Електротравма

Так, у разі ураження електричним струмом підвищуються проникність судинної стінки, вихід плазми і фор-менних елементів у сусідні тканини. Наявні набряки різних органів, аль­веол, легень, підшлункової, статевих залоз тощо. Спостерігаються гіпере­мія внутрішніх органів і поодинокі крововиливи в них.

За тривалої дії електричного стру­му можливі розриви легеневих судин, осередки некрозу в печінці і нирках, пср(рорація порожнистих органів сис­теми травлення, набряк, некроз і са-мопсрсварювання підшлункової зало­

зи, у серці — набряк інтерстицію, кро­вовиливи і фрагментація міокарда.

Спостерігаються поліглобулія, лей­коцитоз, зміни мінерального, білко­вого, пігментного і вуглеводного обмінів. Часто буває глюкозурія.

Клінічна картина електротравм. Характерними місцевими проявами у разі ураження електричним струмом є електромітки. У окремих випадках спостерігаються глибокі ура­ження з кратероподібним дном, яке може доходити до кістки.

У разі ураження блискавкою міс­цеві зміни проявляються у вигляді так званих знаків блискавки — гілкоподіб-них розгалужених, гіперемійова-них смуг на шкірі, які зникають під час натискування. Вони є наслідком паралічу стінки судин. Через певний час ці знаки зникають.

Із загальних симптомів при елект-ротравмі звертають на себе увагу ва­зомоторні розлади серцево-судинної, центральної і вегетативної нервової системи, пригнічення всіх життєво важливих центрів.

У легких випадках відзначаються страх, запаморочення, млявість тощо.

Для тяжких випадків характерні шок, непритомність, раптова зупин­ка дихання, серцебиття, явища фіб­риляції серця, може настати клінічна смерть.

Первинні порушення легеневого газообміну зберігаються тільки під час дії електричного струму та деякий пе­ріод після його припинення. Це — наслідок спазму дихальних м'язів і го­лосових зв'язок. Через це хворий не може кричати, покликати на допомо­гу. Причиною апное є ураження дов­гастого мозку, коли петля струму охоплює дихальний центр.

Під час проходження петлі струму через грудну клітку порушується сер­цева діяльність, що проявляється окремими екстрасистолами, аж до фіб­риляції шлуночків. На думку фахів­ців, фібриляція серця у людини само­стійно не припиняється і без допомо­ги реаніматолога може спричинити смерть. Дія струму зумовлює стійке порушення коронарного кровообігу, що, в свою чергу, призводить до гіпоксії міо­карда. Це посилює фібриляцію.

У 80—90 % випадків уражені блис­кавкою непритомніють. Хоча серце­ва діяльність порушується меншою мірою, що пояснюється високою на­пругою в зоні розряду і короткотри­валою її дією. Виняток становить ура­ження в голову. Порушення дихання при цьому виникають вторинно, че­рез рефлекторну зупинку серця або внаслідок пошкодження апарату ди­хання (перелом ребер, груднини).

У разі тяжкої електротравми, за три­валої дії травмівного агента іноді вини­кають явища, що мають назву "уявної" смергі. Єллінек розрізняє чотири види смерті при електротравмі: 1) раптова, миттєва; 2) "запізніла" смерть, коли безпосередньо після травми стан потер­пілого був задовільний, а через деякий час настає раптова смерть; 3) "пере­рвана" смерть — потерпілого вдається вивести із стану шоку і "уявної" смерті, а через деякий час після оживлення настає раптова смерть; 4) "розтягне­на" смерть — потерпілий, одужавши після травми, помирає через кілька діб від паралічу серця.

Різні автори по-різному трактують причину смерті від електротравми. Одні вбачають її в первинному ура­женні серцевого м'яза, інші — в пер­винному набряку легень і припиненні дихання, ураженні дихального, ва­зомоторного центрів із запустінням периферичних судин і застійними явищами в судинах черевної, груд­ної і черепної порожнин.

Незначні ураження електричним струмом звичайно минають самі, не залишаючи по собі жодних змін. Іноді ж можуть з'явитися ускладнення міс­цевого і загального характеру. До місцевих ускладнень належать при­єднання інфекції (у тому разі, коли електротравма супроводжується тер­мічним опіком), вторинні кровотечі внаслідок ураження стінки судин, трофічні розлади.

Загальні ускладнення проявляють­ся картиною вторинного шоку — як наслідок інтоксикації організму; пси­хічними розладами — від легких до ду­же тяжких. Іноді спостерігаються пост­травматична електроенцефалопатія, вестибулярні розлади, підвищення внутрішньочерепного тиску, ретро­градна амнезія, явища кисневого го­лодування головного мозку, тканин серця. У легших випадках тривалий час спостерігаються незначна втома, пригнічений настрій, дратівливість, зниження пам'яті або уваги. У декого залишаються розлади з боку внутріш­нього вуха (запаморочення) і зору.

Лікування пошкоджень при елект­ротравмі передбачає: надання потер­пілому першої допомоги і місцеву та загальну терапію.

Головним у поданні першої допо­моги є відключення потерпілого від джерела струму. Іноді це становить значні труднощі через судомне скоро­чення м'язів потерпілого. З цією ме­тою треба вимкнути рубильник, ви­крутити запобіжник, сокирою або ло­патою з дерев'яною ручкою переруба­ти дріт тощо. Якщо це зробити немож­ливо, треба відтягнути дріт від потер­пілого або потерпілого від дроту пали­цею, шнуром. При цьому треба по­водитися дуже обережно: відтягувати дріт від потерпілого сухою гілкою або шнуром; не можна перерізувати два дроти разом, аби не було короткого замикання. До речі, не можна пере­різувати дроти в приміщенні, де є лег­козаймисті речовини, бо може бути вибух. Звільняти потерпілого від дже­рела струму не можна голими руками, треба користуватися гумовими рука­вичками. Потрібна ізоляція не лише від джерела струму, але й від землі. З цією метою взувають гумові галоші або стають на ізолюючий матеріал (гумо­вий килимок, скло, суха дошка, тов­стий шар тканини, паперу, картону). Треба пам'ятати, що тіло потерпілого теж проводить електричний струм, а тому брати його треба за одяг, який відстає від тіла і є сухим.

Якщо сталося ураження струмом високої напруги (дріт від високоволь­тної лінії), можна використати спосіб аземлення (з'єднати дротом струмо-провідні частини із землею). Це дає можливість ліквідувати або значно зменшити силу струму в ланцюгу. Коли хворий не знепритомнів, про­водять лікування з приводу запаморо­чення, колапсу чи шоку за загально­прийнятими правилами. Якщо ж він непритомний, потрібні термінові реа­німаційні заходи: у разі зупинки серця — непрямий масаж серця, дихання — штучну вентиляцію легень за методом рот до рота або рот до носа. Штучну вентиляцію легень і масаж серця про­довжують і під час транспортування потерпілого в стаціонар до відновлен­ня самостійного дихання. Коли допо­мога надається лікарем "Швидкої до­помоги", проводять штучну вентиля­цію легень за допомогою ручних апа­ратів, вводять підшкірно 1 мл 1 % роз­чину лобеліну, 1 мл цититону. Якщо протягом ЗО хв самостійне дихання не відновиться, вдаються до інтубації тра­хеї і продовжують штучну вентиляцію з відсмоктуванням вмісту з трахеоброн-хіального дерева.