Спостереження та догляд за хворими з пошкодженням опорно-рухового апарату

У загальнохірургічному відділенні завжди перебуває на лікуванні кілька хво­рих із захворюваннями опорно-рухового апарату. Частіше це люди, яких госпіта­лізують в екстреному порядку з перелома­ми кісток або вивихами у суглобах, тяж­кохворі, які вимагають спеціального лі­кування і особливого догляду. У більшості випадків це лежачі хворі, які перебувають на витяганні, або з фіксованими гіпсо­вими пов'язками кінцівками.

Догляд за травматологічними хвори­ми має низку особливостей. Персонал, який доглядає за цими хворими, пови­нен знати динаміку патологічного про­цесу, точно знати, яка кістка пошкод­жена, відкритий перелом чи закритий, який стан судин і нервів кінцівки після травми, чи немає порушення крово­обігу в кінцівці, яка операція проведе­на і під яким знеболенням.

Хворих із переломами хребетного стовпа або таза кладуть на щит (частіше дерев'яний), яким прикривають сітку ліжка. Він повинен бути гладеньким, без щілин і тріщин. Перед користуван­ням щит треба продезінфікувати (обли­ти окропом, обприскати дезінфікую-чим розчином або обсипати порош­ком). На щит кладуть тонкий матрац і прикривають його простирадлом, під яке іноді підстелюють клейонку. Ос­кільки такі хворі тривалий час лежать нерухомо, треба стежити за тим, аби не утворювалися складки на прости­радлі, які тиснуть на шкіру.

Часто користуються приставками до ліжка, на які кладуть травмовану кінцівку.

При переломі шийного відділу хребта здійснюють витягування за голову спе­ціальною петлею (Гліссона) зі щільної тканини або шкіри. Її кріплять пряж­ками і ремінцями до потилиці й підбо­ріддя. До петлі прив'язують шнурок, який перекидають через блок, і до ньо­го підвішують тягар. Для противаги головний кінець ліжка дещо підніма­ють. На час годування хворого пере­дню частину петлі розпускають, аби він міг пережовувати їжу.

При переломі стегнової або велико­гомілкової кістки часто використовують скелетне (в поєднанні з лейкопластир-ним або клейоловим) витягання. Кін­цівку кладуть на спеціальну шину у зіг-неному в кульшовому і колінному суг­лобах положенні. У разі скелетного ви­тягання користуються шпицею, про­веденою в стерильних умовах через над-виростки стегнової кістки або гор-бистість великогомілкової, у разі лей-копластирного — смугами лейкоплас-тиру, приклеєними до шкіри у вигляді петлі, а у разі клейолового — смужка­ми м'якої фланелі або бумазеї, які фіксують до шкіри клейолом. /

За будь-якого методу витягання тре­ба стежити за станом наклейок, поло­женням кінцівки, вибором тягаря, кістками, що виступають (можливість пролежнів), положенням шпиці.

Одним із найпоширеніших методів лікування при переломі кісток є накла­дання гіпсової пов'язки. Для цього використовують гіпс, який під час змішування з водою перетворюється на масу, що твердне через 5—7 хв. Цю вла­стивість гіпсу використовують для ви­готовлення гіпсових бинтів, якими іммобілізують кінцівки.

Перед накладанням гіпсової пов'яз­ки кісткові виступи захищають ватни­ми прокладками. Треба пам'ятати, що з часом вони можуть зміститися і тис­нути на м'які тканини, спричинюючи біль, а з часом — і пролежні.

Іноді у таких випадках розрізують гіпсову пов'язку і розсувають її краї до зникнення болю.

Особливої уваги потребують хворі у перші години після накладання гіпсо­вої пов'язки, оскільки можуть розви­нутися такі ускладнення, як стискання кровоносних судин і нервів. Нехтуван­ня цим може призвести до паралічу, парезу, змертвіння дистальних відділів кінцівки. Туго накладена пов'язка може спричинити пролежні, некроз тканин, аж до гангрени. Для запобігання цим ускладненням треба уважно прислухо-вуватися до скарг хворого (біль у кінцівці, відчуття повзання мурашок, мерзлякуватість), спостерігати за дис­тальними відділами кінцівки (пальця­ми), які повинні бути відкритими. Поява болю, збліднення і охолонення пальців або їх синюшність — сигнал про те, що треба негайно розрізати гіпсову пов'язку і усунути причину появи ускладнення.

Кінцівка з накладеною на неї гіпсо­вою пов'язкою повинна бути трохи піднятою, щоб не було застійних явищ. Верхні кінцівки треба підвішувати.

У разі відкритих переломів і ран, на які накладено вікончасту гіпсову пов'яз­ку, треба стежити за температурою тіла, появою болю в ділянці рани, картиною крові. Якщо на третю-четверту добу підвищилася температура тіла, з'явив­ся біль, потрібен контроль рани.

Після оперативного втручання на кістці і накладення після цього гіпсо­вої пов'язки треба стежити, щоб по­в'язка не просякла кров'ю. Якщо гіпсо­ва пов'язка в положенні хворого на спині стискає грудну клітку і утруднює дихання, під неї підкладають на рівні грудей мішечок з піском. Пов'язка при цьому піднімається, звільняючи груд­ну клітку.

У лікуванні травматичних уражень кісток важливу роль відіграє лікуваль­на фізкультура, її мають проводити вже з перших діб після початку витягання чи накладання гіпсової пов'язки. Не­зважаючи на фіксацію травмованих кісток, треба скорочувати м'язи, роби­ти рухи в суглобах, навіть фіксованих гіпсовою пов'язкою.

Ранні рухи запобігають розвитку ту-горухомості суглобів, атрофії м'язів після зняття скелетного витягання чи гіпсової пов'язки. В цей період треба призначити фізіотерапевничні процеду­ри, лікувальну гімнастику, масаж.