ТАЄМНИЦІ НАРОДНОЇ МЕДИЦИНИ
В глибоку давнину люди помітили, що в багатьох рослинах прихована цілюща сила і почали використовувати їх для лікування найрізноманітніших хвороб. Багато дикорослих рослин, які застосовувались в народній медицині, полегшували страждання хворих, сприяли їх вилікуванню. Так поступово почала розвиватись народна медицина.
Колись існувало багато повір’в, зв’язаних з лікарськими рослинами. Наприклад, люди вірили, що тільки казкові красуні – дівчата, які ходять по горах, знають про лікувальну силу кожної рослини і передають “секрети” лікування лише ворожбитам. Якщо секрет стане загальновідомим, рослина втратить свою цілющу силу.
Народне прислів’я каже:
Купити можна все, не можна купити здоров’я. Здоров’я – найдорожче, людина завжди дбала про своє здоров’я, тому з давніх-давен користувалися народною медициною. Лікарські рослини у нас називають зіллям. В Прикарпатті є до 350 видів. Вміння користуватися зіллям передалось від ваших бабусь, а від них – до мам.
Лікарська сировина заготовлялась у визначений “сильний” час, коли рослина цвіте. Здавна вважалося, що найкращий час збирання звіробою, полину, любистку, лопуха, м’яти, деревію, материнки та деяких інших трав – в ніч під свято Івана Купала або рано-вранці. Трави, зібрані в цю ніч, мають лікувальну силу.
Зілля збирають влітку. Бруньки збирають ранньою весною, коли вони повністю набубнявіють, тобто коли в рослині почнеться сокорух. Кору збирають також весною, з настанням сокоруху, до розпускання листків.
Лише в кінці літа, на початку осені копають коріння, бо саме в цей час вона набирає найбільшої сили. Коріння треба мити проточною, холодною водою. Його сушать на вільному повітрі або на горищах, ні в якому разі – на сонці.
Барвінок хрещатий. В цієї квітки п’ять пелюсток. В народі говорять: перша пелюстка – то краса, друга – ніжність, третя – незабутність, четверта – злагода, п’ята – вірність.
У народній медицині трава барвінку здавна застосовується при дизентерії, туберкульозі легенів, кровотечах. Відваром трави користуються для полоскання горла.
Первоцвіт цвіте ранньою весною жовтим кольором. Можна його зустріти в нашому лісі на полянах, у дубових лісах. Коли я кашляю, бабуся дає мені пити чай з первоцвіту.
Звіробій. Це ліки, як кажуть у народі, від дев’яноста дев’яти хвороб. Спиртові настої вживають для збудження апетиту, при захворюванні шлунку. Розведену водою настойку використовують для полоскання горла. Застосовують звіробій проти ангіни, ревматизму, грипу, запалення печінки і нирок, головного болю.
Ось, як співалося про звіробій у пісні:
Бабусю, ріднесенька,
Спорадь долю мою –
Дай мені, люба, трави звіробою:
Привезли козака з далекого краю,
А він “бідний” очі вже не відкриває.
Материнка. Застосовують, як потогінний і відхаркувальний засіб, що поліпшує діяльність кишково-шлункового тракту. Настій материнки, який додають у ванну чудово діє проти головного болю, золотухи, рахіту, різних запалень шкіри.
Існує легенда. Дув холодний осінній вітер. Темна ніч вкрила все навкруги. Карету вихитувало по розбитій дорозі, мов ту коробку – то в один бік, то в другий бік. Нарешті під’їхали до хати старости.
З неї вийшло двоє чоловіків. Перший – високого росту, велетень у накидці з лисячого хутра. Другий – у кітелі із шаблею. У хаті їх зустріла молода господиня. Гості, привітавшись, повечеряли і почали ладнатися до сну. Дівчина полізла на піч. Та не могла заснути. Велетень все ходив і ходив по хаті, мов привид, не давав нікому спати. Його великі чоботища так гупали об діл, що вся хата двигтіла. Нарешті дівчина встала з печі, шаснула до припічка, щось налила в кухоль. Потім зайшла до гостей.
