Наступна функція управління – контроль. Основним завдання є порівняти отримані результати з показниками, які були заплановані на початковому етапі циклу управління. Тобто, наскільки досягаються цілі організації. До основних принципів контролю належать:
- своєчасність
- неперервність
- гласність
- всебічність
- ефективність
Жодна з основних функцій менеджменту не може бути здійснена без прийняття управлінських рішень і комунікацій.
Прийняття управлінських рішень – серія правильних виборів з декількох альтернативних можливостей, які робить керівник для даної організації в даний час і в даному місці.
Рішення має бути оптимальним, тобто відповідати трьом вимогам:
- час
- місце
- сама організація.
Комунікація – процес обміну інформацією, її змістовним значенням між двома чи більше особами.
Комунікації бувають:
- вертикальні (комунікація від верхнього керівника до самого робітника. При цьому інформація спотворюється при передачі з одного рівня на інший)
- горизонтальні (в колективі. Є ефективними, бо при цьому майже 90 % інформації не спотворюється).
2. Поняття організації. Формальні та неформальні організації. Ресурси організації. Зовнішнє оточення організації. Середовище прямого та непрямого впливу.
Організація – група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення спільної мети.
Існують три ознаки організації:
- має бути принаймні дві людини, які вважають себе частиною цієї групи;
- є одна спільна мета, яка сприймається всіма членами групи;
- люди свідомо працюють для досягнення поставленої мети або результату.
Розрізняють формальні та неформальні організації.
Формальна організація – це така організація, яка має свій організаційно-правовий статус (статут, податки, розрахунковий рахунок, печатка). Формальні організації можуть бути прибуткові і неприбуткові. Можуть організовуватися на засадах колективної, при ватної, одноосібної власності.
Неформальні організації – це такі організації, які спонтанно виникають та спонтанно зникають (наприклад, туристична група).
Будь-яка організація для здійснення своєї діяльності повинна мати ресурси, тому що в найбільш загальному вигляді діяльність організації пов’язана з перетворенням ресурсів на нові блага. Ресурси поділяють на природні. трудові (людські), капітальні, сировинні, фінансові, технологічні (ХХ ст.) та інформаційні (ХХІ ст.), а блага являють собою як товари, так і послуги.
Будь-яка організація працює серед інших організацій і певним чином побудована. Внутрішня побудова організації носить назву внутрішнього середовища організації. До внутрішнього середовища організації відносять:
- цілі організації
- організаційна структура
- люди
- завдання, які вона вирішує.
Оточуюче середовище організації, яке складається з:
правового поля організації;
економічних умов, в яких працює організація;
національних особливостей території, де працює організація;
споживачів організації, називається зовнішнім середовищем організації.
Воно розділяється на зовнішнє середовище прямого та непрямого впливу.
До зовнішнього середовища прямого впливу відносяться такі чинники, які безпосередньо впливають на результати діяльності організації. До таких чинників відносяться:
- конкуренти
- споживачі
- закони, що стосуються сфери діяльності організації
- місцеві органи влади
- постачальники
До факторів, які впливають на діяльність організації непрямого впливу, відносять:
- політичні події
- міжнародні події
- економічні умови
- рівень інфляції
- громадська думка
- культура народу
- розвиток науки і техніки
- освіта людей
3. Горизонтальний поділ праці. Підрозділи. Вертикальний поділ праці. Рівні керівництва.
Основною рисою діяльності кожної організації є поділ праці всередині організації: горизонтальний та вертикальний.
Горизонтальний поділ праці передбачає поділ робочого процесу на складові компоненти. Сучасні умови надання послуг та виробництва продукції передбачають чіткий розподіл праці згідно професій, спеціальностей, кваліфікацій.
Такий розподіл праці призвів до утворення підрозділів та робочих груп, працівники яких об’єднані спільними завданнями згідно спеціальностей працюючих.
Підрозділ – формальна група в організації, яка відповідає за виконання конкретного набору задач для організації в цілому.
Розподіл праці між численною кількістю виконавців призводить до вертикального розподілу праці. Вертикальний поділ праці передбачає поділ всіх видів діяльності в організації на роботу, спрямовану на досягнення цілей організації, та координування цієї роботи. Відповідно всі посади в організації розділяють на виконавчі (не управлінські) та менеджерські (управлінські).
В менеджменті розрізняють три основні рівні управління:
- верхній
- середній
- нижній
Керівники верхнього рівня – це представники вищого рівня управління, які мають найбільшу владу та несуть відповідальність за діяльність усієї компанії. Це директори (президенти) організацій, їх заступники (віце-президенти). Вони визначають загальні напрямки функціонування та розвитку організації в цілому або її великих складових, приймають ключові рішення відносно поточних справ та майбутнього організації, розробляють довгострокові плани, формують політику і представляють компанію за її межами. Тільки вони мають право для придбання іншої компанії, запуску нової виробничої лінії та ін. В цілому від керівників вищого рівня залежать цілі фірми та засоби їх досягнення. Їх діяльність характеризується масштабністю, складністю, пріоритетністю стратегічної та перспективної спрямованості, найбільшим зв’язком із зовнішнім середовищем, різноманітністю рішень, напруженим темпом.
З усіх основних функцій менеджменту найбільше часу вони приділяють плануванню та контролю.
До обов’язків керівників середнього рівня входять розробка планів по здійсненню загальних задач, встановлених на вищому рівні управління, і координації роботи керівників нижчого рівня. Середній рівень управління включає в себе менеджерів підприємства, менеджерів відділів та служб, а також інших підрозділів (завідуючий відділом, начальник цеху, директор філіалу, керівник по продукту, регіону, проекту). Характер роботи керівника середнього рівня визначається змістом роботи очолюваного ним підрозділу. В ній переважає рішення тактичних задач, значне місце приділяється взаємодії керівників нижнього та середнього рівнів.
Основну увагу в своїх підрозділах керівники цього рівня приділяють функціям організації, мотивації та контролю.
Керівник нижнього рівня управління: впроваджує до життя політику вищого керівництва організації, виконує накази, розпорядження вищого та середнього керівництва; представляє інтереси безпосередніх працівників перед керівниками вищого рівня, вносить пропозиції з покращення діяльності очолюваного ним колективу, умов праці підлеглих (пропозиції можуть стосуватися і діяльності організації в цілому), керує працівниками, які виконують конкретні завдання. До таких керівників відносяться: керівники групи, майстри, бригадири тощо.
Завантажити реферат