Трудовий потенціал України

Зайнятість населення

Для осмислення системи зайнятості, що склалася в Україні, її концептуальних засад потрібна ретроспектива в недалеке минуле, коли панівними були погляди, згідно з якими найвищим здобутком вважалося досягнення повної зайнятості працездатного населення. Треба сказати, що повна зайнятість працездатного населення хіба що декларувалася, бо її ніколи не було насправді. Не випадково статистичні органи фіксували з року в рік кількість працездатних, що були незайняті у суспільному виробництві, або ж зайнятих у домашньому господарстві. Цих величин ніхто точно не знав, оскільки між офіційною статистикою і реальністю були великі розходження. Крім того, економісти фіксували великі внутрішньо виробничі резерви робочої сили, розвивали концепцію "дрейфуючої зайнятості", яка на промислових підприємствах оцінювалася в 15-20%. У сільському господарстві сезонний характер робіт вивільняв працівників або скорочував чисельність зайнятих на тривалий час. Офіційна економічна наука, відкидаючи твердження про наявність безробіття в планово-командній системі, визнавала наявність різних видів резервів трудових ресурсів. Зарубіжні економісти називали ці резерви формами безробіття. Сказане дає можливість зрозуміти концептуальні засади зайнятості в Україні в часи її перебування в складі колишнього СРСР, економічна політика якого визначала близьку і далеку перспективу зайнятості. Її рівень, структуру та інші параметри. Особливо цінувалася зайнятість у державному секторі економіки, що складав близько 90%. Інші форми зайнятості населення вважалися менш вартісними: суспільство скеровувалося до повного одержавлення. Державна форма власності та державна система зайнятості оголошувалися метою соціалістичного суспільства. Щ тенденції в Україні досі ще не подолані, хоч в наш час немає відвертих захисників державного монополізму в організації зайнятості населення. Офіційна статистика досі подає насамперед народногосподарську структуру функціонування трудового потенціалу. Тенденції цієї структури в 1980-1995 рр. відображені в таблиці. З даних таблиці видно, що найбільше ресурсів праці зайнято в промисловості та будівництві. За цими галузями йде сільське і лісове господарство. Якщо до того додати зайнятих в інших видах і сферах матеріального виробництва, то вийде, що зайнятість в Україні структурно протилежна зайнятості в економічно розвинутих країнах передусім тому, що матеріальне виробництво поглинає набагато більше трудового потенціалу порівняно з іншими галузями народного господарства. Низькою є питома вага зайнятих у галузях, що безпосередньо обслуговують людину. Йдеться про освіту, охорону здоров'я, науку, соціальне забезпечення і т.п. Десятиліттями декларована турбота про людину ніколи в колишньому СРСР не знаходила свого реального втілення. Постійно порушувалася система ефективних мотивацій до праці. Внаслідок цього почала падати її продуктивність. Так, в 1980-1985 рр. середньорічна продуктивність суспільної праці в Україні становила 3,5%, а в 1985-1990 рр. — 2,4%.

Таблиця “Зайнятість населення України в галузях народного господарства в 1980-1994 рр. (млн. чоловік)”

