Необхідна оборона

При вирішенні питання, чи не із запізненням застосовано оборону, слід виходити з того, що для особи, яка обороняється, за обставинами повинно бути очевидним, що в застосуванні засобів захисту відпала необхідність. Якщо таке переконання було відсутнє, і той, хто захищався, допускав помилку щодо необхідності продовжувати захист, то треба вважати, що він перебував в стані необхідної оборони[10].

Отже, оборона можлива і до початку фізичних дій посягаючого з моменту, коли виникла реальна загроза посягання. Встановлення у приміщеннях, на воротах, дверях різних охоронних пристроїв, що здатні завдати тяжкої шкоди здоров'ю або й позбавити життя (капкани, пристрої з електричним струмом тощо), за загальним правилом, не може вва­жатися діянням, вчиненим у стані необхідної оборони, через його явну передчасність.

Проте якщо особа, знаючи, що на неї. її рідних, близьких, ділових партнерів або інших осіб готується напад, з ме­тою його відбиття встановлює такий охоронний пристрій або при­водить у "бойовий" стан, і цей пристрій в момент нападу спрацьо­вує проти нападника, то вчинене, з урахуванням положень ч. 5 ст. 36, слід оцінювати як таке, що вчинене у стані необхідної оборони.

Оборона проти явно закінченого посягання є неправомірною. Якщо ж той, хто захищається, за обставинами справи не міг усві­домити, що посягання закінчилось, його дії (хоча б і після об'єктив­ного закінчення посягання) вважаються вчиненими в стані необхід­ної оборони. Перехід зброї чи інших предметів від нападника до того, хто захищається, сам по собі ще не свідчить про закінчення посягання[11].

У випадках так званої запізнілої оборони, коли дії щодо захисту були вчинені в умовах явного припинення посягання, осо­ба, яка оборонялась, несе кримінальну відповідальність за заподія­ну шкоду на загальних підставах;

4) посягання має бути реальним, а не існувати лише в уяві того, хто захищається. Як правило, заподіяння шкоди в процесі "захисту" від уявного нападу підлягає кримінально-правовій оцінці на загаль­них підставах. Водночас, за певних обставин такий захист, який іменується уявною обороною, може бути визнано правомірним;

5) шкода при необхідній обороні може бути заподіяна тільки то­му, хто посягає. Якщо при необхідній обороні випадково заподіяно шкоду не причетній до посягання особі, то відповідальність, залежно від наслідків, може настати за заподіяння шкоди з необережності;

6) необхідна оборона може здійснювати­ся для захисту охоронюваних законом прав та інте­ресів особи, яка захищається, або іншої особи, а та­кож суспільних інтересів та інтересів держави. Тоб­то особа вправі захищати не тільки власні інтереси, але й інтереси

інших громадян, суспільства та держави, а від­повідні службові особи зобов'язані це робити в межах своїх повноважень. Отже, у стані необхідної оборони можна діяти, захищаючи дуже широке коло охоронюва­них кримінальним законом суспільних відносин.

Деякі злочини за своєю суттю і спрямованістю сус­пільної небезпеки не можуть припинятись шляхом не­обхідної оборони (обман покупців та замовників, да­вання хабара тощо).

7) при необхідній обороні допускається заподіяння лише такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в даній обстановці для не­гайного відвернення чи припинення посягання. Закон не вимагає механічної рівності між засобами і характером оборони та засоба­ми і характером посягання. Правомірним буде і застосування більш серйозних засобів або заподіяння більш значної шкоди, ніж ті, що об'єктивно були достатніми для відбиття нападу, якщо особа, яка оборонялась, не могла правильно оцінити обставини нападу і виб­рати абсолютно адекватні засоби оборони чи заподіяти при захисті виключно необхідну для відбиття нападу шкоду. Проте заподіяння при необхідній обороні явно надмірної шкоди, якщо той, хто обо­ронявся, розумів, що посягання можна припинити із заподіянням менш значної шкоди, за певних умов може бути визнане переви­щенням меж необхідної оборони.

У випадках, коли має місце посягання групи осіб, яка за кількістю переважає тих, хто захищається, і діє агресивно, з очевидною загрозою для життя чи здоров'я, для захисту ці особи мають право застосовувати такі засоби, які мають в наявності[12]

В)перевищення меж необхідної оборони

Перевищенням меж необхідної оборони закон визнає умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Під тяжкою шкодою при перевищенні меж необхідної оборони слід розуміти смерть особи або заподіяння їй тяжкого тілесного ушкодження. Невідповідність тяжкої шкоди, заподіяної тому, хто посягає, небезпечності посягання або обстановці захисту слід ви­знавати явною тоді, коли це з урахуванням обставин справи є оче­видним для кожної людини, отже і для того, хто обороняється. Так, явно невідповідним буде не викликане необхідністю заподіяння тяжкого тілесного ушкодження особі, яка має намір вчинити кра­діжку і не робить спроб чинити фізичний опір. Перевищенням меж необхідної оборони слід також вважати і випадки, коли особа за­подіяла тяжку шкоду тому, хто посягає, маючи при цьому можли­вість відвернути чи припинити посягання із заподіянням явно меншої шкоди і усвідомлюючи наявність такої можливості.

Відповідальність за перевищення меж необхідної оборони на­стає лишепри заподіянні шкоди двох видів, а саме: тяжкого тілес­ного ушкодження; умисного вбивства. Відповідальність за таке пере­вищення меж необхідної оборони передбачена ст. ст. 118 і 124 КК. В ін­ших випадках перевищення меж необхідної оборони не є злочином.

Слід зазначити: щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, потрібно враховувати не лише відповідність чи невідповідність знаряддя захисту і нападу, але і характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил нападаючих ітих, хто захищається, а саме: місце і час, раптовість нападу, неготовність до його відбиття, кількість нападаючих І тих, хто захищається, їх фізичні дані (вік, стать, інвалідність, стан здоров'я) та інші обставини.

Вирішуючи питання про правомірність заподіяння

шкоди, належить встановити, чи захищалася особа від реального, вже розпочатого і ще не закінченого суспільне небезпечного посягання. Лише при наявності стану необхідної оборони треба зробити висновок, перевищила вона межі необхідної оборони чи ні[13].

Також при розгляді справ потрібно з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами, із заподіянням нападаючому меншої шкоди, і чомуне використала такої можливості.

Якщо в діях особи визнається перевищення меж необхідної оборони, то слід вказати, в чому полягає перевищення та які засоби захисту в конкретній ситуації не були використані винним, щоб уникнути тяжких наслідків[14].

3. Відмінність необхідної оборони від крайньої необхідності полягає в таких ознаках:

1. Небезпеку, що вимагає потребу захисту в стані необхідної оборони створюють суспільно не безпечні дії фізичної особи, а небезпеку крайньої необхідності – дії людей, сил природи, тварин, фізіологічні процеси і т. ін.