Менеджмент підприємства

За рахунок іноземних інвесторів у Дніпропетровській області реконструйовано технологічні лінії на пив-комбінаті "Дніпро", олієекстракційному заводі, молочно­му комбінаті "Придніпровський", макаронній фабриці, крохмале-патоковому комбінаті. У ряді областей зросло виробництво продовольчих товарів: ковбасних виробів — у Вінницькій, Волинській, Луганській, Тернопільській, Хмельницькій і Чернігівській; макаронних виробів — в Іва­но-Франківській, Сумській, Хмельницькій і Чернігівській;

маргаринової продукції — у Львівській, Одеській і Харківській областях.

Для підвищення якості та конкурентоспроможності продукції на підприємствах харчової промисловості ос­воєно значну кількість нових видів продуктів. Так, на Вінниччині розроблено й впроваджено 149 нових ви­робів, на Волині — 209, у Дніпропетровській і Сумській областях — майже по 100, в Одеській — 50. Колектив Одеського НВО "Консервпромкомплекс" розробив тех­нологію 10 найменувань консервів лікувально-профілак­тичного призначення для дітей раннього віку.

Для здешевлення продукції та прискорення обігу коштів розширено мережу фірмової торгівлі. Лише в Сумській області створено 152 фірмових магазини й кіос­ки, з них — 23 торгують м'ясопродуктами, 49 — молоко-продуктами, 25 — хлібом і хлібопродуктами, 22 — кон­сервною продукцією.

Фінансова скрута, недосконалість податково-кредит­ної системи, нестача обігових коштів змушують деякі підприємства вдаватись до переробки сільськогоспо­дарської сировини на давальницьких умовах, використо­вувати бартерну форму товарообміну. Завдяки виділен­ню кредитних ресурсів для закупівлі цукрових буряків і насіння соняшнику, торік зменшилося виробництво на давальницьких умовах цукру,;— з 93 до 59 %, олії — з 80 до 70 %. Водночас випуск'-^борошна на давальницьких умовах зріс з 25 до 44 %, крупів — з 46 до 83, масла тва­ринного — з 20 до 23, м'яса — з 17 до 19 %. Питома ва­га бартерних операцій у харчовій промисловості торік становила 21,8 %, що майже вдвічі менше, ніж у промис­ловості країни в цілому. Проте в деяких галузях вона за­лишається ще основною формою розрахунків: у цукровій — 67,5 %, рибній — 61,3, плодоовочеконсервній — 43,3, масло-сироробній — 31,6, олійножировій — 25,9 %.

Давальницька схема переробки сировини та бартер­ний обмін товарів створюють умови для порушення по­даткового законодавства, пов'язаного з несплатою по­датку на додану вартість, акцизного збору, реалізацією продукції за цінами, нижчими від № собівартості, що по­глиблює процеси тіньової економіки. У цих умовах не­обхідно законодавче обмежити виробництво продукції на давальницьких умовах, а також частку товарообмінни операцій у загальному обсязі реалізації та запровадит санкції за її перевищення.

Непросто відбувається структурна перебудова галузі хлібопродук­тів. Аби відчути це, досить пог­лянути на показники роботи заготівель­них та зернопереробних підприємств. Приміром, за 1990-1995 роки виробниц­тво борошна зменшилося з 7671 тисяч тон: до 4551, крупів — з 962,4 до 389 тисіч, макаронних виробів — з 360,3 до 214,2 тисяч, хліба й хлібобулочної продукції — з 6701 до 3848 тисяч тонн. Отже, потенційні можливості підпприємств використовуються далеко не повністю.

Значне скорочення обсягів виробниц­тва, лібералізація цін на сировину, ма­теріально-технічні ресурси й послуги призвели до підвищення собівартості, а відтак і цін на зернову продукцію. Особ­ливо зросли оптові ціни підприємств борошномельно-круп'яної промисло­вості. Водночас калорійність харчуван­ня Заселення зменшилася на 26,4 від­сотка. Значно збіднів раціон білково- й вітаміновмісних продуктів, овочів, фрук­тів тощо. Натомість понад фізіологічні норми люди споживають хлібопродук­ти, питома вага яких у структурі хар­чування сягає 44 відсотків.

У структурі агропромислового комп­лексу галузь хлібопродуктів — пріори­тетна, особливо з огляду на забезпечен ня населення продовольством, а тваринництва — комбікормами:

Тому важлива науково-технічна передумова подальшого розвит­ку галузі — сертифікація сіль­ськогосподарської сировини та харчових продуктів з борошна. Таким чином можна буде ефек­тивно визначити якість продук­ції, забезпечити ретельний кон­троль за дотриманням економіч­них вимог, підвищити конку­рентоспроможність виробів.

Але матеріально-технічна база галузі хлібопродуктів не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. При­міром, спрацьованість основ­них виробничих фондів у га­лузі сягає 48 відсотків, а тем­пи оновлення їх основної час­тини значно відстають від пот­реби. Стосовно основної части­ни вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень меха­нізації праці на підприємствах не перевищує 50—60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2—3 рази нижча, ніж на спо­ріднених підприємствах у за­рубіжних країнах з розвине­ною економікою.

Для створення міцної мате­ріально-технічної бази на часі — активне формування і наг­ромадження інвестиційного потенціалу, перетворення амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровад­ження сучасних технологій то­що. Нині найголовніше завдан­ня підприємств галузі — поліп­шення їх фінансового стану. Визначальний чинник платосп­роможності тут — стан обігових коштів, які розпорошуються че­рез постійне зростання дебітор­ської заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів — пріоритетний напрямок фінансо­вої діяльності підприємств. Ре­алізувати його можна за допо­могою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність вико­ристання обігових коштів неми­нуче погіршується. Це зумовле­но тим, що обсяги сировини, ма­теріалів, інших ресурсів і пали­ва зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.

Нині керівники заготівель­них і зернопереробних підп­риємств особливу увагу мають звернути на норматив власних обігових коштів. Він має бути орієнтиром для підтримання фі­нансового стану виробництва на рівні, що забезпечить нормаль­ний реалізаційний і відтворю-вальний цикли. А ще потрібна структурна перебудова з ураху­ванням наявного інвестиційно­го та інноваційного потенціалів.

Питома вага будівель і спо­руд у структурі основних фон­дів на підприємствах галузі хлібопродуктів становить 75-80 відсотків. Особливо висока вона на хлібозаготівельних підприємствах — близько 60 відсотків. Дещо нижча на зер­нопереробних виробництвах. Водночас в інших галузях на­родного господарства вона ста­новить лише ЗО відсотків вар­тості основних фондів. Це зу­мовлено специфікою галузі хлібопродуктів, де значно нижча питома вага обладнан­ня. Торік його частка в загаль­ній вартості виробничих фон­дів дещо перевищувала 17 від­сотків.

Особлива увага сьогодні — вмілому використанню капіта­лу. Адже постійно відчувається гостра нестача інвестицій при зростанні вартості капітального будівництва, техніки, створен­ні капітале- та науковоємких виробництв. Звісно, модернізу­вати діючі підприємства потріб­но. Але робити це широкомас­штабне доцільно лише тоді, ко­ли прибутки підприємств будуть достатніми для створення фон­дів нагромадження і споживан­ня, а банки кредитуватимуть довгострокові інвестиційні про­екти. Альтернативи тут не існує. Які ж джерела фінансування можна залучити для технічно­го переоснащення галузі?