Харчова промисловість України

Не сприяє нарощуванню виробництва невизначенність діючої системи фінансового регулювання взаеморозрахунків підприємств харчової промисловості з виробниками сировини, енергоносіїв, інших матеріально-технічних засобів і сферою реалізації. Розширення дебіторсько-кредиторської заборованності призводить до зростання кількості їх підприємств.

Нестача коштів для формування фондів соціального розвитку підприємтсв не дає можливості проводити роботи конструкції і технічного переозброєня обладнання. Розрахунки показують, шо якби в харчовій промисловості податок на додану вартість був на рівні 10%, то балансовий прибуток у 1996 р. підвищився б за того ж обсягу випус­ку продукції майже в 2 рази.

Настав час докорінно переглянути всю податкову систему, знизити ставки та змен­шити кількість податків. Це дасть змогу відно­вити роботу промисловості, а підприємствам збільшити обсяги оборотних засобів і прибут­ку, який потрібний для виробничого й соціаль­ного розвитку.

За останні п'ять років змінилася ситуація на ринку продовольства України — різко скоротилися дійсний попит і пропонування. При цьо­му темпи зниження попиту значно перевищили зменшення пропону­вання. По багатьох продуктах ринок з дефіцитного став перенасиче­ним. У нашій країні зникли черги покупців, але виникли певні трудно­щі з продажем продуктів. Хоча збільшилася реалізація їх на колгосп­них ринках, безпосередньо населенню в рахунок оплати праці, шляхом бартерних угод, проте значна кількість вирощеної сільсько­господарської продукції ще не знаходить збуту, тому згодовується ху­добі або псується, а сільськогосподарські підприємства зазнають збитків. Тільки в торговельних організаціях втрати овочів, наприклад, становлять щороку 11—13%. Водночас високими темпами зростає імпорт продуктів. Це позбавляє наших селян засобів до існування.

Спад попиту на продукти спричине­ний, перш за все, зниженням реальних доходів населення, а також зростанням розміру податків та інших необхідних платежів, обмеженістю експортних можливостей сільськогосподарської продукції. Зниження реальних доходів населення зумовлене політичними, економічними й соціальними чинника­ми, зокрема високими податками на предмети першої необхідності (податок на добавлену вартість), спадом вироб­ництва, збільшенням непрацюючих людей, низьким рівнем заробітної пла­ти, який нині не забезпечує навіть простого відтворення робочої сили. Крім того, нині на підприємствах і в ор­ганізаціях затримують виплату заро­бітної плати на 5—6 і більше місяців. Виплачують її без відповідної індексації втрат, спричинених інфляцією. Масово практикуються безоплатні відпустки за ініціативою адміністрації. Тому біль­шість працівників позбавлена мож­ливості жити на результати своєї праці. Різке здешевлення робочої сили — ос­новний чинник диспропорції між попи­том та пропонуванням на ринку про­дуктів харчування. Самі тільки затрим­ки з виплатою заробітної плати знижу­ють, за нашими розрахунками, купі­вельну спроможність населення на 25—ЗО відсотків.

Пропонування продуктів зменши­лося через скорочення вітчизняного виробництва та недоліки в системі маркетингу — малу зацікавленість пра­цівників у ефективному використанні ресурсів та поліпшенні стану реалізації продуктів харчування, дуже слабку ма­теріально-технічну базу переробних підприємств і торговельних організа­цій, недостатньо розвинену інфраст­руктуру ринку, споживчу кооперацію, яка майже припинила роботу. У 1995 році обсяг виробництва сільськогоспо­дарської продукції в усіх категоріях господарств України скоротився (по­рівно з 1990 р.) на 34,9%. Скорочено виробництво майже всіх видів сільсь­когосподарської продукції, у тому числі зерна — на 33,5%, цукрових буряків — на 33,0%, картоплі — на 12%, овочів — на 1 1,9%, молока — на 29,8%, яєць — на 42,3% і м'яса — на 47,7% .

Вирбництво сільскогосподарської продукції в усіх катугоріях господарств, млн т

Головною причиною зменшення об­сягів виробництва є підвищення вар­тості ресурсів і кредитних ставок, збільшення податків, а також раптове відкриття внутрішнього ринку для кон­куренції з іноземними товаровиробни­ками. До спаду виробництва призвело також скорочення ресурсів, зниження ефективності їх використання, ослаб­лення виконавчої і технологічної дис­ципліни, зменшення стимулів і можли­востей щодо інвестування і приско­рення науково-технічного прогресу. Майже припинено оновлення машин­но-тракторного парку господарств, не забезпечується навіть просте відтво­рення виробництва, відсутнє нагро мадження капіталу: більше того, вста­новилася чітка тенденція зменшення поголів'я худоби і птиці (6—10% щоро­ку), скорочення багаторічних насад­жень, тобто господарства існують пе­реважно за рахунок "проїдання" запа­сів і штучного зниження справжньої вартості робочої сили.