Необхідна оборона

2. В стані необхідної оборони шкода спричиняється нападаючому, а в стані крайньої необхідності – непричетним до події третім особам.

3. Заподіяння шкоди третім особам в стані крайньої необхідності правомірне лише в тому випадку, якщо це був єдиний засіб відвернення небезпеки. При необхідній обороні такої умови немає.

4. Головною умовою крайньої необхідності є вимога, щоб заподіяна шкода була меншою ніж відвернута. Заподіяна при необхідній обороні шкода може бути і більшою ніж відвернута.

5. На відміну від необхідної оборони стан крайньої необхідності виникає лише при наявності сукупності всіх його умов. Відсутність хоча б однієї з них виключає стан крайньої необхідності.

6. Особа, що заподіяла шкоду в стані крайньої необхідності зобов’язана відшкодувати її потерпілому. Враховуючи обставини події, суд може перекласти цей обов’язок на особу, в інтересах якої ця шкода була заподіяна[15].

Висновок

На завершення своєї роботи я хотів би коротко підбити висновки.

Кожна особа має право на необхідну оборону неза­лежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з ме­тою захисту охоронюваних законом прав та інтересів осо­би, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяних тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Умови правомірності необхідної оборони :

1. посягання повинно бути суспільно не­безпечним;

2. посягання повинно бути наявним;

3. при необхідній обороні заподіяння шко­ди можливе тільки тому, хто посягає;

4. необхідна оборона може здійснювати­ся для захисту охоронюваних законом прав та інте­ресів особи, яка захищається, або іншої особи, а та­кож суспільних інтересів та інтересів держави;

5. у процесі необхідної оборони не повинно бути ексцесу оборони, тобто перевищення її меж.

Кримінальна справа, порушена за фактом діяння, вчиненого у стані необхідної оборони (якщо не було перевищення її меж), під­лягає закриттю за відсутністю події злочину (п. 1 ст. 6 КПК).

Список використаної літератури

1. Конституція України – Київ, 28.06.96р.

2. Кримінально-процесуальний Кодекс від 28.12.60р.

3. Цивільний Кодекс від 18.07.63р.

4. Закон України "Про міліцію від 20 грудня 1990р.

5. Закон України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992р.

6. Закон України "Про державну податкову службу в Україні" в редакції від 24 грудня 1993 р.

7. Закон Україна "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб" від 4 березня 1998 р.

8. Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р.

9. Закон України " Про розвідувальні органи України" від 22 березня 2001 р.

10. Постанова ПВС № 4 від 28 червня 1991р. "Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпеч­них посягань".

11. М. Й. Коржанський: Уголовне право України; Київ 1996р.

12. Кримінальне право України (загальна частина) за редакцією Кондратьєва Я.Ю., Київ – 2002р.

13. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, Київ – 2001р.

[1] Конституція України – ч. 1 ст. 3

[2] Конституція України – ч. 2 ст. 41

[3] Конституція України – ч. 2 ст. 27

[4] Конституція України – ч. 5 ст. 55

[5] Кримінальний кодекс України – ч.1 ст.36

[6] Постанова Пленуму Верховного Суду України №4 від 28.06.91

[7] Див. ч. 2 ст. 36 ККУ

[8] Постанова Пленуму Верховного Суду України №4 від 28.06.91 – п. 8

[9] Див. ч. 4 ст. 36 ККУ

[10] Постанова Пленуму Верховного Суду України №4 від 28.06.91 – п. 3

[11] Постанова Пленуму Верховного Суду України №4 від 28.06.91 – п. 3

[12] Постанова Пленуму Верховного Суду України №4 від 28.06.91 – п. 6

[13] Постанова Пленуму Верховного Суду України №4 від 28.06.91 – п. 4

[14] Постанова Пленуму Верховного Суду України №4 від 28.06.91 – п. 5

[15] Див. Цивільний кодекс – ст. 445