Поняття ризику в менеджменті та його класифікація

3 5

11 12

Рис. 1.8. Види невизначеності: /—поводження системи та її під­систем; 2—вплив середовища на систему; 3—інформація про систему та середовище; 4—суб'єкт дослідження; 5—процес концептуаліза-ції інформації, одержаної суб'єктом дослідження; 6—модель системи (об'єкта); 7—сприйняття суб'єктом керування моделі системи; 8— суб'єкт управління; 9—керовані дії на систему; 10—вплив системи на середовище; 11—вплив суб'єкта дослідження на систему і середо­вище; 12—вплив моделі системи на суб'єкт дослідження; 13—взаємодія суб'єкта дослідження та суб'єкта керування; 14—вплив системи та середовища на суб'єкт керування. Безперервною лінією показані основні види невизначеності, штриховою —другорядні.

Кожен з цих видів невизначеності породжує комплекс при­таманних йому проблем та передбачає сукупність методів його аналізу. Детальніше про це йдеться у [55].

Якщо в системі управління відсутня однозначна відповідність між вхідною та вихідною керуючою інформацією, то тоді діє чинник інформаційної невизначеності.

Введене нами поняття інформаційної невизначеності не супе­речить усталеній термінології, а лише уточнює її стосовно до соціально-економічних систем управління. Слід зазначити, що в більшості праць поняття невизначеності пов'язується з поняттям імовірності. Основна умова розрахунку ймовірнісних характерис­тик деякого випадкового процесу пов'язується з можливістю про­ведення достатньо багатократних статистичних випробувань. На жаль, можливість проведення таких випробувань у соціально-еко­номічних системах досить обмежена. По-перше, ці об'єкти зна­ходяться в умовах, що безперервно змінюються і самі інтенсивно змінюються. При цьому характер і напрямок змін не завжди мо­жуть бути точно оцінені експериментаторами. Друга складність пов'язана з тим, що до складу об'єктів входять люди. Як окремі люди, так і їх колективи мають систему власних цілей, що можуть не співпадати з цілями експериментаторів. Наявність супереч­ностей у цілях призводить до того, що об'єкт може протидіяти проведенню експериментів, а у випадку їх здійснення — навча­тися і змінювати свою поведінку для більш успішного досягнення своїх цілей. Нарешті, соціально-економічні об'єкти тісно пов'я­зані із зовнішнім середовищем, їх поведінка залежить від пове­дінки багатьох інших об'єктів, від сукупності чинників, які мо­жуть мати і неекономічний характер.

Невизначеність вноситься в процес формування керуючої інформації через інформаційні компоненти. Роль різноманіт­них інформаційних компонент в процесі формування керуючої інформації визначає специфіку впливу невизначеності відпо­відних компонент на невизначеність системи управління в цілому. Так, невизначеність цілей не дозволяє системі управ­ління однозначно оцінювати переважність ситуацій, що вини­кають. Система управління виявляється не в змозі повністю здійснити раціональний, формально оптимальний вибір най­кращого з існуючих в її розпорядженні варіантів поведінки. Невизначеність системи моделей не дозволяє однозначно фор­мувати ланцюжки причинно-наслідкових зв'язків. Відповідно система управління не має можливості точно і однозначно передбачити всі суттєві для неї наслідки різних подій, в тому числі і повні наслідки власних команд. Невизначеність первіс­ної інформації не дозволяє однозначно оцінювати реальну ситуацію на об'єкті керування і в зовнішньому середовищі. Суб'єкт керування не може бути впевненим у тому, що оціню­вання буде вірним і повним.

Але не дивлячись на змінну дію чинника інформаційної невизначеності, будь-яка система управління завжди формує деяку керуючу інформацію, яка повинна впливати на об'єкт і примушувати його діяти для досягнення цілей, які поставив перед собою суб'єкт керування.

КЛАСИФІКАЦІЯ РИЗИКУ

Формування ринку та ринкової інфраструктури, нових меха­нізмів встановлення господарських зв'язків, розвитку підприєм­ництва, зростання конкуренції вимагають поглиблення теорії економічного ризику, методів його оцінювання та регулювання на всіх рівнях господарювання: державному, регіональному, міс­цевому, галузевому, а також підприємства, цеху, дільниці не­залежно від форми власності.

Конкуренція змушує менеджерів активно вивчати інфор­мацію, щоб уникнути можливих помилок при здійсненні обтя-жених ризиком виробничих, фінансових, комерційних та інших операцій. Зовнішні та внутрішні чинники, що обумовлюють ділову активність за умов ринкової економіки,—динамічні, і частіше всього слідкувати за ними та контролювати їх можна лише за допомогою різних елементів та важелів маркетингу.

Щоб розумно використовувати закони ринку, і не бути його жертвою, слід застосовувати найпередовіші форми аналізу функ­ціонування складових процесу відтворення.

У ринковій економіці існують два види господарського ри­зику—глобальний (наприклад, на рівні держави, регіону) та локальний (на рівні компанії, підприємства). Вони взаємо-обумовлені, впливають один на одного і в той же час дещо автономні, через що можуть стати носіями протилежних тен­денцій. Це проявляється, зокрема, у випадках, коли економічне середовище створює приблизно рівні можливості щодо прояву обох видів ризику.

У ринковій економіці допускається наявність у підприєм­ців (менеджерів) прав самостійно обирати, яку саме продукцію виробляти, встановлювати ціни на неї, а у торгівлі з ураху­ванням собівартості (реалізації) та ринкової кон'юнктури фор­мувати структуру товарів з метою одержання максимального прибутку. Для цього можна використовувати систему узго­дження перспектив щодо збуту продукції з можливостями ресур-созабезпечення та прибутковості за^ товарними групами, що грунтується на «балансі виживання». Його найдоцільніше засто­совувати у комерційній діяльності, якщо при оцінюванні (ран-жуванні) товарів за їх прибутковістю для його складання вико­ристовувати аналіз рентабельності за товарними групами, а при оцінюванні (ранжуванні) продукції щодо перспектив Її реалізації звернутися до методу екстраполяції за середнім тем­пом зростання. Користуючись цим методом, можна також допов­нити розрахунок прибутковості, якщо необхідний більш точний результат при оцінюванні (ранжуванні) товарів за їх прибут­ковістю на майбутній період.