Деякі представники медицини не визнають поділу деонтології на "терапевтичну", "хірургічну", "онкологічну" тощо. На їхню думку, існує одна загальна деонтологія, яка визначає поведінку лікаря під час контакту з хворим. Проте, як вказує Г.Караванов, у хірургії є свої особливості, які можуть бути мало відомі або й зовсім незрозумілі лікарям інших фахів.
Виділення хірургічної деонтології грунтується передусім на суто специфічних особливостях медичної про-філізації.
До хірургічного методу лікування у багатьох хворих особливе ставлення — вони вірять у нього, розуміють необхідність і неминучість операції у певних випадках, надіються на одужання і в той же час бояться болю, ускладнень тощо. В уяві хворих хірург, скальпель і біль — нероздільні. А це має велике психологічне значення. Медичний персонал завжди повинен підтримувати у хворих віру в щасливий кінець операції і одужання. У своїй діяльності лікар має керуватися штересами хворого, іншими словами — його здоров'ям.
Немає сумніву в тому, що хірургія має свої специфічні деонтологічні особливості. Вони різноманітні. Найважливіше завдання хірургічної деонтології — переконати хворого в необхідності оперативного лікування і одержати від нього згоду. Зрозуміло, з психологічної точки зору, для хворого найбільш хвилюючими є усвідомлення необхідності операції і згода на неї. Інколи хірургу, навпаки, буває досить важко переконати хворого в тому, що оперативне втручання не потрібне (уявний рак та ін.). Часом і самому хірургу важко розв'язати проблему про потребу в оперативному втручанні. У багатьох ситуаціях питання про її доцільність чи можливі наслідки обговорюються з родичами. В усіх цих випадках особа хірурга, його такт, авторитет і репутація очолюваного ним хірургічного закладу мають велике, навіть вирішальне значення. Хірург повинен бути впевненим у своїх силах, у наявності умов для проведення операції, врахувати все, від чого залежить її завершення. Все це дає підставу виокремити хірургічну деонтологію з її особливостями, проблемами і способами їх розв'язання.
Особливість професії хірурга полягає головним чином у тому, що всі дефекти його праці позначаються безпосередньо на здоров'ї людини: зримо і відчутно. Брак неприпустимий у роботі хірурга, помилки неможливі.
І все-таки ці помилки є. Як і у будь-якій роботі. І за ці помилки, за свої поразки хірург розплачується дорогою ціною: тяжкими переживаннями, осудом родичами хворого, своїм авторитетом. Він відповідає за долю своїх пацієнтів.
Кажуть, що відчуття у хірургів з часом притуплюються. Та чи так воно насправді? Відповідаючи на це запитання, доцільно навести думки про душевні якості хірурга, висловлені свого часу В.Оппелем у його мемуарах "Хи-рургические новелльї".
"Розповідають у народі, що хірурги ріжуть хворих без будь-яких хвилювань. Ріжуть спокійно і спокійно ставляться до наслідків своїх операцій. Але якби хтось заглянув коли-небудь у душу хірурга, який починає самостійно оперувати і бере на себе відповідальність за все майбутнє, то виявив би для себе дещо несподіване. Згадати безсонні ночі, коли лежиш у ліжку, повертаєшся з боку на бік і все думаєш, думаєш: як би не нашкодити. Хто з хірургів не відчував під час операції великого напруження, щоби притлумити в собі відчуття відчаю, страху за життя хворого? Хто з хірургів не знає, як щемить серце, коли йому повідомляють, що у хворого підвищилася температура? Хто не їздить відвідувати тяжкохворих увечері і вночі і не відчуває моторошного страху перед тим, як увійти в палату, — живий хворий чи помер? Хто з хірургів, переборовши смертельне захворювання, провівши ризиковану операцію і, бачучи, що хворий врятований, не готовий ридати від щастя? Лише витримка дозволяє ридання від щастя замінити невимушеною веселою посмішкою. Ні, хай не кажуть про байдужість. Хірургам притаманний спокій, і ним вони можуть пишатися, бо спокій, і тільки він, дає можливість урятувати хворого. Але чого коштує цей спокій, як дістається він хірургам, хай краще їх не запитують, вони все одно не скажуть".
Професія хірурга ставить певні вимоги до нього. У медичній літературі багато написано про те, яким має бути лікар-хірург.
М. Бідлоо у своїй книзі "Порадник для тих, хто вивчає хірургію в анатомічному театрі" так характеризує хірурга:
"Хірург повинен бути не надто молодим або старим, добре вивчити теорію науки і мати досвід у своєму мистецтві. Він повинен мати розсудливий розум, гострий зір, бути здоровим і сильним. Під час операції бути зовнішньо безжалісним, не сердитим, тверезим. Хірург не повинен бути примхливим, щоби не надто поспішати під час операції і за своєю необачністю не припиняти операцію на середині, не повинен сердитися на сказане хворим. А ще повинен бути спритним, моторним, щоби впевнено починати операцію. Потім, щоби хірург не гнівався на хворого, а прагнув, аби той розраховував на нього. Якщо надія на порятунок хворого перевищує небезпеку, тоді треба робити операцію. Але якщо небезпека більша за надію на порятунок, то варто утриматися від операції. Ніколи не приступати до операції задля власної користі, а лікувати хворого за покликом. Ще хірург не може починати операцію, не порадившися з колегою або людиною, що обізнана з цим мистецтвом".
Так що ж все-таки лежить у основі формування рис хірурга? Передусім однією з таких рис є самовідданість. На думку Г. Караванова, ця риса характеру має багато різних форм свого вияву, які прямо й безпосередньо стосуються діяльності хірурга. Одні з них — самовідчуття, самоспостереження, самоаналіз, самооцінка, самокритика та ін. — зв'язані більше з пізнавальним аспектом діяльності особи, інші — самолюбство, самозахвалювання, скромність, почуття відповідальності, обов'язку тощо — є емоційною складовою.
А такі прояви, як витримка, самовладання, самоконтроль, ініціатива, впевненість, самодисципліна, пов'язані з вольовою діяльністю людини. Важко переоцінити роль усіх цих форм самосвідомості в діяльності хірурга.
Наступною рисою, що характеризує хірурга, є широта інтелекту, здатність творчо мислити, передбачити майбутнє хворого, мати незалежне мислення, бути оптимістом.
Лікар, який обрав професію хірурга, повинен бути хірургічне обдарованим, уміти єдино правильними рухами розрізати й зашити тканини, зупинити кровотечу, видалити пухлини чи розітнути гнояки. І тут багато залежить від рук хірурга, вправності його пальців.
Однією з рис сучасного хірурга є його інтелігентність у щонайширшому розумінні цього слова. А. Очкін щодо цього писав, що лікар за сукупністю вимог, які ставляться до нього, повинен бути надлюдиною, а його становище — "найтяжче серед існуючих професій".
Найважливішою рисою характеру хірурга є гуманізм. Хірурга не можна уявити собі без таких якостей, як доброта, чуйність, м'якість. Черствість, байдужість до долі хворої людини, безсумнівно, позначаються на лікувальній роботі, якими б великими професійними знаннями не володів лікар. Звикання до страждань хворих, професійна холоднокровність не повинні перетворитися на бездушність. Справжній лікар якраз і зуміє провести тут межу.