Для більш повного розкриття цього пункту плану також необхідно розкрити особливості конкуренції в аграрному секторі.
У сільському господарстві є певні складності у досягненні рівноваги між попитом і пропозицією на продукцію. Сьогодні на багато видів продукції (м’ясо, молочні продукти, деякі овочі, фрукти) попит значно перевишує пропозицію. Тому в сільському господарстві внутрішньогалузева конкуренція через недостатній рівень виробництва виявляється слабо. Недостатня пропозиція на сільськогосподарську продукцію гарантує майже повну її реалізацію за досить високими цінами без особливого суперництва, без наявності справжніх стимулів до зростання і удосконалення виробництва.
Обмеженість землі призводить до того, що вартість сільськогосподарської продукції визначається на гірших землях. Це також впливає на послаблення стимулів внутрішньогалузевої конкуренції.
Як відомо, конкуренція – це певний механізм координації виробництва, який діє через систему цін і ринків.
В аграрному секторі координація виробництва не може здійснюватися тільки через врахування коливання цін під впливом попиту та пропозиції.
Роль конкуренції як рушійної сили розвитку економіки особливо яскраво виявляється в тому, що вона містить в собі могутні стимули для науково – технічного прогресу. У сільському господарстві держава бере на себе значну частину витрат на розвиток і застосування новітніх досягнень науки і техніки. По суті за рахунок держави здійснюються основні роботи з меліорації земельних угідь, підготовка кадрів, проведення наукових досліджень.
Оцінка конкурентоспроможності аграрного сектора – справа досить складна. З одного боку, вона досить висока, оскільки тут виробляється життєво важлива продукція, на яку є постійний, стійкий попит. З іншого боку, вона має ризикований характер через значні коливання, велику залежність від природних, біологічних чинників.
Держава має взяти на себе велику частину ризику.
У сільському господарстві пріоритетного значеня набувають методи нецінової конкуренції, а цінова конкуренція діє в умовах її певного обмеження.
У сільському господарстві зниження цін не завжди супроводжується зростанням споживання продукції, що виробляється галуззю. Споживання продуктів харчування має певні фізіологічні обмеження. Зниження цін на них може сприяти поліпшенню складу споживання, але це зовсім не означає, що людина з триразового перейде на п’ятиразове харчуваня.
Падіння цін і доходів у сільському господарстві не зумовлюють переливу капіталів в інші галузі.
У цьому відношенні аграрний сектор має більш сталий характер порвіняно з іншими галузями. Багато видів його продукції мають не тимчасовий, кон’юктурний, а постійний попит населення.
У сільському господарстві є особливості у зниженні витрат виробництва.
У промисловості це по суті головний спосіб здійснення цінових методів конкуренції. В аграрному секторі зниження витрат виробництва має досить значні обмеження. Наприклад, тут не можна позбавитися зайвих працівників у періоди вимушеного скорочення виробництва (особливо це стосується сімейних фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, у яких “скорочення штатів” взагалі неможливе). Внаслідок безперервного природнього відтворення, обмеженого певним часом, не можна зовсім припинити виробничу діяльність сільськогосподарських підприємств (наприклад, перенести садіння картоплі на наступний рік, скоротити норми висівання зернових або норми годуваня худоби тощо).
У сільському господарстві особливого значення набуваютть методи нецінової конкуренції.
Особливо ефективним тут є поліпшеня якості продукції. Мова йде про суворе додержання агротехнічної технології, вирощування екологічно чистої продукції, особливо цінних сортів продукції, поліпшення ряду якісних показників (підвищення жирності молока, цукристості буряків тощо).
В аграрному секторі можуть діяти одночасно всі види конкуренції: чиста, монополістична, олігополістична[12].
Конкуренція в аграрному секторі, на мій погляд, для нашої країни ще попереду. Власне для її розвитку нам необхідно спочатку відродити аграрну галузь економіки, а без державних дотацій, на превеликий жаль, це неможливо.
