Законодавча база рекламної діяльності в Україні

• реклама тих видів підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства України потребують спеціального дозволу, по­винна містити посилання на номер ліцензії і найменування органу, що її видав.

Відповідальність за порушення Закону України «Про рекламу» настає, коли:

• розповсюджується реклама, заборонена чинним законодавством;

• порушений порядок виготовлення та розповсюдження реклами;

• недотримані вимоги законодавства щодо змісту й достовірнос­ті реклами.

Закон України «Про рекламу» передбачає штрафування суб'єк­тів підприємницької діяльності:

• за розповсюдження реклами на продукцію, виробництво чи ре­алізація якої заборонені законодавством України, — у розмірі п'яти­кратної вартості розповсюдження такої реклами;

• розповсюдження реклами, забороненої чинним законодавст­вом, — у розмірі чотирикратної вартості розповсюдженнятакої реклами;

• порушення порядку виготовлення та розповсюдження реклами — у розмірі чотирикратної вартості розповсюдження такої реклами;

• недотримання вимог законодавства щодо змісту тадостовірно­сті реклами — у розмірі п'ятикратної вартостірозповсюдження та­кої реклами;

• публічне спростування недобросовісної реклами здійснюється добровільно або за рішенням суду за рахунок винної особи. Спрос­тування здійснюється через той самий рекламний засіб із викорис­танням того самого простору, часу, місця і в тому самому порядку, в якому здійснювалась недобросовісна реклама.

Частково рекламування регулюється також Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції», прийнятим Верхов­ною Радою України 7 червня 1996 p. Розділ 2 цього Закону «Непра­вомірне використання ділової репутації господарського суб'єкта (підприємця)» містить статті, що стосуються реклами, зокрема ст. 4 «Неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріа­лів, упаковки», ст.5 «Неправомірне використання товару іншого ви­робника», ст.6 «Копіювання зовнішнього вигляду виробу», ст.7 «Порівняльна реклама».

Так, ст.4 визначає, що неправомірним є використання без доз­волу вповноваженої на те особи чужого імені, фірмового наймену­вання або товарних знаків, а також запозичення оформлення упа­ковки товарів, назв літературних, художніх творів чи періодичних видань, назв місць походження товарів, у тому випадку, коли це може призвести до плутанини стосовно діяльності іншого суб'єкта господарювання (підприємця), що має пріоритет на їх використан­ня. Проте використання у фірмовому найменуванні власного імені фізичної особи не вважається неправомірним, коли до власного імені додається будь-який пояснюючий елемент, що запобігає та­кій плутанині.

Ст.5 визначає поняття неправомірного використання товару ін­шого виробника, тобто введення в господарський обіг під власною маркою (назвою) товару іншого виробника зі зміною чи зняттям ма­рки (назви) цього виробника без дозволу вповноваженої на те особи.

У ст.6 розглядається поняття про копіювання зовнішнього виг­ляду виробу, тобто про відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання (підприємця) і введення його у го­сподарський обіг без однозначної вказівки на виробника оригіналу й виробника копії. Але не визнається неправомірним копіювання зов­нішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання зумовлено суто функціональним застосуванням виробу. Дія цієї статті не поширюється на об'єкти інтелектуальної власності, що пі­длягають спеціальній охороні.

Ст.7 дає визначення порівняльної реклами, тобто такої, що міс­тить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю ін­шого суб'єкта господарювання (підприємця). Така реклама взагалі забороняється, але не визнається неправомірним порівняння, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для ін­формування споживачів.

Розділ 6 закону визначає правові засади захисту від недобросо­вісної конкуренції:

• справи про недобросовісну конкуренцію розглядаються Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділен­нями (ст.27);

• особи, права яких порушені діями, кваліфікованими цим зако­ном як недобросовісна конкуренція, можуть протягом шести місяців із дня, коли вони дізналися або могли дізнатися про порушення, звернутися до Антимонопольного комітету України, його територі­альних відділень із заявою про захист своїх прав (ст.28).

Розглянувши справу, Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення видають розпорядження про:

а) заборону особі, в діях якої вбачаються ознаки порушення (відповідачу), вчиняти певні дії;

б) накладення арешту на майно або кошти, що належать відпові­дачу.

Розпорядження можна оскаржити в суді чи арбітражному суді у п'ятнадцятиденний строк із дня одержання відповідачем його копії.

У разі визнання судом (арбітражним судом) відсутності в діях відповідача фактів правопорушення він має право на відшкодування збитків, завданих йому неправомірним рішенням Антимонопольно­го комітету (його відділень) у порядку, визначеному цивільним за­конодавством України (ст.29).