3.2. Необхідність зміни правової концепції статутного капіталу підприємств України.
Враховуючи європейський досвід, слід зауважити, що концепція обов’язкового капіталу на сьогоднішній день вже виказала свою недієвість і замість запровадження певних заходів щодо її "реанімації" українському законодавцю у перспективі слід було б орієнтуватись на новітні тенденції та форми забезпечення платоспроможності товариства. Як свідчить аналіз, проведений у попередньому підрозділі, основним інструментом для забезпечення платоспроможності товариства (тобто інтересів кредиторів) на рівні ЄС та окремих європейських держав обирається не статутний капітал, а декларація про платоспроможність. Цей інструмент є універсальним, адже при проведенні товариством будь-яких виплат своїм акціонерам, його виконавчий орган має скласти таку декларацію й несе сувору відповідальність за її зміст. Крім того, така декларація позволяє більш точно розрахувати показники платоспроможності товариства, аніж співвідношення "чисти активи – статутний капітал". Захищати кредиторів товариства потрібно також через механізм встановлення жорсткої відповідальності членів органів управління товариства та контролюючих його акціонерів (учасників) за незаконні дії, що спрямовані проти інтересів товариства або його кредиторів (ці питання розглядаються у наступних розділах).
Слід визнати, що статутний капітал замість інструменту захисту прав кредиторів товариства має скоріше виконувати функцію захисту прав акціонерів (учасників) товариства – встановлений законодавчо режим має гарантувати, що капітал, який вони інвестували в товариство, істотно не зменшився, не був виведений з товариства. Крім того, всім учасникам має бути забезпечено право на отримання корпоративних прав, адекватних дійсній вартості внесених вкладів до товариства, а також право на захист своїх корпоративних прав від розмивання. Вважаємо, що саме ці завдання має ставити перед собою законодавець, моделюючи режим статутного капіталу.
Іншим цікавим досягненням європейських країн є такий інструмент як акції без номінальної вартості. Цей інструмент міг би ефективно працювати в українських умовах і є негайна необхідність його запровадження.
Проблеми, пов’язані із застосуванням номінальної вартості акцій (часток) при додаткових випусках акцій, можуть бути продемонстровані на наступному прикладі.
У травні 2000 р. американська компанія CargoInvestmentsLLC запропонувало ЗАТ "Металургбуд" інвестицію у розмірі 500 тис. доларів США. В обмін на цю інвестицію американці вимагали перетворити ЗАТ на ТОВ. "Металургбуд" погодився із цими умовами. У травні 2000 року CargoInvestmentsLLC внесла до статутного фонду ТОВ "Металургбуд" інвестицію у розмірі 5 тис. доларів США і у грудні 2002 р. – 8,25 тис. Вже через тиждень (26 грудня 2002 р.) американська компанія подала заяву про вихід з товариства. При цьому вона вимагала виділення їй 63-відсоткової частки майна ТОВ (відповідно до розміру її частки у статутному фонді). Елементарні підрахунки свідчать, що компанія за вкладені 70 тис. грн. отримала право на виплату суми, що складає близько 5 млн. грн. На думку керівника "Металургбуда" Бориса Ємельянова, таким чином інвестор спробував отримати право власності на успішно працююче підприємство в Донецькому регіоні, що переживає будівельний бум.
Іншим цікавим прикладом є ситуація щодо збільшення статутного фонду ВАТ "Укрнафта", коли акції товариства, ринкова вартість яких у 280 разів перевищує номінальну, при додатковій емісії пропонувались до відкритої підписки за номінальною вартістю.
Вважаємо, що надання АТ дозволу випускати акції без номінальної вартості істотно скоротить витрати товариства на обслуговування емісій, проведення корпоративних операцій з цінними паперами, а також суттєво спростить процедуру збільшення (зменшення) статутного капіталу АТ, його реорганізацію.
До речі, перші кроки у цьому напрямку вже здійснено, бо у проекті Закону "Про акціонерні товариства" закріплюється, що при додатковому випуску акцій, викупу акцій та у інших випадках, вони мають придбаватися за ціною, не нижче їх ринкової вартості. Тобто законодавець вже перестає орієнтуватися у більшій частині норм цього законопроекту на номінальну вартість акцій.
Висновки.
В умовах становлення та розвитку ринкових відносин підприємства можуть самостійно формувати свої фінансові ресурси, основними джерелами яких можуть виступати прибуток, кошти, отримані від продажу цінних паперів, пайові та інші внески акціонерів, юридичних та фізичних осіб, а також кредити та інші надходження, що не суперечать законодавству.
Основним джерелом формування власного власних коштів підприємства є статутний капітал — це сукупність коштів, вкладених у підприємство його власником (власниками). Порядок формування статутного капіталу регулюється законодавством та засновницькими документами.
Статутний капітал виступає невід’ємною складовою частиною будь-якого товариства або підприємства.
Так, статутний капітал державних підприємств відображає суму коштів, виділену державою з бюджету на момент введення підприємства в експлуатацію для здійснення його діяльності (вартість всіх витрат на будівництво, монтаж, наладку, вартість обладнання, оборотних засобів та грошові кошти).
Статутний капітал недержавних комерційних структур формується за рахунок коштів (матеріальних, грошових), внесених акціонерами (учасниками), і тому уявляє собою колективну власність декількох юридичних або фізичних осіб — засновників акціонерного товариства або підприємства іншої організаційно-правової форми.
При ознайомленні з формуванням статутного капіталу необхідно враховувати організаційно-правову форму підприємства. Тому вивчення операцій з капіталом доцільно починати з ознайомлення юридичного статусу та права здійснення статутних видів діяльності, складу засновників (учасників), структури і управління підприємства, а також фінансових можливостей для досягнення поставлених цілей діяльності.
Список використаної літератури.
1. Бейцун І. До питання про концепцію об’єднання юридичних осіб в праві України та Європейських країн // Підприємство, господарство і право. – 2003. – № 11;
2. Вінник О.М., Щербина В. С. Акціонерне право: Навч. посіб. для вищих навч. закл. / Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К. : Атіка, 2000;
3. Вовк Т., Друзенко Г., Зугравий Г., Качка Т., Коноваленко І., Парапан М., Перестюк Н. Регулювання сфери фінансових послуг у праві Європейського Союзу та перспективи адаптації законодавства України. – Х.: Консум, 2002;
4. Друзенко Г. Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу, чи прийняття acquis communautaire? // Юрид. газ. – 2004. – №. 8;
5. Фінансова діяльність підприємства: / За ред. О. М. Бандурки, М. Я. Коробова, П. І. Орлова, К. Я. Петрова. – Київ: “Либідь”, 1998;
6. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник: / За ред. проф Г.Г.Кірейцева. – К.: ЦУЛ, 2002;
Завантажити реферат