Захворювання нирок та сечовивідних шляхів

3.Хронічний пієлонефрит — захворювання ниркових мисок, чашечок і канальців, яке є наслідком гострого пієлонефри­ту з поступовим ураженням клубочків і кровоносних судин нирок.

Етіологія і патогенез. Перехід гострого пієлонефриту у хроніч­ний спричиняється тривалими патологічними процесами в нирках і сечовивідних шляхах, функціональними змінами сечових шляхів, хронічними запальними процесами в організмі, хронічними інтоксикаціями, ожирінням, цукровим діабетом, неефективним ліку­ванням гострого пієлонефриту. На розвиток захворювання суттєво впливають місцеві аутоімунні реакції, мікробна асоціація.

При прогресуванні хвороби розвивається синдром артеріальної гіпертензії з гіпертонічними кризами, болем у ділянці серця, при­ступами ядухи, анемічний синдром, хронічна ниркова недостат­ність.

Зміни сечі більш специфічні: спостерігається протеїнурія, лейкоцитурія, циліндрурія, гематурія, позитивні проби сечі за Нечипоренком і Амбурже. У крові при хронічному пієлонефри­ті виявляють прискорення ШОЕ, анемію, нсйтрофільний лей­коцитоз.

Профілактика хронічного пієлонефриту полягає у санації во­гнищ хронічної інфекції, лікуванні захворювань сечовивідної си­стеми, бездоганному дотриманні правил асептики і антисептики при проведенні інструментальних урологічних обстежень (цисто­скопія, катетеризація тощо).

Гостра ниркова недостатність — хворобливий стан організму, який виникає внаслідок раптового припинення діяльності нирок.

7, Етіологія. Гостра ниркова недостатність розвивається при шокових станах, порушеннях кислотно-лужної рівноваги, гострих отруєннях (сулемою, свинцем, чотирихлористим вуглецем), токсико-алергічних реакціях, захворюваннях нирок (гломерулонеф­рит, пієлонефрит), гострій затримці сечі (камінь, пухлина сечо­воду, аденома простати), септичному аборті, патологічних поло­гах тощо.

Патогенез і патанатомія. Унаслідок припинення клубочкової фільтрації і порушення виділення нирками відпрацьованих про­дуктів обміну виникає отруєння організму азотистими шлаками. У крові крім підвищення вмісту сечовини і залишкового азоту спо­стерігається збільшення кількості продуктів ароматичних фенолів і складних амінів, скупчення сполук фосфору, сірки, калію, вини­кає ацидоз.

Клінічна картина. У перебігу гострої ниркової недостатності розрізняють чотири стадії: початкову, олігоануричну, відновлення діурезу, одужання.

Початкова стадія триває декілька годин і часто залишаєть­ся не розпізнаною — переважають симптоми основного захво­рювання.

В олігоануричній стадії різко зменшується або повністю при­пиняється сечовиділення, знижується у сечі вміст сечовини, азо­ту, креатиніну. На 5—7-й день стан хворого різко погіршується, з'являються симптоми уремічної інтоксикації. Хворі скаржаться на втрату апетиту, сухість у роті і спрагу, гіркий присмак сечо­вини, нудоту, блювання; характерним є аміачний запах із рота. Розвивається уремічний стоматит, гастрит і коліт. Наростають нервові порушення — слабість, сповільнене психічне сприйнят­тя, загальна скутість. У тяжких випадках виникає уремічна кома з приступами збудження, галюцинаціями, часом судомою. У ле­генях вислуховується жорстке дихання, застійні хрипи в нижніх відділах і специфічне шумне «велике» дихання Куссмауля (рідкі глибокі вдихи і короткі видихи). Інколи спостерігають дихання Чейна—Стокса.

Ураження серця виявляється розвитком перикардиту і міокар­диту. Поява шуму тертя перикарда — ознака близького летально­го наслідку. У хворих з гострою нирковою недостатністю нерідко вдається спостерігати на шкірі відкладення кристалів сечовини, схожих на іній; порушується трофіка шкіри, хворих турбує свер­біння, часто виникають гнійні ураження шкіри.

Порушення водного обміну виявляється гіпергідратацією або дегідратацією тканин. Тривалість олігоануричної стадії — два-три тижні. ,

При сприятливому перебігу захворювання анурія змінюється стадією відновлення діурезу. Із наростанням діурезу поступово від­новлюються функції всіх органів і систем організму. Тривалий час можуть зберігатися астенія, анемія, зниження концентраційної функції нирок.

Лікування хворих гострою нирковою недостатністю здійсню­ють у спеціалізованих нефрологічних або реанімаційних відділен­нях, оснащених відповідною апаратурою. Крім режиму і дієти застосовують, залежно від стадії хвороби і стану хворого, меди­каментозні засоби і методи очищення організму від азотистих шлаків. .

Важливим є контроль водного балансу (вода виділяється з ор­ганізму не тільки нирками, але й легенями, шлунково-кишковим трактом, шкірою). При підвищенні температури тіла на 1°С втрата води зростає на 300—500 мл за добу. Добову потребу організму хворого у воді визначають шляхом старанного обліку втрат. Вод­ний баланс можна контролювати за допомогою регулярного зва­жування хворого, визначення гематокриту, гемоглобіну, централь­ного венозного тиску, об'єму циркулюючої крові. Враховуючи сту­пінь гідратації організму, електролітний баланс, кислотно-лужну рівновагу, при гострій нирковій недостатності доцільне парантеральне введення глюкози з інсуліном, натрію хлориду, натрію гідрокарбонату, глюконату кальцію, натрію лактату.

Для зниження білкового катаболізму вводять жирові емульсії, амінокислотні препарати, анаболічні стероїди. Застосовують анти­бактеріальну і симптоматичну терапію.

Для лікування гострої ниркової недостатності застосовують гемодіалізатори «штучна нирка». Апарат «штучна нирка» підклю­чають до судинної системи організму хворого шляхом катете­ризації великої підшкірної вени стегна або стегнової вени. Кров хворого гепаринізують (відсмоктують) перфузійним насосом і після пропускання через діалізатор повертають в організм. Ге­модіаліз застосовують при концентрації сечовини у плазмі крові вище 48 ммоль/л, креатинту — 1,3 ммоль/л, залишкового азо­ту —ф 107 ммоль/л. Тривалість одного сеансу гемодіалізу , 6 год; деяким хворим необхідні декілька сеансів з інтервалами один-два дні.

З інших, більш простих методів очищення крові використову­ють перитонеальний діаліз, гемосорбцію і лімфосорбцію. Апаратні методи-очищення організму від азотистих шляхів є обов'язковими перед виконанням операції з пересадження нирок.

Прогноз несприятливий.

Профілактика полягає у своєчасному усуненні етіологічних чин­ників.

ХРОНІЧНА НИРКОВА НЕДОСТАТНІСТЬ.

Хронічна ниркова недостатність — хвороб­ливий стан, який розвивається внаслідок загибелі частини нефронів нирок і характеризується поступовим і тривалим прогресуван­ням порушення видільної функції нирок, що призводить до уре­мічної інтоксикації.

Етіологія і патанатомія. Хронічна ниркова недостатність розви­вається під час тривалих хронічних захворювань нирок, особливо хронічного гломерулонефриту і хронічного пієлонефриту. У паренхімі нирок виникають незворотні структурні зміни: зменшення кількості функціонуючих клубочків, атрофія і зморщення нирок. Швидкість прогресування ниркової недостатності залежить від ос­новного захворювання і компенсаторної здатності нирок.