Наукові досягнення в епоху Просвітництва. Розвиток медицини

Формування світоглядних орієнтирів Просвітництва пов'язане не лише з загальною атмосферою доби, а й з бурхливим розвитком природничих наук і філософії.

Виникненню матеріалізму XVIII ст. сприяв майже 300-річний досвід зростання нового природознавства, по­кликаного до життя зародженням і поширенням капіталі­стичного способу виробництва.

Потреби інтенсивного розвитку продуктивних сил при­вели до того, що нове природознавство на противагу схо­ластиці повернулося лицем до "тлінної" природи, зверну­лося до експериментального вивчення властивостей матерії, законів руху земних і небесних тіл, до встановлення фізико-математичних виражень цих законів. Допитливий людський розум на страх церкві почав проникати в таєм­ниці не тільки неорганічного, але й органічного світу. Ве­личезним успіхом фізіології XVIII ст. стало відкриття І. Гарвеєм кровообігу. Були написані праці, що встановлювали залежність психічних явищ від стану людського тіла. І тим самим підготували висновки, які заперечували суб­станціональність душі.

Просвітництво XVIII ст. спиралося на видатні відкрит­тя Р.Декарта, І.Ньютона і Г. В. Лейбніца в галузі фізики і математики, на перші досягнення передової біологічної думки, завдяки чому поступово витіснялися релігійні і спіритичні погляди на сутність життя, віталістичні та тео­логічні уявлення, встановлювалися природні причиннонаслідкові зв’язки і закономірності життєвих процесів. Біологія була тоді ще далека від скільки-небудь широких наукових узагальнень. Однак праці У. Гарвея, М. Мальпігі, Я. Сваммердама, Ф. Реді, А. Левенгука в галузі анатомії, фізіології й ембріології вже давали матеріал для обгрунту­вання матеріалістичної думки про те, що життєві явища такі ж пізнавані, як і всі інші, і мають у своїй основі не загад­кові містичні чи ірраціональні начала, а природні фізико-хімічні процеси.

Своєрідною енциклопедією була для просвітителів-філософів XVIII ст. багатотомна "Природнича історія" Бюф-фона і його співпрацівників. Прогресивний мислитель, лю­дина енциклопедичних знань, Ж. Бюффон (1707—1788), вступаючи в суперечність з пануючими в природознавстві поглядами, зробив спробу звести сукупно найважливіші досягнення природничих наук своєї епохи. Його окремі здогади про еволюційний розвиток органічного і неорга­нічного світу Землі були спрямовані проти грубого і наївно­го релігійно-догматичного мислення.

Усередині XVIII ст. природничі науки, зробивши знач­ний крок уперед у матеріалістичній інтерпретації явищ природи, перервали, по суті, свої зв'язки з релігією і мета­фізикою. Однак фактичною відмінністю цієї доби є нерів­номірний розвиток різних галузей природознавства. На той час, коли механіка твердих тіл і математика досягли висо­кого щаблю, хімія, біологія й інші науки знаходилися ще на етапі становлення.

Такий нерівномірний поступ наукових знань проявлявся і в медицині. Незважаючи на досягнення анатомії, фізіоло­гія з клінікою (а особливо головна клінічна спеціальність — терапія) протягом довгого часу відставали. Великий вклад у процес становлення клінічного навчання студентів здійснив Лейденський університет, при якому була ство­рена в XVII ст. клініка. Лейден у XVII ст. став науковим центром. У його університеті працювали К. Лінней, Р. Де-карт, Ж. Ламетрі, X. Гюйгенс. Особливо значну роль у за­провадженні клінічного навчання відіграв Герман Бургав (1668—1738), який викладав у цьому університеті клініку внутрішніх захворювань і патології. Основний принцип навчання, який він пропонував, це навчання біля постелі хворого. До Бургава приїздили вчитися лікарі з інших країн, його називали "вчителем всієї Європи". Учнями Бургава були фізіолог Альбрехт Голлер у Німеччині, французький лікар Ламетрі, клініцист Ван Світен у Відні. В Росії мето­ди Бургава підгримував і популяризував засновник Московського госпіталю Микола Бідлоо. Недоліком у діяльності Бургава було те, що всі процеси, які відбуваються в організмі людини, він пояснював з погляду механіки.

Нові підходи до розвитку медичних знань проповідував французький вчений Ж. Ламетрі (1709—1751). В головно­му своєму творі "Людина —машина" він проголосив про­граму вивчення життєвих процесів шляхом дослідів і зак­ликав до перебудови фізіологічної науки на матеріалі­стичній основі, за що піддавався переслідуванням з боку церкви і змушений був виїхати до Німеччини.

Початок патологічної анатомії поклав італійський лікар Джованні Баттіста Морганьї (1682—1771). Свої наукові ви­сновки Морганьї зробив на основі великої кількості дослі­джень і створив найціннішу наукову працю з патології, яка заклала основи цієї науки. Вчений стверджував, що кожна хвороба має своє місцезнаходження, кожній хворобі пере­дують певні матеріальні зміни в тому чи іншому органі тіла, розтин трупа дає можливість встановити хворобливі зміни органів. Таким чином, дослідник визначив місце патоло­гічної анатомії як складової частини клінічної медицини.

За реформу медичної освіти виступав французький вче­ний П. Ж. Кабаніс (1757—1808). Він підтримав ідею ство­рення медичних шкіл при великих лікарнях, щоб навчан­ня учнів відбувалося біля постелі хворого, щоб таким чи­ном лікар умів лікувати, а не тільки показувати свої знання під час диспутів.

На рубежі XVII—XVIII ст. культура, наука і, зокрема, медицина набувають кардинально нових рис. Боротьба за новітні ідеї здійснюється в умовах конфлікту між матеріа­лістичними і метафізичними поглядами, проте, переборю­ючи різноманітні труднощі, медицина в окремих галузях досягла значних успіхів.