Католицизм

На відміну від інших напрямків у християнстві, католицизм має міжнародний центр управління – Ватикан і главу католицької церкви – папу Римського, що обирається довічно. Ще в 756 р. На невеликій території сучасної Італії виникла церковна держава – папська область. Вона проіснувала до 1870 р., коли в процесі об’єднання Італії її було включено до Італійської держави. Після першої світової війни папство вступило в союз з існуючим в Італії режимом. Пій ХІ (1922-1939) у 1929 р. уклав з урядом Муссоліні Лютеранські угоди, згідно з якими відроджувалася папська держава – Ватикан.

Ватикан – самостійна держава на території Італії площею 44 га. Вона розташована на Ватиканському горбі, де знаходиться собор святого Павла, два папських палаци, резиденція папи, замок „святого ангела” (церковна тюрма). Крім того, до юрисдикції папи відноситься залізнична лінія довжиною в кілька сотень метрів, що з’єднує Ватикан з мережею італійських залізниць, електростанція, радіостанція, телеграф, преса („Оссерваторе Романо”), початкова школа, невеликі збройні сили, жандармерія. Ватикан випускає грошові і поштові знаки. Піддані Ватикану становлять близько тисячі чоловік. Необмеженим главою держави є папа Римський, він же – глава католицької церкви.

Глава держави Ватикан обирається з кардиналів – вищих представників духівництва – на колегії (конклаві) кардиналів. Папа відмовляється від свого імені і приймає нове. Збори кардиналів відбуваються в надзвичайних випадках, в основному для виборів нового папи.

6 серпня 1978 р. у літній резиденції папи поблизу Рима помер від серцевого нападу на 81-му році життя глава католицької церкви Павло VI. 25 серпня, майже через два тижні після похорону Павла VI, у Ватикані зібрався конклав кардиналів. Згідно з традицією його учасників „замурували” безвихідно в Сікстинській капелі аж до моменту обрання нового папи Римського. У ХІІІ ст. Був випадок, коли кардинали не змогли домовитися про вибір нового папи протягом 2 років, 9 місяців і 2 днів. Сам папа Григорій Х виробив особливу процедуру, що з незначними змінами існує до цього часу. Було прийнято рішення замурувати конклав кардиналів у круглому залі. Це примушувало їх не зволікати з прийняттям рішення. На четвертий день після відкриття конклаву вводився скорочений пайок, а через 8 днів кардинали отримували лише хліб, воду і вино. Папу обирали більшістю – дві третини +1 голос, у два тури; після обрання бюлетені спалювали. Зв’язок конклаву їз зовнішнім світом відбувався через камін. Коли з труби йшов чорний густий, дим всім було зрозумілим, що папу досі не обрано. Чистий дим від сухих кипарисових гілок, що замінювали попередню мокру солому, означав – нового папу обрано, конклав завершився. Після цього кардиналів розмуровували і найстарший за віком кардинал виводив обраного папу і проголошував новий понтифікат.

Конклав, який було скликано 25 серпня 1978 р. був найкоротший: він тривав усього 11 годин. Вибір кардиналів зупинився на тому, хто мав, як здавалось, найменші шанси – на Альбіно Лючгоні, патріархові Венеції. Новий 263 папа прийняв ім’я Іоанна Павла І.

Вранці 28 вересня 1978 р. Іоанна Павла І було знайдено мертвим у своїй опочивальні. Він займав папський престол найкоротший час в історії католицької церкви.

Конклав, що зібрався для обрання нового папи, тривав 72 години, на престол папи Римського було обрано 58-річного Кароля Войтилу, польського кардинала, архієпископа краківського, що прийняв ім’я Іоанна Павла ІІ.

Ворожі католицтву релігійні вчення називаються єресями, а їх прибічники – єретиками. Католицька церква вела надзвичайно жорстку боротьбу з єретиками, розправлялася з усіма, хто наважився підняти проти неї свій голос. Для боротьби з єресями було запроваджено спеціальний церковний суд – інквізицію. Людей звинувачували у відступі від вчення церкви, кидали у в’язниці, піддавали страшним тортурам. Засуджували до спалення на вогнищі. З особливою жорстокістю інквізиція діяла в Іспанії.

Інквізицією було затверджено перелік „релігійних злочинців”, він був такий великий, що мало хто з людей не підпадав під його дію.

Ордени ченців мають особливі статути. Створені для посилення впливу католицької церкви, вони мають суворо централізовану структуру. Ордени очолюють „генерали”, „генеральні магістри”, котрим підпорядковуються „провінціали” (провінціальні пріори), „магістри”, а останнім – абати і конвентуальні пріори. Ордени підпорядковуються безпосередньо папі Римському, в який би країні вони не знаходились.

Серед чернецьких орденів важливе місце належить так званим жебрацьким орденам: францисканському, заснованому у XVIII ст. святим Франциском – 27 тис. чоловік; Домініканському – 10 тис., заснований у 1215р. Домініком. У 1534 р. виник орден єзуїтів (товариство Ісуса), заснований Ігнатієм Лойолою (1491-1556).

Нині існує майже 180 чернецьких орденів. Об’єднуючи біля півтора мільйона ченців, вони продовжують відігравати важливу роль у здійсненні політики Ватикану.

Вся територія поширення католицизму поділяється на області – архієпархії, що складається з 1400 єпархій. В тих країнах, де багато єпархій і де національна церква має автономію, є припас, тобто старшина для всіх єпископів. Якщо такої автономії немає, кожний єпископ безпосередньо підпорядковується Риму.

Установи Ватикану включають у себе 9 конгрегацій (об’єднань); 3 трибунали й декілька секретаріатів.

Сучасне католицтво – впливова сила в світі. Вивчення його діяльності конче необхідне для розуміння нашого сьогодення.

Католицтво успішно „вписалося” в індустріальне і постіндустріальне суспільство. Пристосування церкви до умов зрілого капіталізму було започатковано папою Львом ХІІІ в енцикліці „Про нові речі”, що була, власне, першою соціальною енциклікою. В ній сформульовано ставлення католицької церкви до нових реальностей, що склались в індустріальному суспільстві наприкінці ХІХ – на початку ХХ сторіччя з засудженням класової боротьби.

Нові соціальні реалії, що склалися в середині ХХ ст., відбулися в діяльності папи Іоанна ХХІІІ. Для збереження життя на планеті, відвернення загрози загибелі людства у вогнищі світової ядерної війни, неабияку роль відіграла підтримка католицькою церквою принципу мирного співіснування держав з різним соціальним ладом. Папа виступив за заборону ядерної зброї, в підтримку спільних дій на захист миру віруючих і невіруючих. Ці істотні зрушення були закріплені ІІ Вселенським собором (1962-1965 рр.).

Більш далекоглядну і реалістичну позицію Ватикан почав займати і щодо проблем Африки, Латинської Америки, Азії. Своєчасне відмежування від „класичного колоніалізму” мало наслідком поширення впливу на стрімко зростаюче населення Африки, Латинської Америки.

Пристосування католицтва до реалій постіндустріального суспільства, врахування соціальних процесів, що розгорнулися в останній чверті ХХ століття, пов’язане з ім’ям папи Іоанна Павла ІІ. Його діяльність багатогранна, але в ній можна чітко визначити три напрямки: перший стосується внутрішньої політики церкви; другий – соціальні питань; третій – зовнішньої політики.