Буковина - історичний огляд

Серед певної категорії науковців ще не так давно побутувала думка, нібито справжня історія Північної і Буковини почалася лише в XIV ст. Вони посилалися на давню легенду про молдавського господаря Драгоша, який буцімто під час полювання у 1352 p. забрів на Буковину і застав її незаселеною, вкритою дрімучими лісами, де панували лише звірі та птахи. З того часу, говорить легенда, почалося заселення людьми цього краю.

Посилаючись на цю легенду і користуючись тим, що письмові джерела про стародавню історію Північної Буковини майже відсутні, буржуазно-націоналістичні істо­рики висунули антинаукову тезу про те, що до приходу на цю територію волохів – предків молдаван і руму­нів – вона пустувала і почала інтенсивно заселятися та процвітати тільки в складі Молдавського князівства, починаючи з XIV ст. Ця теорія, яка особливо пропагувалася в період королівсько-румунської окупації краю, розрахована на приниження, а то й повне заперечення ролі корінного слов'янського населення в загальному історичному розвиткові і, зокрема, в історії Північної Буковини.

Після возз'єднання Північної Буковини з Україною почався інтенсивний процес створення джерелознавчої бази для написання справжньої наукової іс­торії краю. З цією метою в області було організовано ряд археологічних експедицій, науковці проводили на­укові дослідження в галузі етнографії, лінгвістики, зокрема в топоніміці, ретельно вивчали давні літописи та інші письмові джерела. Особливих успіхів добилися археологи, які досліджують пам'ятки матеріальної куль­тури, що зберігаються в землі. Після закінчення Вели­кої Вітчизняної війни в Чернівецькій області проводи­ли дослідження археологічні експедиції наукових уста­нов Москви, Ленінграда, Києва, Львова і Чернівців, у яких брали участь такі відомі радянські вчені, як лауре­ат Державної премії, доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології АН СРСР Т. С. Парсек, ленінградські археологи, доктори історич­них наук П. Й. Борисковський і П. О. Раппопорт, член-кореспондент АН УРСР С. М. Бібіков, відомі львівські дослідники, доктори історичних наук М. Ю. Смішко та О. П. Черниш і багато інших. Спільними зусиллями вчених різних наукових установ на археологічних картах Радянського Союзу «біла пляма», якою була територія Північної Буковини на час возз'єднання, була ліквідована. Тут відкрито понад 1,5 тисячі пам'яток археології, котрі переконливо свідчать, що на берегах Дністра, Пруту і Черемошу люди з'явилися ще на зорі своєї іс­торії. З того часу існування людських поселень на території Північної Буковини не припинялося. В світлі нових наукових даних теза буржуазних істориків про пізнє заселення Буковини виявилась бездоказовою, ан­тинауковою, такою, що не відповідає історичній дійсності.

Після обробки археологічних матеріалів було встановлено, що давніми жителями Середнього Подністров'я і Буковинського Прикарпаття були слов'яни. Більше ніж в 500 пунктах Чернівецької області відкриті типові слов'янські поселення, існування яких припадає на час від перших письмових згадок про слов'ян під їхнім власним іменем «склавіни» (VI ст.) і до XIV ст. включно (до VI ст. н. е. слов'яни згадувалися як венеди).

Залишки стародавніх слов'янських укріплень-городищ завжди викликали інтерес у населення. Про укріплення складено багато легенд і народних переказів, пам'ять про них населення зберігає до цього часу в топоніміч­них назвах «городище», «замчище», «таборище», «око­пи», «шанці» та ін.

Слов'янські укріплення на сторінках давньоруських літописів названі градами. Так наші предки називали укріплення, незалежно від того, яку роль в житті населення вони відігравали. Гради східних слов'ян до IX ст. ще не були містами, тобто центрами ремесла і торгівлі. Мешканці укріплень-градів займалися в основному сільським господарством. «Все грады . делают нивы свои и земли свои .» – засвідчує літопис життя слов'ян середини Х ст.

На території Чернівецької області також виявлені типові слов'янські гради. В процесі археологічного вивчення виявилось, що кожне городище має свою власну будівельну біографію, свою історію. Розкопки буковинських градів дали можливість дослідити різнотипні конструкції дерев'яних укріплень, вивчити систему їх оборони, характер забудови, зібрати матеріали про заняття і суспільні відносини населення.

З результатами вивчення слов'янських археологічних пам'яток Північної Буковини знайомлять науково-популярні книги видавництва «Карпати»—«Дорогами предків» (1968 р.), «Північна Буковина – земля слов'янська» (1969 р.) та «Зустріч з легендою» (1974 р.). Тепер автор пропонує читачам нову книжку, в якій розповідається про найновіші відкриття, про дослідження слов'янських укріплень, котрі функціонували в теперішніх Грозинцях Хотинського, Ломачинцях Сокирянського, Добринівцях Заставнівського та Ревному Кіцманського районів Чернівецької області напередодні утворення Київської Русі.

Матеріали дослідження цих укріплень є важливим науковим внеском до історії східних слов'ян, їх наукове значення визначається насамперед тією обставиною, що до недавнього часу слов'янські городища VIII-IX ст. на захід від Дніпра були майже невідомі археологам. Розкопане в селі Зимному на Волині слов'янське городище VI–VII ст. залишалося єдиною пам'яткою такого типу на території між Дніпром і Українськими Карпатами. В археологів з'явилися навіть сумніви щодо наявності слов'янських городищ другої половини І тисячоліття н. е. на Правобережжі Україні Тому виявлення і дослідження слов'янських городищ у Середньому Подністров'ї і Буковинському Прикарпатті дозволяє до певної міри заповнити прогалину в історії багатогранного життя східних слов'ян.

БУКОВИНА. Кiнець ХIХ - початок ХХ ст.

Дiвочий костюм. Сорочка з суцiльними широкими рукавами, пришитими по основi, оздоблена полiхромною вишивкою. Кептар вишитий барвистими вiзерунками кольоровою вовною. Опинка, шо обгортає стегна, з доморобної шерстної тканини, заткана нитками жовтого та жовтогарячого кольору. Головний убiр - "кода" - зроблений з картону, обшитого тканиною, прикрашений бiсером, квiтами, стрiчками. Зверху прикрiплений пучок тирси (ковили). Рiзноколiрне скляне намисто рясно вкриває погруддя та шию. Шкiрянi черевики жовтого кольору, на гудзиках, красиво орнаментованi.

Парубоцький костюм. Довга тунiкоподiбна сорочка з доморобного полотна, шо одягалася поверх штанiв, пiдперезана широким шкiрним посом. Кептар та сердак оздобленi аплiкацiєю iз шкiри, сукна та вишивкою. Вузькi "холошнi" штани з бiлого полотна вишитi на холошах. Одяг був надзвичайно колоритним, багато прикрашався рiзноколiрною вишивкою, плетивом, аплiкацiями з шкiри, металевими пiстонами. Парубоцькi капелюхи були оздобленi квотами, рiзноколiрними стрiчками, пером та iн. Постоли "моршенi", "заклебученi", прив'язанi до ноги "волоками".

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА І. Архів Інформаційного центру УМВС Чернівецької області. 2. Войновський П. Моє