Аграрная реформа П. Скоропадського

24 квітня 1918 р. керівники німецької адміністрації в Україні зустрілися з генералом П. Скоропадським. На цьому побаченні вони висунули вимоги, при задоволенні яких давали згоду підтримати український уряд «сильної руки».

Ці вимоги після взаємних узгоджень набули такого вигляду визнання:

1) Визнання Брестської угоди;

2) Розпуск Центральної Ради, відкладення скликання Установчих зборів до повного “заспокоєння краю”;

3) Погодження з німецьким командуванням кількості та умов використання українських збройних формувань;

4) Визнання необхідності відновлення цивільного судового апарату й обмежання компетенції військово-польових судів лише розглядом акцій, спрямованих проти австро-німецьких військ;

5) Впорядкування адміністративного апарату та розпуск усіх комітетів “революційного походження”;

6) Забов’язання України щодо забезпечення військ Центральних країн;

7) Відродження вільної торговельної та іншої підприємницької діяльності;

8) Відновлення власності, збереження до певної норми великих господарств для забезпечення експортної здатності хліборобства, парцеляція (поділ землі на невеличкі ділянки) великих (вище від встановленої майбутнім законодавством норми) маєтків, передача землі селянам за викуп у кредит;

9) Виплата за військову допомогу Україні.

Забов’язавшись виконувати дані вимоги, Гетьман отримав окупаційних військ, яка на той момент мала визначальний характер.

29 квітня у найбільшому в Києві приміщенні - цирку зібрався хліборобський конгрес, на який прибуло з усієї України майже 8 тис. делегатів. Як тільки в ложі з'явився Скоропадський, у залі знялася овація, залунали вигуки: «Хай живе гетьман!» Після цього головуючий запросив Скоропадського у президію, і той подякував присутнім за те, що вони довірили йому владу. На цьому процедура «виборів» завершилася. У ніч на 30 квітня прибічники захопили державні установи. Переворот відбувся малою кров'ю: у сутичці з охоронцями Центральної Ради - січовими стрільцями - загинули три офіцери-гетьманці. У пере­повненому німецькими військами Києві стати на захист законно­го уряду ніхто не наважився.

Отже переворот відбувся, а що ж далі…

2. Аграрна реформа в Українській Державі

Прийшовши до влади, П.Скоропадський розпочав проводити правову, адміністративну, судову та аграрну реформи. Виходячи з обраної теми я більш детально зупинюсь саме на останній. У цьому розділі я спробую показати різницю між “благими” намаганнями реформи та її реалізацією. І так, почнемо.

Для підготовки умов до аграрних перетворень на місцях створюва­лися земельні комісії, які з перших днів нової влади усували земельні комітети Центральної Ради.

Домінантою реформацій стало відновлення приватної власності на землю, повернення її в товарний обіг. Міністерством земельних справ на місцях створювалися регіональні управління хліборобства та дер­жавного майна, а також губернські, повітові, волосні земельні, земель­но-ліквідаційні та особливі комісії. Ці останні вирішували питання про право на врожай 1918 р. із земель колишніх землевласників відповідно до спеціального закону, ухваленого 27 травня 1918 р.

Повітові земельні комісії брали на себе тимчасове управління зе­мельними ділянками окремих власників на їхні прохання і з дозволу гу­бернських комісій на термін понад один рік. Маєтності господарів, які були відсутніми, за розпорядженням губернської комісії передавалися повітовій комісії для управління без заяви власника або його повірено­го. Суть управлінських функцій зводилася до передачі маєтків в орен­ду або прямого господарювання з допомогою призначених фахівців. Витрати на ці заходи покривалися за рахунок прибутків, одержаних від господарської діяльності. Чистий прибуток передавався власникові, який міг у будь-який час вимагати повернення своєї ділянки.

Поряд із земельними комісіями Рада Міністрів утворила тимчасові повітові та губернські земельно-ліквідаційні комісії, до компетенції яких входив розгляд справ про відновлення порушеного володіння й користування землею, про повернення відібраних після 1 березня 1917 р. підприємств, рибних ловів, знаряддя та всякого рухомого майна, про відшкодування збитків і винагороду за користування май­ном, про розрахунки за посіви на чужих землях без дозволу власників, володарів чи орендарів.

Земельна реформа мала багатоступеневий характер. Низкою зако­нодавчих актів передбачалося реалізувати такі принципи:

1) відпові­дальність за перетворення брав на себе уряд;

2) створення Державно­го земельного фонду за рахунок державних, церковних і частини при­ватних земель із повним відшкодуванням за них;

3) продаж земельних ділянок малоземельним господарям;

4) створення дрібних, але економічно міцних господарств;

5) забезпечення ефективної роботи цукрової промисловості як базової галузі України;

6) вдосконалення сільськогосподарського кредитування.

8 червня 1918 р. було схвалено закон, згідно з яким Державний земельний банк дістав необмежене право придбання земель для їх про­дажу селянам. Розмір приватного землеволодіння не повинен був пере­вищувати 25 десятин.

14 червня з'явився закон про право продажу та купівлі землі поза міськими оселями. Якщо ділянки купували земельні товариства, то загальна площа повинна була вкладатися в розрахунок: 25 десятин на кожного члена товариства. Крім того, протягом трьох років придбану землю необхідно було розмежовувати на індивідуальні відруби. Таким чином, колективні форми господарювання виключалися. Усі вказані положення стосувалися як орної землі, так і лісових угідь. Однак площі з лісовими насадженнями надавалися в продаж лише з дозволу міністра земельних справ. З його ж санкції можна було придбати понадлімітні ділянки, коли це письмово обґрунтовувалося суспільними потребами. В цьому разі покупець повинен був протягом року засвідчити виконан­ня обумовлених намірів, відшкодувати всі боргові зобов'язання.

Не обмежувалися розміри ділянок, придбаних на публічних торгах, що здійснювалися шляхом примусового стягнення іпотечних та при­ватних боргів. У кінці літа уряд дозволив продавати маєтки навіть тоді, коли вони перебували в оренді. При цьому орендар мав право зібрати врожай на такій площі.

У жовтні було засновано Вищу земельну комісію, яку очолив сам П.Скоропадський. Посилена увага глави держави до аграрного питан­ня в цей час пояснювалася тим, що після жнив 1918 р. передбачалося розпочати перерозподіл землі для того, щоб у 1919 р. кожний господар працював уже на власній землі.

На початку листопада було ухвалено законопроект, який регулював процес викупу Державним земельним банком надлишкових площ у землевласників та їх подальшого розподілу між селянами. Маєтки, що мали велике господарське значення (обслуговували цукроварні, розводили елітну худобу тощо) могли мати до 200 десятин землі, але вони підлягали акціонуванню.

Слід зазначити, що при уважному ознайомленні реформа мала дуже суперечливий характер щодо відносин селян і поміщиків-землевласників. В цей час селяни вже звикли до думки, що земля, яку їм надала Центральна Рада безкоштовно, належить їм, і повертати її ніхто не збирався, а тимбільше викупати. Що стосується великих землевласників, то вони не просто прагнули повернути свої землі та маєтки. Абсолютизуючи трактування закону про відшкодування за користування панською землею, поміщики проводили конфіскаційні рейди та погроми по селянським оселям. Непевність становища селян та поміщиків викликала незадоволення з обох боків. Річ утім, що по суті це була ліберальна рефрма, яка передбачала поступки як з селянського, так і панського боку, але ніхто на них йти не хотів. З перших же днів новий уряд розпочав заходи, щоб унормувати становище. Але це було йому не під силу.