Дані таблиці засвідчують, що командно-планова система господарства із року в рік себе вичерпувала. Оскільки в перехідний період від економіки командної до економіки ринкової система зайнятості функціонує особливо неефективно, 'ц важко пристосувати до нових умов. Коли заходить мова про трансформацію умов зайнятості в Україні в перехідний період, то напрошується паралель про зміну в суспільних відносинах у зв'язку з ліквідацією кріпосництва, внаслідок якого селянин опинявся у зовсім новій товарно-грошовій ситуації. Схожа ситуація є зараз в Україні, де офіційна пропаганда десятиліттями твердила про соціальний спокій, про гаранти зайнятості тощо. В результаті багато хто звик до такого стану, переклавши свої турботи "на начальство". В умовах "розвинутого соціалізму" адміністративне покарання відіграло важливу роль у формуванні трудової дисципліни, до якої "звик" колгоспник, робітник, пролетарський інтелігент. Зараз адміні­стративний диктат замінив плюралізм поведінки і думки, до чого "соціалістичний працівник" не вихований. Інфляційні процеси його також не стимулюють до ефективної праці. Все це спричинилось до неефективного функціонування системи зайнятості взагалі. Сказане можна спостерігати в матеріальному виробництві, науці, обслуговуванні та інших сферах народного господарства. У нових умовах система зайнятості вимагає нової "філософії", що сформувалася на грунті загальних цінностей. Старі командно-адміністративні методи щораз більше стають непридатними при переході до ринкових відносин. Необхідне використання інших мотиваційних механізмів. Поки що вони зустрічають спротив у частини населення, але ініціатива, відповідальність, постійний пошук, життєстверджуюче суперництво і навіть амбітність, спроба виділитися дуже потрібні для ефективної і продуктивної пралі. Важливими для характеристики зайнятого населення є аналіз вікового, освітнього, статевого і національного компонентів. Кожний з них має відповідне економічне і соціальне навантаження, дозволяє виробляти ефективні регулятори, організаційні форми, мотиваційні механізми і т.п. Не слід забувати, що система зайнятості персоніфікується людьми, які за своєю природою і соціально-психологічною орієнтацією різні, керуються тільки Їм притаманними цінностями. Валовий підхід до трудового потенціалу і зайнятості не виправдав себе. У цьому контексті, як вже зазначалося, важливо знати вікову структуру зайнятості. Основну категорію зайнятих у народному господарстві України, його сферах і галузях становлять працівники віком від 20 до 50 років, різко зменшується зайнятість після 55 років. Найтривалішим середній вік є у сільському господарстві, в якому питома вага жінок до останнього часу складала близько 40%. Найвища питома вага жіночої праці існує в невиробничих галузях, зокрема на підприємствах громадського харчування, де широко застосовується ручна праця. В останнє десятиліття було написано багато книг і статей про жіночу зайнятість, про необхідність механізувати їх працю, поліпшити умови роботи і т.п. Складалися і популяризувалися навіть цільові комплексні програми механізації ручної праці. Однак механізми їх впровадження в життя були неефективними. Через те ручна праця жінок у народному господарстві не тільки не скоротилася, а й зросла. Отже, проблема умов жіночої зайнятості досить гостра. За останній час прийнято і розроблено ряд законів, які передбачають суттєво поліпшити умови зайнятості жінок. У Законі "Про охорону праці" є спеціальна стаття "Гаранти охорони праці жінок", якою забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах із залученням жінок до перенесення і пересування речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. В цьому законі є багато інших вимог, дотримання яких сприятиме поліпшенню використання жіночого трудового потенціалу. Пряме відношення до поліпшення умов зайнятості мають "Основи законодавства України про охорону здоров'я". У статті 28 йдеться про створення сприятливих умов пращ, навчання, побуту та відпочинку, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я. В "Основах законодавства ."встановлюються також єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробництва та інших процесів, пов'язаних із діяльністю людей, а також якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. В Україні прийняті й інші законодавчі акти, які безпосередньо або опосередковано стосуються умов зайнятості. Однак, коли йде мова про реформування усієї системи зайнятості, то найістотніше значення мають заходи, спрямовані на зміни у відносинах власності, на роздержавлення, конверсію військових об'єктів і т.д. Одним із важливих демосоціальних вимірів є етнічна демохарактеристика. Можна по-різному трактувати роль і місце тих чи інших етнічних груп у державотворенні, але за всіх рівних умов процеси державотворенння протікають все ж із меншою соціальною напругою при більшій етнічній однорідності суспільства. Сьогоднішня Україна дає чимало доказів того, що соціальна напруга вища саме там, де має місце етнічна неоднорідність. Показовим щодо цього є ситуація в Криму та деяких інших регіонах. Отже, система зайнятості населення охоплює широкий спектр економічних, соціальних, природоохоронних, етнічних, політичних, культурних та інших відносин, які необхідно враховувати. Зайнятість не можна зводити тільки до працевлаштування і продуктивності праці, незважаючи на велику значимість цих аспектів.