Серед негативних чинників найголовнішим можна вважати низький рівень конкурентоспроможності української продукції, що стає серйозною проблемою в умовах зростаючої глобалізації світової економіки і пов'язаної з нею жорсткої міжнародної конкуренції.
Аналіз вказує на слабку роль ринкових інституцій в регулюванні зовнішнього ринку України, недосконалість основних інструментів і механізмів її ринкового регулювання. Держава зберігає важелі адміністративно-бюрократичного впливу і контролю за експортними операціями, причому головною проблемою експортерів є неявні обмеження на експорт. Політика захисту вітчизняного виробника в Україні здійснюється в спотворених формах, що не сприяє підвищенню конкурентоспроможності українських експортерів на міжнародних ринках. Комплекс негативних чинників розвитку зовнішнього ринку України обумовлений, передусім, низьким темпом економічних перетворень в Україні, що позначилось на потенціалі участі країни в міжнародному поділі праці. В результаті, Україна закріплюється на міжнародних ринках переважно як постачальник сировини, напівфабрикатів і продукції з незначною доданною вартістю.
Відсутність належної (організаційної, інформаційної) підтримки обмежує експорт з України фінансових, телекомунікаційних, інформаційних, ділових послуг, послуг міжнародного туризму, освіти та охорони здоров'я. Незадовільний рівень захисту прав інтелектуальної власності та вкрай низька оплата праці наукових працівників перешкоджають розширенню експорту науково-технічних послуг.
Невідповідність національного правового режиму міжнародним критеріям захисту прав інтелектуальної власності обмежує можливість участі України в крупних міжнародних проектах. Залишаються слабкими інститути банківської і страхової системи. Нерозвинутими є механізми надання гарантій та страхування експортних поставок, що підвищує ризики зовнішньої економічної діяльності.
Наявні позитивні чинники впливу самі по собі не забезпечать бажаних темпів нарощування експорту, а тим більше - якісних змін на зовнішньому ринку України.
Важливим завданням зовнішньої економічної політики України має стати посилення дії позитивних чинників впливу, які охоплюють: розширення "точок економічного зростання", підвищення ефективності регулювання зовнішньої економічної діяльності на основі використання набутого досвіду та якісної професійної підготовки; гармонізацію національної нормативно-правової бази з міжнародним правом; послідовну лібералізацію зовнішньої економічної діяльності; активізацію переговорного процесу щодо співробітництва України з міжнародними інтеграційними об'єднаннями; проведення наступальної експортної політики, в т.ч. із застосуванням дипломатичних і політичних важелів.
2.3. Напрямки вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності України
Із сказаного вище випливає висновок про необхідність невідкладного формування цілісної системи заходів стимулювання експорту. Такими заходами підтримки українських експортерів могли б стати наступні: 1. Проведення ревізії законодавства України, що регулює зовнішню економічну діяльність; внесення змін, які б забезпечили реалізацію наведених вище стратегічних пріоритетів України та адаптацію національного законодавства до норм СОТ. Ці заходи треба вживати паралельно з активізацією переговорного процесу щодо набуття Україною членства в СОТ
2. Розробка і реалізація національної програми підвищення конкурентоспроможності виробників у стратегічно важливих для України секторах; створення комплексів технологічно пов'язаних конкурентноспроможних (на міжнародних ринках) виробництв, здатних нарощувати експорт як товарів, так і науково-технічних, інжинірингових, освітніх, інформаційних та інших послуг. Така програма мала б, зокрема, передбачати наступні пріоритети.
Розвиток комплексу конкурентноспроможних виробництв на основі вітчизняного АПК, експортна спеціалізація по окремих видах сільськогосподарської продукції (зерно, олійне насіння), переробної і харчової промисловості (м'ясопродукти, окремі молокопродукти, олія, цукор, кондитерські вироби, алкогольні та безалкогольні напої), сільськогосподарські машини та обладнання для харчової промисловості. Розвиток спеціалізованого, зорієнтованого на міжнародні ринки, комплексу виробництва ракетної та авіаційної техніки (насамперед, будівництво транспортних літаків); підтримка військово-промислового комплексу, передусім по напрямах, які вже сьогодні мають перспективи виходу на зовнішні ринки (бронетехніка, техніка ППО, стрілецька зброя, інженерна техніка). Створення нового виробничого комплексу на основі галузей по видобутку рідкоземельних металів, розвитку мікроелектроніки (в т.ч. з використанням нових космічних технологій), випуску комп'ютерів, побутової електроніки та іншої техніки; залучення в цей комплекс іноземного капіталу з метою прискореної модернізації і створення нових виробництв. Формування нового наукомісткого комплексу на базі виробництв, які безпосередньо пов'язані з реалізацією перспективних науково-технічних досягнень, а також наукових установ Національної академії наук і провідних університетів України - в галузі порошкової металургії, зварювальної апаратури, нових високоякісних матеріалів тощо. Організаційними формами розвитку такого комплексу могли б стати; а) мережа технопарків і технополісів, створена із залученням іноземного капіталу; б) підключення провідних наукових установ України до міжнародних науково-технологічних програм, зокрема в рамках ЄС.
Істотне розширення та модернізація транспортного комплексу і транспортної інфраструктури України для реалізації транзитних функцій в напрямах Схід - Захід і Північ - Південь. Мова йде про всі види перевезень з використанням трубопровідного, залізничного, автомобільного, морського і повітряного транспотрту.
Створення в Україні комплексу розвитку міжнародного туризму - на основі широкого залучення іноземного капіталу в розвиток відповідної інфраструктури. 3. Підвищення конкурентоспроможності підприємств-експортерів шляхом створення маркетингових і сервісних мереж на пріоритетних закордонних ринках. В такі мережі слід залучати капітал та комерційні можливості авторитетних місцевих компаній і банків, що володіють інформацією про стан ринку та відповідними комерційними контактами. Держава могла б ініціювати цей процес через заснування на найбільш важливих ринках торгових домів, бізнес-центрів і технічних центрів на акціонерних засадах, спільно з комерційними і банківськими структурами України.
4. Збільшення закупівель за кордоном ліцензій на новітні технології (ноу-хау), машини, устаткування і прилади з метою створення нових конкурентноспроможних національних виробництв. На думку експертів УЦЕПД, для цього Державний інноваційний фонд України варто перетворити в акціонерну комерційну структуру із залученням державного і приватного українського капіталу.
5. Більш активне впровадження в Україні міжнародних стандартів, вимог і процедур сертифікації, які забезпечать відповідність національної продукції та послуг міжнародним стандартам, розробка і реалізація відповідної національної програми; скорочення до виправданого мінімуму переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації при експорті; поширення практики визнання українських сертифікатів за кордоном. 6. Вжиття заходів політичного, дипломатичного і законодавчого характеру, які б сприяли участі України в крупних міжнародних (виробничих, науково-технічних, науково-виробничих) коопераційних проектах у пріоритетних для вітчизняної економіки галузях. При цьому пріоритет має віддаватись (а) відновленню коопераційних зв'язків з Росією, (б) входженню в міждержавні програми ЄС, (в) участі в регіональних і глобальних коопераційних проектах (в ракетно-космічній галузі, в сферах інформатики і телекомунікацій, енергетики, АПК, охорони здоров'я та екології, розвитку міжнародних транспортних коридорів, вирішення фундаментальних наукових проблем.
Завантажити реферат