Декабристи на України

Члени Південного товариства глибоко розуміли по­требу в створенні загальноросійської таємної організації з центром у Петербурзі, а тому з самого початку ставили однією з головних умов єдність дій. П. І. Пестель вва­жав, що «Північне і Південне товариства становлять одне, тому що вони обидва є продовженням «Союзу бла­годенства», що на самому початку листування з Мики­тою Муравйовим ми себе визнавали за одне товариство, що обидва округи мали твердий намір не інакше діяти як тільки разом».

Продовжувалося збирання революційних сил і об'єд­нання їх у товариство. Директорія Південного товари­ства в цій справі проявляла неабияку енергійність і роз­порядливість. За п'ять років (1821—1825) Південне то­вариство зросло до 101 чоловіка, а напередодні повстан­ня разом з Товариством об'єднаних слов'ян нараховувало у саоїх рядах 160 осіб.

Внутрішнє влаштування Південного товариства було простим: управління перебувало в руках Головної управи або Директорії. Члени товариства розподілялися на братів, мужів і бояр. Братами називали рядових діячів, які не мали права приймати нових людей у товариство. Мужам таке право надавалося. Бояри мали право не лише приймати до товариства, а й брати участь у вирі­шенні разом з Директорією важливих питань. Особи, які ще не були прийняті в товариство, але готувалися до цього, називалися друзями. Мета і план товариства пов­ністю відкривалися боярам і мужам. Новоприйнятим членам імена інших учасників товариства повідомляти не дозволялось.

Навесні 1821 р. П. І. Пестель за дорученням штабу 2-ї армії двічі їздив у Бессарабію для збирання інфор­мації про розвиток грецького повстання проти Туреч­чини. В доповідних записках він висловив своє прихиль­не ставлення до повстанців, їх планів утворення феде­ративної республіки і вважав, що Росії необхідно роз­почати війну на захист Греції.

Ці поїздки керівник Південного товариства викорис­тав і для зв'язку з членами «Союзу благоденства», які діяли в Кишинові (М. Ф. Орловим, В. Ф. Раєвським, К. О. Охотніковим, Г. О. Непеніним).

2. ПОВСТАННЯ ДЕКАБРИСТІВ У ПЕТЕРБУРЗІ І НА УКРАЇНІ

2.1. ПЛАН ВІЙСЬКОВОГО ПЕРЕВОРОТУ В РОСІЇ

Дворянські революціонери Північного і Південного товариств у відповідності з угодою про спільні дії, укла­деною в 1824 р., готували військове повстання, початок якого орієнтовно призначався на літо 1826 р. До цього часу передбачалось виробити й прийняти спільну узгод­жену програму. Над нею посилено працювали М. М. Му-равйов і П. І. Пестель. Мала бути проведена агітаційна робота серед солдатів гвардійських і армійських військо­вих частин, які повинні взяти участь в перевороті. Перед­бачалось значне чисельне зростання таємних товариств та досягнення безумовної погодженості їх практичних дій під час військового повстання, на підготовку якого виділявся досить значний час — 2 роки.

Ідеолог і вождь дворянських революціонерів П. І. Пе­стель висував план здійснення соціальної революції в Росії при таких неодмінних умовах: вирішити в деталях. який новий спосіб правління товариство бажає ввести; збільшити число членів товариства до такої кількості, коли можна було б перетворити переконання членів то­вариства в суспільну думку, а їх наміри зробити загаль­ним бажанням; переворот здійснити в Петербурзі, де зосереджувалися все управління і влада, з розрахунком, що армія і місцеві прогресивні сили в губерніях визна­ють, підтримають і сприятимуть революції. Початок ре­волюції визначався «переважно обставинами й силою товариства», а найзручнішим часом для цього вважа­лася смерть царя.

