1.Переваги збалансованого бюджету Макроекономічні показники чоти¬рьох найбільших країн Латинської Америки — Аргентини, Бразилії, Мекси¬ки та Чилі — переконують у справедливості відомих теоретичних аргументів на користь збалансованого бюджету: припинення інфляції, збільшення при¬ватних інвестицій, поліпшення сальдо поточного рахунка, прискорення темпів економічного зростання (таблиця 1).
Таблиця 1. Макроекономічні показники країн Латинської Америки (у %),
1990 -1995 рр.
Країна Показник 1990 1991 1992 1993 1994 1995
Сальдо бюджету -0,4 -1,3 0,4 1,2 -0,1 -0,5
Інфляція 72,0 24,6 10,6 4,3 3,3
Процентні ставки 71,0 15,0 6,0 8,0 11,0
Аргентина Інвестиції 14,0 14,6 16,7 18,2 19,2 17,8
Зростання ВВП 0,1 8,9 8,7 6,0 7,4 -0,7
Поточний рахунок 6,6 -0,4 -2,9 -2,9 -3,6 -8,8
Сальдо бюджету -6,2 -0,5 -3,9 0,3 1,3 -5,0
Бразилія Інфляція 459,0 1229,0 2491,0 941,0 23,2
Процентні ставки 1082,8 2494,3 1489,0 5756,8 56,4 39,0
Інвестиції 22,9 19,3 19,5 20,0 20,8
Зростання ВВП -4,6 0,3 -0,8 4,2 5,8 4,2
Поточний рахунок -2,5 0,1 0 -0,3
Мексика Сальдо бюджету -2,8 -0,2 1,5 0,4 -0,8 -0,7
Інфляція 26,5 22,7 15,5 9,7 6,9 35,0
Процентні ставки 37,4 23,6 18,9 17,4 16,5 50,5
Інвестиції 22,8 23,4 24,4 23,2 23,5 19,4
Зростання ВВП 4,5 3,6 2,8 0,7 3,5 -6,9
Поточний рахунок -1,1 -1,7 -2,4 -2,0 -2,3 0,0
Чилі Сальдо бюджету 0,8 1,2 2,2 1,9 1,6 2,6
Інфляція 26,6 22,0 15,6 12,1 12,0 7,9
Процентні ставки 48,8 28,6 23,9 24,3 20,3 18,2
Інвестиції 26,3 24,5 26,8 26,8 26,8 27,4
Зростання ВВП 3,3 7,3 10,7 6,7 4,2 8,5
Поточний рахунок -5,8 0,9 -4,5 -11,4 -2,9 0,6
Істотне скорочення або (ще краще) досягнення додатного сальдо бюджету не лише обмежує потребу в емісійних кредитах центрального банку, а й фор¬мує сподівання цінової та грошової стабільності (результат, необхідний для по¬долання інфляційної інерції). Важливо зауважити, що існує і зворотний зв'язок — гальмування інфляції збільшує надходження до бюджету (ефект Олівери — Танзі). Загалом це дає змогу знизити процентні ставки. В Аргентині динаміка процентних ставок майже ідеально повторює зміни в стані бюджету: якщо в 1991 — 1993 рр. поліпшення сальдо бюджету мало наслідком стрімке зниження процентних ставок, то в 1994 — 1995 рр. деяке погіршення цього показника поєднується із вищими процентними ставками, навіть незважаючи на подаль¬ше зниження інфляції. У Мексиці реалії збалансованого бюджету сприяли од¬ночасному зниженню інфляції та процентних ставок протягом 1990 — 1993 рр., однак експансійна політика з початку 1994 р. (у серпні цього року відбувалися президентські вибори) спричинила стрімке падіння мексиканського песо, по¬новлення інфляції та зростання процентних ставок у наступному, 1995 р.
У Бразилії зв'язок між сальдо бюджету, інфляцією та процентними став¬ками не такий промовистий, однак визначальну роль фіскальної рестрикції в успішному проведенні антиінфляційного плану "Real" (липень 1994 р.) важко заперечити. У минулому в цій країні не раз виявлялося, що навіть екcтремально високі процентні ставки неспроможні приборкати інфляцію, як¬що нічого не робилося для скорочення дефіциту бюджету. Приміром, від по¬чатку 1989 р. реальні процентні ставки були високими (план "Verao"), однак значний дефіцит бюджету (18,6% від ВВП) звів нанівець боротьбу з інфля¬цією — у листопаді—грудні 1989 р. її місячні темпи перевищили 40%. Отже, погіршення сальдо бюджету в 1995 р. нагадує про можливість повторення мексиканського "сценарію".
