Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Деонтологія в хірургії

Реферати / Медицина / Деонтологія в хірургії

Деякі представники медицини не визнають поділу деонтології на "тера­певтичну", "хірургічну", "онкологіч­ну" тощо. На їхню думку, існує одна загальна деонтологія, яка визначає поведінку лікаря під час контакту з хво­рим. Проте, як вказує Г.Караванов, у хірургії є свої особливості, які можуть бути мало відомі або й зовсім незро­зумілі лікарям інших фахів.

Виділення хірургічної деонтології грунтується передусім на суто специ­фічних особливостях медичної про-філізації.

До хірургічного методу лікування у багатьох хворих особливе ставлення — вони вірять у нього, розуміють не­обхідність і неминучість операції у пев­них випадках, надіються на одужання і в той же час бояться болю, ускладнень тощо. В уяві хворих хірург, скальпель і біль — нероздільні. А це має велике психологічне значення. Медичний пер­сонал завжди повинен підтримувати у хворих віру в щасливий кінець операції і одужання. У своїй діяльності лікар має керуватися штересами хворого, іншими словами — його здоров'ям.

Немає сумніву в тому, що хірургія має свої специфічні деонтологічні особ­ливості. Вони різноманітні. Найваж­ливіше завдання хірургічної деонтології — переконати хворого в необхідності оперативного лікування і одержати від нього згоду. Зрозуміло, з психологіч­ної точки зору, для хворого найбільш хвилюючими є усвідомлення необхід­ності операції і згода на неї. Інколи хірургу, навпаки, буває досить важко переконати хворого в тому, що опера­тивне втручання не потрібне (уявний рак та ін.). Часом і самому хірургу важ­ко розв'язати проблему про потребу в оперативному втручанні. У багатьох си­туаціях питання про її доцільність чи можливі наслідки обговорюються з ро­дичами. В усіх цих випадках особа хірурга, його такт, авторитет і репута­ція очолюваного ним хірургічного зак­ладу мають велике, навіть вирішальне значення. Хірург повинен бути впевне­ним у своїх силах, у наявності умов для проведення операції, врахувати все, від чого залежить її завершення. Все це дає підставу виокремити хірургічну деонтологію з її особливостями, пробле­мами і способами їх розв'язання.

Особливість професії хірурга поля­гає головним чином у тому, що всі де­фекти його праці позначаються безпо­середньо на здоров'ї людини: зримо і відчутно. Брак неприпустимий у роботі хірурга, помилки неможливі.

І все-таки ці помилки є. Як і у будь-якій роботі. І за ці помилки, за свої поразки хірург розплачується дорогою ціною: тяжкими переживаннями, осу­дом родичами хворого, своїм автори­тетом. Він відповідає за долю своїх пацієнтів.

Кажуть, що відчуття у хірургів з ча­сом притуплюються. Та чи так воно насправді? Відповідаючи на це запитан­ня, доцільно навести думки про ду­шевні якості хірурга, висловлені свого часу В.Оппелем у його мемуарах "Хи-рургические новелльї".

"Розповідають у народі, що хірурги ріжуть хворих без будь-яких хвилювань. Ріжуть спокійно і спокійно ставляться до наслідків своїх операцій. Але якби хтось заглянув коли-небудь у душу хірур­га, який починає самостійно оперува­ти і бере на себе відповідальність за все майбутнє, то виявив би для себе дещо несподіване. Згадати безсонні ночі, коли лежиш у ліжку, повертаєшся з боку на бік і все думаєш, думаєш: як би не нашкодити. Хто з хірургів не відчував під час операції великого на­пруження, щоби притлумити в собі відчуття відчаю, страху за життя хво­рого? Хто з хірургів не знає, як щемить серце, коли йому повідомляють, що у хворого підвищилася температура? Хто не їздить відвідувати тяжкохворих уве­чері і вночі і не відчуває моторошного страху перед тим, як увійти в палату, — живий хворий чи помер? Хто з хірургів, переборовши смертельне за­хворювання, провівши ризиковану опе­рацію і, бачучи, що хворий врятова­ний, не готовий ридати від щастя? Лише витримка дозволяє ридання від щастя замінити невимушеною веселою посмішкою. Ні, хай не кажуть про бай­дужість. Хірургам притаманний спо­кій, і ним вони можуть пишатися, бо спокій, і тільки він, дає можливість урятувати хворого. Але чого коштує цей спокій, як дістається він хірургам, хай краще їх не запитують, вони все одно не скажуть".

