Українські реферати, курсові, дипломні роботи
UkraineReferat.org
українські реферати
курсові і дипломні роботи

Антисептика, асептика історія виникнення та розвитку

Реферати / Медицина / Антисептика, асептика історія виникнення та розвитку

У багатовіковому розвитку хірургії вчені вже давно виділили два етапи — доантисептичний та антисептичний. Перший етап нараховує кілька тися­чоліть і обіймає період від сивої дав­нини до другої половини XIX ст., другий — триває трохи більше за сто­річчя, початком його вважається 1867р. Перший етап хоча й має деякі, пере­важно емпірічні та технічні, здобутки (окремі з них у модифікованому ви­гляді збереглись і досі), характери­зується втручанням лише на поверхні тіла. До того ж від 50 до 80 % оперо­ваних навіть у першу половину XIX ст. помирали після операції від усклад­нень, переважно гнійного характеру (піємія, сепсис). Навіть невеликі роз­різи чи пункція вен, що робилась для кровопускання, дуже часто ускладню­вались тяжкими інфекційними проце­сами. У великого хірурга M.I. Пирого­ва підряд померли від піємії 12 гвардій­ців (зазначимо, що гвардійці — це фізично здорові молоді люди) після кровопускання.

Більшість поранених помирали від інфекції як без операції, так і після неї, особливо ампутації, яка була го­ловним методом лікування відкритих та закритих переломів кінцівок. З цьо­го приводу M.I. Пирогов із сумом констатував, що поранений, у якого не був розпізнаний перелом і якому в зв'язку з цим не було зроблено ампу­тацію, зобов'язаний своїм життям на­шому (лікарському) незнанню, а ко­роль Франції Людовик XIV з гіркою іронією зауважив, що "ножі хірургів для його вояків загрозливіші, ніж во­рожі кулі".

І хоч ще в сиву давнину найбільш спостережливі та проникливі лікарі вказували на значення чистоти рук, шкіри, одягу, білизни, приміщення, повітря, води тощо для загоєння ран і взагалі для одужання хворих і навіть застосовували для обробки ран спирт, оцет, вино, дьоготь, мідний купорос тощо, до другої половини XIX ст. на­гноєння ран (випадкових і операцій­них) вважалось явищем природним, закономірним, невідворотним. Лише в поодиноких випадках у першій поло­вині XIX ст. вбачали причину нагно­єння ран, пологової гарячки в гіпоте­тичних "міазмах живої природи", що передавалися від хворої людини через руки, перев'язний матеріал, інстру­менти, білизну тощо під час лікарсь­ких процедур та досліджень.

Серед тих, хто усвідомлював роль асептики, в першу чергу треба назва­ти угорського акушера-гінеколога Ігнаца Земмельвейса (1818—1865) та великого російського хірур­га, доля якого тісно пов'язана з Ук­раїною, М.І.Пирогова (1810—1881). Спостереження І. Земмельвейса, який працював асистентом у клініці проф. Клейна у Відні, дозволили зро­бити висновок, що гарячку у родиль-ниць, які перебували в цій клініці, спричинюють трупні отрути, занесені в родові шляхи жінок студентами, котрі приходять з анатомічного театру в клініку на заняття і обстежують хво­рих забрудненими руками. Цей вис­новок був зроблений 1. Земмельвей-сом на підставі порівняння наслідків лікування в клініці Клейна і в сусідній лікарні, де студенти не навчались і в якій смертність родильниць була на­багато нижчою. Ще одне важливе спостереження було зроблено І. Зем-мельвейсом у власній клініці. На ліжках, що були в першому ряді, ле­жали в один час 12 родильниць. Після обстеження їх студентами, які почина­ли це робити саме з першої із них, всі родильниці, крім першої, згодом по­мерли від піємії. Було встановлено, що перша родильнидя мала гнійне за­палення піхви. Аналізуючи ці факти, І. Земмельвейс дійшов висновку, що студенти, починаючи обстеження з цієї хворої, переносили від неї іншим інфекцію, яка стала причиною їх смерті. На підставі цих спостережень було запроваджено в клініці миття рук акушерами розчином хлорного вапна перед обстеженням родильниць. Та­ким чином вдалось зменшити смерт­ність родильниць у клініці з 18,3 до 1,3 %. Окрилений цими наслідками, експансивний за характером! Зем­мельвейс написав листи всім акуше­рам-гінекологам європейських дер­жав, у яких наполягав на запровад­женні в їхніх клініках обов'язкового миття рук хлорним вапном перед до­слідженням родових шляхів родиль­ниць, а нехтування ними цим засо­бом називав злочином. Ідея цього вченого (зазначимо, що в той час про існування мікробів не знали) на­стільки випереджала час, що залиши­лась незрозумілою, спричинила глу­зування над її автором, що й призве­ло його спочатку до божевілля, а зго­дом і до смерті від сепсису внаслідок панарицію. Лише згодом теорія І. Земмельвейса одержала загальне визнання, і в 1906 p. на кошти лікарів усього світу в Будапешті було встановлено йому пам'ятник з напи­сом "Рятівнику матерів".

