Внесок античних і середньовічних лікарів у розвиток фармакології

Існує багато думок щодо походження сучасної фармакології. Однак відомо, що в різних цивілізаціях ще з давніх-давен використовували різні речовини для лікування тих чи інших хвороб.

Починаючи від збирання лікарських рослин, їх перетирань, використання мінеральний джерел починає свій розвиток фармакологія.

На весь світ славиться китайська медицина, яка має тритисячолітню історію. В Стародавньому Китаї вперше було написано "Фармакологію" (Бень цао), вперше стали робити хірургічні операції з застосуванням наркотичного засобу, вперше описали і застосували метод лікування гол­ковколюванням, припеченням, масажем.

Значного розвитку в Стародавній Греції набула меди­цина і зокрема фармокологія. В поемах Гомера "Іліада" й "Одіссея" (VIII—VII ст. до н.е.) описані приклади надання медичної допомоги по­раненим під час Троянської війни. Крім лікарів у війську, в V—IV ст. до н.е. з'явилися лікарі в містах. Купців, ремі­сників і вільних землеробів обслуговували мандрівні лікарі, які йшли від міста до міста, від общини до общини, які найчастіше продавали і популяризували різноманітні фармакологічні настойки. В Греції також були школи, які готували лікарів. Найбільш відомі з них це школи в Кнідосі і Косі. Зі школи на острові Кос вийшов знаменитий лікар Гіппократ. Існували лікарні при храмах, приватні лікарні при житлах лікарів або знатних людей. Мало місце безплатне лікування бідних людей, про­водилися заходи, які запобігали поширенню епідемій. Про­фесійною емблемою лікарів стало зображення змії. Цей символ дійшов до наших днів і далі використовується в ме­дичній символіці.

З лікувальних процедур велика увага приділялася водо­лікуванню і масажам. Також практикувалися і хірургічні втручання. Під час розкопок знайдені залишки медичного інструментарію: ножі, голки, пінцети, зубні щипці, доло­та, шпателі, зонди тощо.

Для давньогрецької культури характерна велика увага до фізичних вправ, загартування і особистої гігієни.

Найвидатнішим лікарем Стародавньої Греції був Гіппок­рат (460— 377 рр. до н.е.). З часів Гіппократа до нас дійшла книга під назвою "Гіппократів збірник", який об'єднує близько 70 творів. Самому Гіппократу належать твори "Прогностика", "Епідемії", "Про рани голови", "Про пе­реломи" та ін. Частина творів написана його учнями і по­слідовниками.

У вченні Гіппократа велика увага приділялась організ­му хворого, навколишньому середовищу, умовам побуту, захворюванням внутрішніх органів, загальній терапії, аку­шерству, хірургії. Гіппократ описав симптоми деяких зах­ворювань, стадії перебігу хвороби. Значне місце в терапії лікар відводив дієті.

У знаменитій "Клятві Гіппократа" визначалися прин­ципи взаємовідносин лікаря і хворого, а також лікарів між собою. Клятва не є оригінальним твором самого Гіппок­рата, скоріше це збірник професійних зобов'язань, які зу­стрічалися раніш, проте значення його велике і як кодекс лікарської етики він, певною мірою, використовується і нині.

Значного розвитку набула санітарія і гігієна, які станови­ли гордість Риму. Видатними римськими лікарями бу­ли Асклепіад, Корнелій Цельс, Гален. Асклепіаду (128р. до н. е.— 56 р. н.е.) приписують винахід трахеотомії. Крім того, він твердив, що лікарським втручанням можна пере­рвати хід захворювання. Рекомендував дотримуватись гігі­єни житла, гігієни тіла, застосовувати масаж, робити про­гулянки на повітрі. Асклепіад вважав корисними ходьбу, біг, їзду верхи, катання в човні. До ліків він ставився дуже обережно, і в деяких випадках давав хворим воду, під виг­лядом ліків, пояснюючи, що це буває кориснішим, ніж давати отруту. Лікування за системою Асклепіада корис­тувалося в Римі великою популярністю. Цельс написав твір "Про медицину", в якому зібрав дані з діагностики, дієте­тики, методики лікування. Значна частина його праці при­свячена хірургії і хворобам кісток.

Особливе місце в розвитку медицини Стародавнього Риму належить Галену (131—201 рр. н. е.). Він написав ряд праць, в яких систематизував знання багатьох поколінь з анатомії, фізіології, патології, фармакології, терапії, гігієни, акушерства. Твори Галена дали змогу зберегти для май­бутніх поколінь медичні знання стародавнього світу.

В галузі лікувальної медицини Гален обезсмертив своє ім'я тим, що вніс регламентацію у приготування певних ліків. На честь цього такі препарати носять назву галенових.

Поряд з цим Гален проводив велику кількість дослід­жень на трупах людей, на поранених гладіаторах, твари­нах і описував роботу м'язів, загальну будову тканин організму, будову головного мозку, нервової системи.

Вчення Галена мало значний вплив на розвиток медич­ної науки навіть у середні віки.

Заслуговує на увагу організація медичного обслуговуван­ня в Стародавньому Римі. Там існували посади головних лікарів (архіятрів), які контролювали діяльність інших лікарів. Лікарі були при цирках, театрах, громадських са­дах, при об'єднаннях ремісників. Особливо добре була організована медична допомога в армії. Тут були створені військові госпіталі, в яких існували табірні лікарні, лікарні легіонів тощо.

До наших днів збереглися сліди санітарних споруд, які обслуговували мирні потреби великих міст цієї держави. В римських законах розроблялися вимоги санітарного харак­теру: заборонялося ховати мертвих у межах міста, вико­ристовувати для пиття воду з Тибру, а рекомендувалося вживати джерельну воду. За санітарними заходами слідку­вали спеціальні міські чиновники-едили.

У середині IX ст. у Візантії утворюються вищі навчальні заклади, де поряд з філософією, математикою, астрономією, філологією викладалася також медицина.

Великою заслугою середньовічної медицини Сходу стало створення громадських лікарень і аптек. Лікарні виникали на основі притулків для подорожніх, цьому сприяв розвиток торгівлі і необхідність надавати допо­могу хворим, які зупинялися в заїзних дворах. Утриман­ня лікарень у Візантії знаходилось у віданні церкви. В статутах візантійських монастирів містився детальний опис розпорядку лікарень, організації навчання лікарській справі, надання допомоги хворим.

Центрами середньовічної медицини були університети. Лікарі, які викладали в них, часто належали до монаших орденів. Догматичними в медицині вважалися твори лікарів античності Гіппократа та Галена, основні думки яких вив­чалися напам'ять і під час диспутів коментувалися. В уні­верситетах Західної Європи розвивалася схоластична ме­дицина, істиною в науці загалом було те, що написане, а не досліджене. Через це в західноєвропейській медицині по­ряд із засобами, здобутими практикою, часто використо­вувались і такі, застосування яких випливало із вказівок алхімії чи астрології.

Для медицини середніх віків характерні складні лікарські прописи. Фармакологія була безпосередньо зв'язана з алхі­мією. Число інгредієнтів в одному рецепті доходило до де­кількох десятків. Особливе місце серед ліків займали про-тиотруйні засоби: так званий теріак (в основному — зміїне м'ясо), а також мітридат (опал). Теріак вважався також за­собом проти всіх внутрішніх захворювань. Ці засоби були дуже дорогими, їх виготовлення відбувалося публічно, з великою урочистістю і в присутності представників влади.