктах на певних об'єктах у визначений час. Як правило, це об'єкти підвищеного екологічного ризи­ку в окремих регіонах, які вважаються зонами надзвичайної екологічної ситуації, а також райони аварій з шкідливими екологічними наслідка­ми. Оперативний моніторинг дає змогу вчасно реагувати на кризові екологічні ситуації та приймати рішення щодо їх ліквідації і створення безпечних умов для населення.

Фоновий (науковий) моніторинг - це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими довкілля, що проводяться за єдиною програмою, стану атмосфе­ри, ґрунту, природних вод та особливостей земної поверхні, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднюючих речовин, реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Такий моніторинг здійснюється у природних і біосферних заповідниках та на інших територіях, що охороняються.

Біологічний моніторинг зорієнтований на систематичне оцінювання стану видів рослин та тварин. Він включає реєстрацію зміни чисельності, структури їх популяцій, характер міграцій та розмноження.

Господарський моніторинг проводиться з метою оцінки діяльності окремих сільськогосподарських або промислових підприємств.

3. Залежно від розмірів охопленої моніторингом території:

· глобальний моніторинг - оцінює стан біосфери й параметри атмосфери, гідросфери та геосфери в цілому, здійснюється на основі міжнародного співробітництва;

· національний - діє в межах однієї держави;

· регіональний моніторинг - виявлен­ня джерел забруднення природного середовища та встановлення шляхів міграції забруд­нюючих речовин у межах адміністративно-тери­торіальних одиниць, на територіях адміністративних і природних регіо­нів;

· локальний моніторинг - передбачає фіксування зміни якості середовища на території окремих об'єктів (підприємств, населених пунктів, ділянок, ландшафтів);

4. Залежно від методів, які використовують для ви значення стану навколишнього середовища, та об'єктів спостереження:

· фізичний (геліофізичний, гравіметричний, магнітометричний, йоносферний, метеорологічний, гідрологічний, сейсмологічний, радіометричний та ін.);

· хімічний (гідрохімічний, біогеохімічний та ін.);

· геоморфологічний (геодезичний, ерозійний та ін.);

· біологічний (ботанічний, зоологічний, мікробіологічний тощо);

· ґрунтовий;

· гео(еко)системний;

· аерокосмічний.

Особливу різновидність моніторингу представляє біоіндикація, або біомоніторинг.

Найбільш певні та повноцінні результати дає комплексний підхід до оцінки стану навколишнього середовища, який поєднує різні методи моніторингу.

У цілому моніторинг дає фактичні дані, що необхідні для розробки математичних моделей, які дозволяють на основі комп'ютерної техніки робити узагальнення та порівняння, розроблювати прогнози і оперативно використовувати заходи запобігання деградаційним процесам, що намітилися. На глобальному рівні ці прогнози виконують такі організації, як «Римський клуб», створений у 1968 роціА.Печчеї та «Всесвітня вахта», що існує з 1984 року та очолюється Л.Брауном.

Нерідко результати моніторингу оформлюють у вигляді екологічних карт.

З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створена система державного моніторингу навколишнього природного середовища.

Для цього існує така законодавча база:

· Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, ст.8 (1992 р.);

· Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища від 23.09.1993 р.;

· Постанова Кабміну №785.

Порядок здійснення державного моніторингу навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України. Координація та узагальнення результатів моніторингових досліджень покладається на Національну академію наук України та Міністерство екології та природних ресурсів України.

Державний моніторинг навколишнього середовища в Україні здійсню­ють:

· Міністерство екології та природних ресурсів;

· Національне космічне агентство;

· Міністерство охо­рони здоров'я;

· Міністерство агропрому;

· Державний комітет лісового господарст­ва;

· інші центральні органи виконавчої влади України та їх органи на місцях.

Основні екологічні закони

На сучасному етапі розвитку науки і техніки людство, здається, вже менше залежить від природи. Але залежність ця збереглася, і не просто збереглася, а ускладнилась, бо змінилася тільки відносна роль законів природи. Людство, як і раніше, залежить від енергетичних, мінерально-сировинних, біологічних, водних та інших природних ресурсів.

Завданням екології є пошук законів функціонування та розвитку даної галузі об'єктивної реальності.