В Петербурзі повинні були повстати гвардія і флот. Товариство мусило очолити повстання, арештувати й від­правити за кордон осіб царської фамілії, скликати Се­нат і через нього обнародувати новий «порядок речей», введення якого б доручалося Тимчасовому верховному правлінню, або скликаному через Сенат Собору народ­них депутатів, що схвалив би «Конституцію». Якби на­родні депутати обрали монархічне правління, то Тим­часове верховне правління взяло б на себе роль регент­ства. З таким планом були згодні Північне і Південне товариства. Суперечки викликало лише питання про спосіб введення нового порядку: через Тимчасове вер­ховне правління чи Собор народних депутатів. Револю­ція приурочувалась до природної або насильственої смерті Олександра І.

Існував і другий план: військовий переворот розпо­чати під час огляду Олександром І військ 3-го піхотного корпусу на Україні влітку 1826 р. Передбачалося вбити царя і опублікувати відозви до військ та народу. Потім 3-й корпус мав рушити в похід на Київ і Москву, а до нього приєднаються інші війська, де існував «дух невдо­волення». В Москві революціонери вимагали б від Се­нату проголошення перетворень в державі. Члени това­риства на півночі й півдні повинні були сприяти розвит­кові революції: військам Південного товариства дору­чалось зайняти Київ і там залишатися, а гвардії і флоту Північного — арештувати й вислати за межі Росії осіб царської фамілії і поставити перед Сенатом у Петербур­зі такі ж вимоги.

Цей план раніше висувався групою активних членів Південного товариства, очолюваних С. І. Муравйовим-Апостолом і М. П. Бестужевим-Рюміним, і був відхиле­ний на з'їзді у Києві (1825 р.). Однак план існував, а тому в 1825 р. С. П. Трубецькой, який їхав з Києва у Петербург, мав доручення Директорії Південного то­вариства привезти відомості, чи зможе Північне това­риство на випадок виступу 3-го піхотного корпусу під­тримати революцію рішучими діями в Петербурзі

Повстання в Петербурзі повинне було стати прологом революції в Росії. Південне товариство забезпечувало її на півдні військовими силами 2-ї армії.

Микола І був ще 12 грудня попереджений офіцером-зрадником Я. І. Ростовцевим про змову і намір висту­пити в день присяги — 14 грудня 1825 р. Декабристи невдовзі дізналися про розкриття їх плану. 13 грудня увечері відбулася остання підготовча нарада К. Ф. Ри­лєєва, І. І. Пущина, С. Г. Краснокутського, О. О. Бестужева, А. П. Арбузова, С. П. Трубецького і Є. П. Оболенського. Вони прийняли остаточне рішення про початок повстання.

2.2. Повстання декабристiв в РоссiЇ

Ранок 14 грудня 1825 був похмурим і морозним. О 7-й годині почалася присяга Сенату, а війська на Петровську площу ще не прибули. Це порушувало намі­чений план. Не було захоплено і Зимовий палац. Відбу­лося дві екстренні наради К. Ф. Рилєєва, С. П. Трубець­кого та І. І. Пущина. Останній запропонував Трубецько-му їхати на Петровську площу, щоб очолити повсталі війська. Але С. П. Трубецькой, проявивши нерішучість, на Петровську площу не поїхав. Побоюючись, що на випадок повстання за ним приїдуть офіцери, він зали­шив свій будинок і поїхав у канцелярію Головного шта­бу, де отримав царський маніфест для присяги, потім поїхав до сестри, від неї — до флігель-ад'ютанта пол­ковника І. М. Бібікова. Десь о 13-й годині дня С. П. Тру­бецькой знову з'явився у Головному штабі і побачив на Дворцовій площі «натовп людей». В Головному штабі Трубецькой дізнався про повстання Московського піхот­ного полка. На пропозицію одного з ад'ютантів йти на Ісаакіївську площу, де перебував цар, він відмовився, пославшись на хворобу. З Головного штабу Трубецькой поїхав знову до своєї сестри на вулицю Велику Міліонну, де й перебував до кінця дня 14 грудня 1825 р. Його нерішучість завдала великої шкоди повстанню.