Професія хірурга ставить певні ви­моги до нього. У медичній літературі багато написано про те, яким має бути лікар-хірург.

М. Бідлоо у своїй книзі "Порадник для тих, хто вивчає хірургію в анато­мічному театрі" так характеризує хі­рурга:

"Хірург повинен бути не надто мо­лодим або старим, добре вивчити тео­рію науки і мати досвід у своєму мис­тецтві. Він повинен мати розсудливий розум, гострий зір, бути здоровим і сильним. Під час операції бути зовніш­ньо безжалісним, не сердитим, твере­зим. Хірург не повинен бути примхли­вим, щоби не надто поспішати під час операції і за своєю необачністю не при­пиняти операцію на середині, не пови­нен сердитися на сказане хворим. А ще повинен бути спритним, моторним, щоби впевнено починати операцію. Потім, щоби хірург не гнівався на хво­рого, а прагнув, аби той розраховував на нього. Якщо надія на порятунок хво­рого перевищує небезпеку, тоді треба робити операцію. Але якщо небезпека більша за надію на порятунок, то варто утриматися від операції. Ніколи не при­ступати до операції задля власної ко­ристі, а лікувати хворого за покликом. Ще хірург не може починати операцію, не порадившися з колегою або люди­ною, що обізнана з цим мистецтвом".

Так що ж все-таки лежить у основі формування рис хірурга? Передусім однією з таких рис є самовідданість. На думку Г. Караванова, ця риса харак­теру має багато різних форм свого вия­ву, які прямо й безпосередньо стосують­ся діяльності хірурга. Одні з них — са­мовідчуття, самоспостереження, само­аналіз, самооцінка, самокритика та ін. — зв'язані більше з пізнавальним аспек­том діяльності особи, інші — самолюб­ство, самозахвалювання, скромність, почуття відповідальності, обов'язку тощо — є емоційною складовою.

А такі прояви, як витримка, само­владання, самоконтроль, ініціатива, впевненість, самодисципліна, пов'я­зані з вольовою діяльністю людини. Важко переоцінити роль усіх цих форм самосвідомості в діяльності хірурга.

Наступною рисою, що характеризує хірурга, є широта інтелекту, здатність творчо мислити, передбачити май­бутнє хворого, мати незалежне мис­лення, бути оптимістом.

Лікар, який обрав професію хірурга, повинен бути хірургічне обдарованим, уміти єдино правильними рухами розрі­зати й зашити тканини, зупинити кро­вотечу, видалити пухлини чи розітнути гнояки. І тут багато залежить від рук хірурга, вправності його пальців.

Однією з рис сучасного хірурга є його інтелігентність у щонайширшому ро­зумінні цього слова. А. Очкін щодо цього писав, що лікар за сукупністю вимог, які ставляться до нього, повинен бути над­людиною, а його становище — "найтяж­че серед існуючих професій".

Найважливішою рисою характеру хірурга є гуманізм. Хірурга не можна уявити собі без таких якостей, як до­брота, чуйність, м'якість. Черствість, байдужість до долі хворої людини, без­сумнівно, позначаються на лікувальній роботі, якими б великими професійни­ми знаннями не володів лікар. Звикан­ня до страждань хворих, професійна холоднокровність не повинні перетво­ритися на бездушність. Справжній лікар якраз і зуміє провести тут межу.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали