Ознаки зрілості плода

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВАГІТНИХ І РОДІЛЬ

Методику дослідження в цьому разі розуміють як послідовність, з якою обстежують вагітну. Це дає змогу визначити наявність вагітності, строк надання допологової відпустки і строк пологів, а також виявити несприятливі чинники, які діють на організм матері і плода, намітити правильний план ведення вагітної.

Спочатку з'ясовують паспортні дані, місце роботи і про­фесію (чи є шкідливі фактори виробництва), скарги, за­хворювання, перенесені в дитинстві та зрілому віці, а також під час вагітності; спадкові фактори у жінки та в її чоловіка. Далі звертають увагу на характер специфічних функцій жіночого організму (менструальної, статевої, репродуктив­ної і секреторної), минулі гінекологічні захворювання.

Під час опитування величезне значення має з'ясуван­ня даних про репродуктивну функцію: кількість, перебіг і результат попередніх вагітностей (ускладнення, маса плода, чи були оперативні втручання і післяпологові за­хворювання).

Докладні дані збирають протягом всієї вагітності, уточ­нюють дату першого ворушіння плода.

При загальному об'єктивному дослідженні звертають увагу на зріст, масу тіла, форму живота, стан шкірних пок­ривів, видимих слизових оболонок і молочних залоз. Далі досліджують серцево-судинну та інші системи за загально­прийнятими методиками. Під час об'єктивного дослідження потрібно виявити екстрагенітальні захворювання, які мо­жуть ускладнити перебіг вагітності і пологів.

Спеціальне акушерське дослідження включає зовнішнє, внутрішнє дослідження і додаткові методи (ЕКГ, УЗД, кардіотокографію тощо).

Зовнішнє акушерське дослідження здійснюють шляхом огляду, вимірювання, пальпації та аускультації.

При огляді звертають увагу на форму живота (відвислий або гострий), стан черевного преса, форму крижового ромба (верхівка його відповідає остистому відросткові V поперекового хребця, а нижній кут — верхівці крижа; бічні кути — задньоверхнім остям клубових кісток). При нор­мальних розмірах таза його форма наближується до квадра­та, розміри якого становлять 11 см X 10 см. Під час зовнішнього акушерського дослідження виміри проводять сантиметровою стрічкою і акушерським циркулем (газоміром). Визначають розміри великого таза, на підставі чого можна зробити висновок про величину і форму малого таза. Під час обстеження вагітна повинна лежати на спині. Визначають такі розміри: distantia spinarum — відстань між передньоверхніми остями клубових кісток (25—26 см);

distantia cristarum — відстань між найвідцаленішими точка­ми гребенів клубових кісток (28—29 см); distantia trochanterica — відстань між великими вертелами стегнових кісток (ЗО—31 см;). Зовнішня кон'югата (conjugata externa) — відстань між верхнім кутом попереково-крижового ромба і верхнім краєм лобкового зчленування (20—21 см; мал. 17). Для вимірювання зовнішньої кон'югати жінка повинна лягти на бік, спиною до того, хто її об­стежує, нижню ногу зігнути в колінному і тазостегновому суглобах, а верхню — випростати. Щоб встановити розмір істинної кон'югати (прямий розмір входу в малий таз), слід від значення зовнішньої кон'югати відняти 9 см (тов­щина кісток і тканин).

Щоб визначити товщину кісток таза, сантиметровою стрічкою вимірюють окружність променевозап'ясткового суглоба вагітної (індекс Соловйова). Середня величина його становить 14—15 см.

Вимірявши розміри таза, визначають висоту стояння дна матки і окружність живота. Дослідження виконують, коли вагітна лежить на спині, випроставши ноги. Окруж­ність живота вимірюють сантиметровою стрічкою на рівні пупка. При до­ношеній вагітності і нор­мальних розмірах плода вона дорівнює 95— 100 см. Щоб визначити висоту стояння дна матки, кінець сантиметрової стрічки притискують до середини верхнього краю лобка, а другою рукою натягують стрічку по поверхні живо­та до дна матки. За нормою ця величина становить 35— 36 см. Одержані дані дають змогу зробити висновок про строк вагітності і передбачувану масу плода.

При зовнішньому обстеженні вагітних і роділь визна­чають розташування плода в матці. Для цього потрібні дані про членорозташування плода, його положення, вид позиції і передлежання.

Членорозташування плода — це відношення його кінцівок і голівки до тулуба при нормальному членорозташуванні тулуб дещо зігнутий, голівка нахилена до грудної клітки, кінцівки притиснуті до тулуба. Положення плода — відношення його поздовжньої осі до поздовжньої осі матки. Розрізняють (найчастіше) поздовжнє, поперечне і коее положення плода.

Позиція плода — це відношення його спинки до лівого (І позиція) або правого (II позиція) боку стінки матки.

Вид позиції — відношення спинки плода до передньої (передній вид) або задньої (задній вид) стінки матки.

Передлежання — відношення великої частини плода (голівка або тазовий кінець) до входу в малий таз. При

поздовжньому положенні плода визначають головне (96— 96,5 % випадків) передлежання, коли до входу в малий таз обернена голівка, і тазове, при якому до входу в малий таз обернений тазовий кінець плода.

Щоб визначити положення плода, його передлежачу частину, вдаються до послідовного застосування 4 прийомів зовнішнього акушерського дослідження.

Перший прийом. За цим прийомом (мал. 19) встановлюють висоту стояння дна матки, визначають, яка частина плода знаходиться біля дна матки, а також строк вагітності. З цією метою долоні обох рук розташовують у ділянці дна матки, щільно охоплюючи її, і, обережно натискуючи на дно, встановлюють висоту стояння дна матки і яка частина плода визначається в ній.

Другий прийом. За цим прийомом (мал. 20) визначають положення плода, позицію та її вид. Обидві руки розміщують на бічних поверхнях матки на рівні пупка. Обережно натискують долонями і пальцями обох рук (по­чергово) на бічні стінки матки. При поздовжньому положен­ні плода з одного боку промацується більш щільна і гладень­ка частина (спинка), з протилежної — дрібні частини пло­да. За розташуванням спинки і її відношенням до стінки матки визначають позицію та її вид.

Третій прийом. За цим прийомом (мал. 21) визначають передлежачу частину плода і її відношення щодо входу в малий таз. З цією метою однією рукою (най­частіше правою) захоплюють передлежачу частину вище лобка. Голівка промацується як щільна й округла частина, що має виразні контури. При тазовому передлежанні про­мацується велика м'якувата частина, що не має чітких кон­турів, круглої форми. При високорозташованій голівці визначають чітке «балотування», чого немає при тазовому передлежанні.

Четвертий прийом. Цей прийом (мал. 22) є доповненням третього прийому, він дає змогу визначити не тільки характер передлежачої частини, а й рівень її стояння щодо площини входу в малий таз. Методика його вико­нання полягає в тому, що той, хто виконує дослідження, стає обличчям до ніг вагітної, долоні обох рук розміщує на нижньому сегменті матки, за консистенцією уточнює передлежачу частину. Витягнутими пальцями, ковзаючи по передлежачій частині у напрямі до порожнини таза, визна­чають висоту її стояння. Голівка може бути притиснута до входу в малий таз, розташовуватися малим або ве­ликим сегментом у вході в малий таз або не визначатися взагалі (голівка в малому тазі).