Досвід Аргентини, Бразилії, Мексики та Чилі не заперечує висновку про "пригнічування" приватних інвестицій видатками уряду (інструментальне цей вплив здійснюється через механізм реальних процентних ставок). В Аргентині у 1991 — 1994 рр. обсяги інвестицій зростали в середньому на 8% щорічно, у повній відповідності до успіхів у досягненні збалансованого бюджету. І навпа¬ки, рівень інвестицій знизився у 1995 р., що можна пояснити збільшенням де¬фіциту бюджету. Не випадково наступного, 1996 р. досягнення збалансованого бюджету розглядалося як основний елемент фіскальної політики. У Мексиці комбінована дія навіть досить незначного дефіциту бюджету, інфляції та висо¬ких процентних ставок знизила рівень інвестицій у 1995 р. до рекордно низь¬кої позначки — 19,4% від ВВП (це на 5% менше, ніж у 1992 р., коли переви¬щення доходів бюджету над його видатками було найпромовистішим).
Збільшення інвестицій (1) робить менш прозорим очікуваний негатив¬ний зв'язок між дефіцитом бюджету (G—T) та сальдо поточного рахунка (СЛ)':
(S-1)-(G-T)=СА, (1)
де G — видатки бюджету, Т — бюджетні надходження, а S — обсяги заощаджень.
Зрозуміло, що скорочення дефіциту бюджету поліпшує сальдо по¬точного рахунка, приймаючи незмінними рівні приватних заощаджень та інвестицій. Якщо ж інвестиції зростають, то не виключено, що відповідне збільшення імпорту основних засобів, сировини та напівфабрикатів погір¬шить сальдо поточного рахунка, принаймні в короткочасному плані. З іншо¬го боку, у віддаленішій перспективі прискорення темпів економічного зрос¬тання — логічний наслідок зростання обсягів інвестицій — та подальше збільшення заощаджень повинні поліпшити сальдо поточного рахунка. Саме такий перебіг подій спостерігається в економіці Чилі.
Розвиток чилійської економіки переконує у перевагах тривалого переви¬щення доходів бюджету над видатками (зауважимо, що такий результат харак¬терний для країн Південно-Східної Азії). На думку спеціалістів МВФ, додатне сальдо бюджету додатково дає змогу: збільшити кредитні ресурси у банківсь¬кому секторі; нейтралізувати негативні макроекономічні шоки; підвищити до¬віру до національної економіки; забезпечити добробут майбутніх поколінь У 1988 — 1995 рр. додатне сальдо бюджету сприяло послідовному зниженню темпів інфляції — до 7,9% у 1995 р. Значні обсяги інвестицій у чилійську еко¬номіку забезпечили стійке зростання ВВП — у середньому на 6,8% у 1990 — 1995 рр. Не менш важливо, що економіка Чилі подолала однобоку орієнтацію на видобуток та експорт міді: в 1995 р. її частка в загальних обсягах експорту впала до 32%. Почали розвиватися сільське господарство та переробна про¬мисловість.
2. Шляхи досягнення збалансованого бюджету. Першочерговим завданням впорядкування урядових видатків, що передбачає: скорочення їх частки у ВВП та збільшення видатків на освіту, охорону здоров'я, розвиток інфраст¬руктури. Лише після цього стає можливим, визначити параметри податкової реформи, яка за будь-яких умов не повинна збільшувати дефіциту бюджету — інакше її проведення втрачає сенс і може означати крах зваженої економіч¬ної політики.
З початку 1990-х рр. частка урядових видатків у ВВП Бразилії та Мекси¬ки істотно зменшилась (таблиця 2). На рівні 20% від ВВП стабілізувалися видатки уряду Чилі. Проте частка урядових видатків у ВВП країн Латинської Америки значно перевищує, наприклад, показники країн Південно-Східної Азії — Південної Кореї, Сінгапуру і Таїланду, що свідчить про незавер¬шеність розпочатої роботи щодо скорочення урядових видатків.
Завантажити реферат