3. Особливості методів конкурентної боротьби в Україні.
Перехід України до ринкової системи економічних відносин сприяє виникненню конкурнеції між виробничими і комерційними підприємствами. Конкуренція розглядаєьтся як один з найефективніших механізмів забезпечення гармонії між попитом і пропонуванням. Однак, постійним супутником вільної конкуренції в усіх державах, за всіх політичних режимів завжди була і залишається недобросовісна конкуренція. В наш час, коли економіка України тільки розпочинає своє становлення, саме недобросовісна конкуренцію майже повністю захопила ринок України, тому в цьому розділі я хочу зупинитися більш детально на цій формі конкуренції та на її методах.
Які можливості контролю за конкуренцією при вільній грі ринкових сил? Теоретичний споживач може виконувати роль судді на ринку, відмовляючись від придбання товарів, що з’явилися внаслідок недобросовісних дій виробника або продавця. На практиці це неможливо. І чим напруженіша ситуація складається на ринку, тим меншою мірою споживач може виконувати функцію судді. Як правило, споживач просто не в змозі виявити, що має місце недобросовісна конкуренція і діяти відповідним образом, наприклад, відмовляючись від придбання товару. Таким чином, споживач виступає в даній ситуації на ринку як суб’єкт, що вимагає захисту так само, як і чесний виробник товарів або послуг.
Оскільки система саморегулювання ринку не забезпечує повного захисту від недобросовісної конкуренції, ця система повинна бути посилена певними державними інститутами шляхом прийняття спеціального законодавства, що базується на антимонопольному законі і законі про припинення недобросовісної конкуренції. Обидва ці акти сприяють встановленню чесних правил поведінки на ринку, але діють вони в різних напрямах. Антимонопольний закон покликаний гарантувати вільну конкуренцію, закон про припинення недобросовісної конкуренції призначений для забезпечення дотримання чесних правил в умовах вільної конкуренції. Таким чином, обидва закони доповнюють один одного. Світова практика показує, що одного антимонопольного закону недостатньо для встановлення чесної вільної конкуренції на ринку. Для цього необхідне вжиття спеціальних заходів і прийняття закону про припинення недобросовісної конкуренції.
Особливістю останнього закону повинна стати велика гнучкість, оскільки в його рамках недоцільно запровадження реєстраційних процедур, як в законах про патенти або товарні знаки. Закон про припинення недобросовісної конкуренції повинен забезпечувати механізм вжиття заходів не тільки у разі порушення прав на патенти або товарні знаки, а й у разі порушення комерційних таємниць виробництва, недобросовісної реклами тощо[13].
Відповідно до ст. 10bis (2) Паризької конвенції “актом недобросовісної конкуренції вважається будь–який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям в промислових і торговельних справах”. Слід відзначити, що термін “чесні звичаї” досить невизначений, оскільки стосовно конкуренції він відображає моральні, соціальні і економічні традиції, що існують в конкретному суспільстві, і тому трактування даного терміна може бути різним в різних країнах. Крім того, ці традиції в кожній країні можуть змінюватися з перебігом часу. Більше того, звжди є імовірність появи нових методів та форм недобросовісної конкуренції, оскільки немає меж у розвитку методі та форм конкуренції як такої. Таким чином, неможливо дати вичерпне формулювання недобросовісної конкуренції, яке охоплювало б усі наявні та наступні її варіанти. Разом з тим, ряд варіантів недобросовісної конкуренції однозначно випливає із ст. 10bis Паризької конвенції. Найпоширенішим виявом недобросовісної конкуренції є випадок, коли нечесний підприємець прагне добитися успіху в конкуренції, спираючись не на свої досягнення в підвищенні якості продукту (або послуг) і в зниженні його ціни, а неправомірно використовуючи результати праці інших або впливаючи шляхом наявності фальшивих позначень чи заяв, що вводять в оману[14].
Завантажити реферат