Перший ступінь забиття мозку, як правило, закінчується одужанням хворого. Йому забезпечують спокій мінімум на 7—8 діб, особливе лікування не потрібне.
При середньому ступені забиття хворий потребує бережливого транспортування у найближчий лікувальний заклад. Йому потрібен постільний режим протягом 14—20 діб. Уводять серцеві препарати (камфора, кофеїн), зігрівають тіло. До голови прикладають міхур з льодом.
При тяжкому ступені забиття мозку хворий погребує суворого постільного режиму протягом 1—2 міс. Лікування таке саме, як при середньому ступені. При виражених ознаках підвищення внутрішньочерепного тиску (головний біль, блювання, брадикардія) показані спинномозкові пункції з одноразовим випусканням 5—10 мл спинномозкової рідини, яка іноді містить домішки крові.
З метою профілактики менінгіту велику увагу приділяють антибактеріальній терапії.
Як уже зазначалося, тяжким ускладненням закритої травми черепа є набряк мозку. Для боротьби з посиленим утворенням цереброспінальної рідини і підвищенням спинномозкового" тиску показана дегідратаційна терапія. Для цього використовують різні гіпертонічні розчини: 40 % розчин глюкози (30— 40 мл), 30 % розчин сечовини. Добрі наслідки дає вливання альбуміну, концентрованої плазми.
Стиснення головного мозку (compressio cerebri) спостерігається значно рідше, має тяжкий перебіг і у більшості випадків потребує негайного оперативного втручання. До стиснення мозку можуть призвести різні чинники: перелом кісток черепа із вдавленням відламків, внутрішньочерепна гематома, набряк мозку. Частіше причиною стиснення є гематома. Вони бувають епі-, екстра- (1—4 % травм), суб-дуральними (4—13 %), субарахної-дальними (42 %), інтрацеребральними і інтравентрикулярними. Перші два види гематом мають обмежений характер, останні — розлитий. Гематоми ці є наслідком розриву внутрішньомозко-вих судин. Наявність у гематомі, особливо епідуральній, 50 мл крові може вже призвести до стискання мозку і порушення його функцій. Стиснення мозкової тканини призводить до сплющення мозку, стискання його судин і зв'язаного з цим порушення кровообігу. Тривале стиснення мозку може бути причиною дегенеративних змін у клітинах його кіркової речовини, її атрофії. Утворення гематоми зумовлює розлад циркуляції спинномозкової рідини:
вона переміщується із шлуночків мозку в спинномозковий канал.
Кровотеча може виникнути з вен черепа, внутрішньої сонної артерії, внутрішньої яремної вени, синусів, судин м'якої мозкової оболонки. Частіше (80 %) кровотеча буває із середньої мозкової артерії (a.meningea media).
Для клінічної картини стиснення головного мозку епідуральною гематомою характерний "світлий" проміжок між моментом травми і появою перших клінічних проявів. Хворий у цей час може почувати себе цілком задовільно. Він чітко висловлює свої скарги на головний біль, шум у вухах, нудоту. Лише у тому разі, коли стиснення мозку супроводжується клінікою струсу або забиття, такого проміжку може не бути. Тривалість "світлого" проміжку залежить від локалізації кровотечі: коротким (від кількох годин до 24—48 год) він буває у разі епідуральної гематоми (унаслідок розриву середньої мозкової артерії), тривалшіим (до кількох діб) — у разі субдуральної або субарахноїдаль-ної кровотечі.
Що швидше формується гематома, то коротший "світлий" проміжок.
Після цього проміжку з'являються перші симптоми стиснення мозку: сильний головний біль, повторне блювання. Хворі неспокійні, збуджені, у них порушується сон, з'являються галюцинації, марення. Притомність спочатку зберігається, з часом похмурий стан переходить у кому. Загальномозкові розлади поєднуються з місцевими. Погіршуються функції органів дихання і серцево-судинної системи. Частота дихання досягає 40—60 за 1 хв. Іноді буває дихання за типом Чейна—Сто-кса. Виражена брадикардія — пульс 40—60 за 1 хв. Артеріальний тиск підвищується. Температура тіла — 39— 40 °С. Важливим клінічним симптомом є анізокорія: розширення зіниці на боці ураження до повної втрати реакції на світло, птоз. Двобічна втрата реакції на світло і розширення зіниць вказують на значне стиснення мозку. Нерухомість зіниць з їх звуженням свідчить про ушкодження стовбура мозку. У разі поступового підвищення внутрішньочерепного тиску подібні зміни виникають на протилежному боці. Під час дослідження очного дна виявляють набряк зорового нерва. Розвивається асиметрія м'язів обличчя. При епідуральній гематомі крові у спинномозковій рідині не буває.
Дещо іншу клініку зумовлюють суб-дуральні гематоми. Вони виникають у разі розриву мозкових вен у субдураль-ному просторі. Спостерігаються частіше за епідуральні. Характеризуються тривалшшм "світлим" проміжком, повільним стисненням мозку, наявністю менінгеальних симптомів і можливістю, потрапляння крові в субарахноїдальний простір. Решта симптомів — такі самі, як при епідуральній гематомі. При суб-дуральних гематомах пункція субарах-ноЗщального простору вказує на різке підвищення тиску спинномозкової рідини (300—600 мм вод.ст.). Екстра-дуральна, субдуральна, інтрацереб-ральна гематоми зумовлюють нормальне або ксантохромне забарвлення ліквору. У разі субарахноідальної кровотечі в ньому виявляють ту чи ту кількість крові.
Уточнити локалізацію гематоми, спостерігати за динамікою клініки допомагають ехоенцефалографія, комп'ютерна томографія, контроль за тиском спинномозкової рідини.
Для вироблення лікувальної тактики у разі стиснення мозку треба передусім з'ясувати його причину (локалізацію гематоми). Починають лікування із заходів, що спрямовані на зниження внутрішньочерепного тиску і боротьбу з ознаками пригнічення функції великого мозку і стовбура головного мозку.
Відновлюють діяльність мозку шляхом масивної дегідратаційної терапії: внутрішньовенне введення маніту, сечовини (до 60—90 г сухої речовини одномомен-тно), ін'єкції лазиксу, концентрованої плазми. Для зняття спазму судин мозку вводять еуфілін, но-шпу, дроперидол, проводять десенсибілізуючу терапію (кальцію хлорид, димедрол, супрастин тощо), для боротьби з ацидозом внут-рішньовенно вводять 4 % розчин натрію гідрокарбонату (300—400 мл).
При закритих черепномозкових травмах велику увагу треба приділити нормалізації серцево-легеневої діяльності:
інтубація, туалет бронхіального дерева. Якщо розлади дихання тривалі, показані трахеостомія, штучна вентиляція легень, оксигенотерапія. Хворі повинні тривалий час дотримувати постільного режиму.
Невеликі субдуральні гематоми мають тенденцію до розсмоктування, а тому лікують їх консервативними методами (постільний режим, люмбальні пункції, дегідратаційна та розсмокту-вальна терапія).
У разі встановлення діагнозу обмеженої епідуральної чи субдуральної гематоми, неефективності консервативної терапії, наростання клінічних проявів, прогресування синдрому стискання мозку показане оперативне лікування — трепанація черепа, видалення гематоми і перев'язування судини, яка кровоточить. Це можна зробити шляхом накладання фрезового отвору і розширення його до потрібних розмірів або вирізування над гематомою кістково-апоневротичного клаптя, а також ен-доскопічно.