- Дядечку, напевне вас сон не здолає. Нате ось, випийте оцього зілля. І заснете, мов після маку. Той випив і ліг на лаву. А через кілька хвилин глибоко заснув. На ранок велетень покликав молоду господиню:
- А де твій татко?
- Де татко мій? Воює із шведами і два брати теж. Вони ж козаки.
- А яким зіллям ти мене вчора пригостила? І спав добре і бадьорим встав.
- Люди зовуть цю траву заспокійник пахучий.
- А як же тебе звуть, красуню?
- Мотрею. А татко й мама зовуть мене Материнкою.
- Ся травичка добра, як ти, Материнко! Нехай це зілля буде твоїм іменем зватися, душа моя!
І незнайомець поцілував Мотрю.
А коли сідали до карети, менший із шаблею шепнув на вухо Материнці:
- А ти знаєш, хто тебе поцілував?
- Не знаю.
- Сам Петро Великий!
- Що великий, я і сама бачу. Головою стелю дістає.
Відтоді, кажуть, і почали називати заспокійника пахучого материнкою.
А по-російському – душицею. Ніби від того виразу – “душа моя”.
Подорожник. А в народі називають “бабака”. Росте, як бур’ян вздовж шляхів, біля жител. Листок подорожника очищає рани, прискорює їх загоєння. Якщо прикласти листок бабки до рани, то на другий день перестає боліти.
Рве Маринка у торбинку
Подорожник, материнку,
Оля, Петрик і Дем’янко
Рвуть у кошик валер’янку.
Деревій відомий як кровоспинний знезаражувальний засіб. Лікують ним і виразкову хворобу шлунка, гастрити.
Волошка синя, як літнє небо, є постійним супутником жита. В народній медицині цю рослину використовують при запаленні нирок, застудних захворюваннях, кашлю, болях у шлунку, при гарячці.
Чистотілом користуються з давніх-давен. Рослина затримує ріст деяких злоякісних пухлин. Зменшує і заспокоює болі, загоює рани, виводить бородавки та мозолі. Я розкажу легенду. Давно колись жила в Підгірянському селі дівчина Марічка. Жила бідно з матір’ю-вдовою, працювала важко з раннього ранку до пізньої ночі. А вродою дівочою була, як пава мальована. Закохався в Марічку син сільського багатія Дурманюка Олекса. Покохав Марічку щиро. Старий Дурманюк од люті аж синів. Кричав на сина. Та Олекса стояв на своєму. Старий Дурманюк пішов до сільської відьми. Заплатили їй великі гроші, аби вона якусь болячку наслала на Марічку. І стара відьма зробила свою чорну справу: наворожила, нашептала та й укрилося Марійчине біле личко бородавками. Плаче дівчина, людям на очі боїться показатися. Дізнався про те Олекса, засмутився важко. Але не сидів склавши руки: пішов до доброї ворожки і розповів їй про своє лихо. Ворожка дістала пучок сушеного зілля і сказала:
- Віддаси Марічці, нехай зварить його в полив’яному горщику. В тому відварі нехай тричі вмиє лице та промовить:
- Зілля зіллячко зелене, забери болячку від мене.
Поки сонечко зі йде, хай болячка пропаде і на відьму перейде.
Відніс Олекса Марічці зілля, і вона знову стала вродливою.
Я ще хочу додати, що чистотіл був відомий з давніх-давен. З історії відомо, що в Древньому Римі жив письменник і вчений Пліній Старший. У нього є оповідання, про те як ластівка-мати лікувала своїх діток, які втратили зір, чистотілом. З тих пір чистотіл має ще назву “трава ластівки”.
Кропива має сечогінні, послаблю вальні, антисептичні, протизапальні, знеболювальні, кровоочисні, кровоспинні та ранозагоювальні властивості. Відвар кропиви застосовують при хворобі печінки та жовчних шляхів, дезинтерії, простудних захворюваннях.
Завантажити реферат