Процес створення операційної системи

Постійне підвищення продуктивності - одне з найскладніших завдань менеджменту, оскільки продуктивність - це баланс між ба­гатьма чинниками, і лише деякі з них піддаються чіткому визначенню та вимірюванню. Мета не в тому, щоб знайти одну досконалу міру продуктивності, а у використанні ряду (системи) вимірників.

Отже, продуктивність підприємства (організації) означає той баланс між всіма чинниками виробництва (матеріальними, фінансовими, людськими, інформаційними тощо), який забезпе­чує найбільше виробництво при найменших витратах. Це зовсім інше поняття, ніж традиційний, загальновідомий показник продуктив­ності на одного працюючого або на одну людино-годину.

Продуктивність в широкому розумінні - це відносна ефек­тивність та економічність організацій, причому одним із головних складників ефективності є якість.

Будь-яка організація може досягти зростання продуктивності, реалізуючи різні стратегічні підходи. Так, можна збільшити обсяг ви­робництва без зростання кількості ресурсів. Іншим шляхом зростання продуктивності є скорочення кількості ресурсів при стабільності об­сягів послуг. Крім того, продуктивність збільшується за умови випе­реджаючих темпів зростання обсягів виробництва порівняно з темпа­ми зростання кількості використаних ресурсів, або, навпаки, при ско­роченні обсягів виробництва більш повільними темпами, ніж скоро­чення кількості ресурсів. Кожний із шляхів зростання продуктивності залежить від ряду чинників зовнішнього середовища (клієнти, конку­ренти, постачальники тощо) та стану мікросередовища організації (мета, технологія, персонал та ін). Потенційний клієнт, який має сво­боду вибору, віддасть перевагу, безумовно, товарам чи послугам більш продуктивної організації.

Виходи репрезентують результати. Входи репрезентують ре­сурси, використані для отримання цих результатів. Р.Чейс визначає продуктивність так:

або

Дієвість визначається як досягнутий бажаний результат, який характеризує кількість виходів операційної системи з врахуванням їх якості.

Економічність має місце, коли певні виходи операційної сис­теми досягнуті за умови мінімальних входів.

Продуктивність може вимірюватися різними показниками (системою показників):

• часткова продуктивність характеризується кількістю го­тової продукції, віднесеної до певного одного входу:

• багатофакторна продуктивність виражається кількістю виготовленої продукції, що припадає на певну кількість входів;

• загальна продуктивність характеризується співвідношенням усіх товарів і ресурсів (табл. 1.).

Детальніше зупинимося на оцінці входів та виходів операційної системи.

Ринкова вартість виходів визначається рядом чинників:

1. Кількість виробленої продукції.

2. Відповідність асортименту продукції попиту на неї.

3. Якість продукції.

4. Своєчасність виробництва продукції, врахування характеру попи­ту та зобов'язань з її доставки споживачам.

5. Гнучкість операційної системи при задоволенні різних вимог окре­мих споживачів тощо.

Таблиця 15.1 Вимірники продуктивності організацій

Загальна вартість входів теж визначається багатьма чинни­ками. Так, при аналізі матеріальних витрат необхідно враховувати:

1. Кількість спожитих матеріалів.

2. Ціну закупівлі.

3. Затрати на зберігання матеріалів.

4. Вартість замовлення матеріалів.

5. Розмір видатків, що виникають через недопоставку матеріалів.

6. Розмір видатків, пов'язаних з низькою якістю матеріалів.

Інші виходи теж оцінюються з врахуванням багатьох чинників. При розгляді питання продуктивності організації (промислового підприємства) доцільно дослідити цикл продуктивності. Він є ло­гічною послідовністю подій, які забезпечують підприємству можливість успіху через зростання продуктивності (рис.3).

Поняття конкурентоздатності фірми досить складне і трактується неоднозначно. У загальному вигляді конкуреитоздатність фірми може бути визначена як її порівняльна перевага відносно інших фірм даної галузі в конкретній країні та за її ме­жами. Галузь доцільно розглядати як групу (сукупність) фірм, чиї товари (послуги) подібні до такої міри, що вступають у конкуренцію, об­слуговуючи однакові потреби однорідних типів покупців.

Конкурентоздатність - це виражена компетентність фірми, її вміння робити щось ліпше від конкурентів.

Початок створення теорії порівняльних переваг належить до кінця XVIII - початку XIX ст., коли в працях Д.Рікардо були викладені основні положення теорії порівняльних витрат. В основі теорії ле­жить ідея про те, що в процесі обміну перевагу отримують ті країни, які виробляють продукцію з меншими витратами. Завдяки цьому вони виграють на світовому ринку, що й приводить до спеціалізації країн на виробництві товарів з відносно меншими, ніж у інших, витратами.

Трансформацію теорії порівняльних витрат в теорію порів­няльних переваг пов'язують з працями шведського економіста Е. Хекшера (1919 p.) та його учня Б. Оліна (1935 р.). Суть висновків, отри­маних цими вченими, зводиться до наступного: країна експортує това­ри, у виробництві яких найбільш ефективно використані надлишкові фактори виробництва, та імпортує товари з дефіцитними факторами виробництва. Математичний опис цієї теорії належить П. Самуельсону та В.Столперу (40-vi роки XX ст.).