M.I. Пирогов був другим, хто ви­знав, що причиною нагноєнь, піємії є "прилипливі міазми", які переда­ються від одного хворого до іншого через білизну, повітря, перев'язний матеріал, руки хірургів і які розмно­жуються (тобто живі) і що "недалеко той час, коли детальне вивчення трав­матичних і госпітальних міазмів запо­чаткує в хірургії новий напрямок". Цій цитаті бракує лише таких тер­мінів, як "мікроб" та "інфекція".

Для профілактики нагноєнь у військових шпиталях M.I. Пирогов запровадив геніальний захід — сортує вання, відокремлення хворих з гнійними ранами від "чистих" пора­нених, рекомендував спалювати про­сочені гноєм матраци. Для обробки гнійних ран використовував розчин йоду спиртовий, срібла нітрат, хлор­не вапно тощо. Всі ці геніальні при­пущення не могли, одначе, створити систему боротьби з інфекцією, тому що не було теоретичного підґрунтя — не знали причини нагноєння ран, тоб­то мікробів. Лише після відкриття Л. Пастером причин бродіння та гнит­тя як наслідку життєдіяльності мікро­організмів та доказу того, що вони не можуть самозароджуватися, стало можливим обгрунтування емпірічних припущень провідців-хірургів щодо походження гнійної інфекції і було створено систему, яка згодом отрима­ла назву антисептики та асептики і ста­ла наріжним каменем великої споруди храму Хірургії. Першим будівничим цієї системи став великий англійський хірург Джозеф Лістер (1827—1912).

Керуючись теорією Л. Пастера, що причиною бродіння та гниття є життєдіяльність мікроорганізмів, Д. Лістер зробив припущення, що процес на­гноєння ран є також проявом гниття живих тканин під впливом мікроор­ганізмів, які потрапляють у рану без­посередньо з повітря або через за­бруднені предмети, котрі торкаються рани, в тому числі й руки лікаря. На підставі цієї гіпотези він розробив си­стему лікування хворих з відкритими переломами, яка полягала в застосу­ванні карболової кислоти (складової частини дьогтю, який уже був відо­мий на той час як протигнильна спо­лука) для знищення мікробів у рані, на руках, у повітрі, на перевязному матеріалі, та закритті рани герметич­ною карболізованою пов'язкою. Ця громіздка пов'язка мала кілька шарів. Перший шар був із тонкого шовку, просоченого 3 % розчином карболової кислоти, протективом, і мав він за­хищати рану від повітря. Ще 8 шарів просоченої сумішшю карболової кис­лоти з каніфоллю (живицею) та пара­фіном марлі накладали поверх протек-тиву. Всі ці шари покривали бинтом, просоченим карболовою кислотою. Руки хірургів, інструменти обробляли З % розчином карболової кислоти. Карболову кислоту розбризкували пульверизатором у повітрі операційної та перевязувальної. Головним джере­лом мікроорганізмів тоді вважалось по­вітря, тому вся система Д. Лістера була спрямована передусім на профілакти­ку повітряного мікробного забруднен­ня. Наслідки лікування за методом Д. Лістера були обнадійливі — смертність зменшилась у кілька разів, нагноєння ран стали спостерігатися набагато рідше. Д. Лістер присвятив цьому методу праці "Про новий спосіб лікування ускладнень переломів і гноя­ків із зауваженнями про причини на­гноєння" та "Про антисептичний принцип у хірургічній практиці". Рік публікації останньої праці (1867р.) став вважатися роком народження антисеп­тики як нового принципу роботи в хірургії. Відтак історію розвитку хірургії було поділено на доантисеп-тичний та антисептичний періоди.

Завантажити реферат Завантажити реферат
Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 

Подібні реферати:


Останні надходження


© 2008-2024 україномовні реферати та навчальні матеріали