Лікування хворих з інфекцією

ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З ІНФЕКЦІЄЮ

Незалежно від характеру лікуваль­них заходів метою місцевої терапії є:

а) зменшення чи ліквідація больових відчуттів; б) обмеження поширення запального процесу та деструкції тка­нин; в) налагодження доброго відтоку ексудату з осередку, що сприяє змен­шенню інтоксикації та кількості мік­рофлори в зоні інфекції; г) гальмуван­ня розвитку чи зменшення кількості мікрофлори у осередку інфекції.

У початковій стадії гнійної інфек­ції — серозного запалення — місцеве лікування здійснюється консерватив­ними заходами, серед яких головним є іммобілізація ураженого органа, на­кладання (при зовнішній локалізації) пов'язок — примочок з 95 % етано­лом, який шляхом дегідратації тка­нин зменшує їх набряк і біль та пору­шення кровообігу; опромінення осе­редку інфекції ультрависокої частоти променями (УВЧ) чи опромінення розфокусованим промінням лазера — таке опромінення має протизапальну дію. Якщо осередок інфекції локалі­зується на кінцівках, зокрема на паль­цях, добрий ефект забезпечує про­відникова новокаїнова блокада 0,25— 0,5 % розчином новокаїну з антибіо­тиками за Вишневським проксималь-ніше від осередку на рівні незапале-них тканин (біля основи пальця при підшкірних панариціях кінцевої чи середньої фаланги або на рівні дис­тальної частини передпліччя при по­чаткових формах сухожильного пана­рицію та флегмонах кистей) або ко­ротка новокаїнова блокада навколо осередку інфекції, але не через запа­лені тканини (наприклад, ретромам-марна блокада при маститі). Одночас­но з такою блокадою на осередок на­кладають масляно-бальзамну пов'яз­ку Вишневського. Ураженому органу створюють підвищене положення (за допомогою пов'язки чи підставки) для зменшення припливу та полшшення відпливу крові. В останні роки по­відомляється про терапевтичну ефек­тивність постійного гальванічного струму, між електродами якого роз­міщують уражений орган чи все тіло (А.В. Алексеенко, В.В. Тарабанчук, 1991). Паралельно з місцевим консер­вативним лікуванням у більшості ви­падків проводять і загальну терапію протимікробними засобами — анти­біотиками чи іншими препаратами (перорально або ін'єкційним шляхом у відповідних дозах та з урахуванням чутливості інфекції до антибіотика).

Треба наголосити, що лише кон­сервативна місцева терапія здатна обір­вати тільки початкові форми запален­ня (головним чином серозного) в м'я­ких тканинах (поверхневий панарицій, інфільтрат в зоні рани, мастит, ери-тематозна та еритематозно-бульозна бешиха тощо). Її продовжують лише тоді, коли через 12—24 год є відчутні ознаки поліпшення стану хворого,

У двопросвітних дренажах спеціаль­ної конструкції промивання і відтік з порожнини відбувається через дренаж (трубку). Поряд з такими активно-па­сивними, постійної чи періодичної дії, припливно-відпливними дрснажами широке застосування мають трубчасті закриті дренажі, призначені для аспі­рації через них гнійного ексудату та введення, інстиляції в гнійну порож­нину (абсцес легень, печінки) анти­біотиків чи антисептиків, а також за­криті дренажі для активної вакуумної постійної аспірації гнійного ексудату з різних порожнин. Це вакуумний дре­наж Редона, один кінець якого з бічни­ми отворами вводиться в гнійну порож­нину, а другий з'єднується з герметич-но закритою склянкою з низьким тис­ком у ній, в яку аспірується гнійний ексудат, завдяки чому спадається гнійна порожнина. Склянка може бути замінена гумовим балоном ("гру­шею"), під час стискання стінок якої створюється в ній вакуум, який і зу­мовлює відсмоктування ексудату до розправлення балона внаслідок запов­нення його.

Другий вид закритого вакуумного аспіраційного дренажу, який дозво­ляє дозувати розрідження в системі, застосовується при лікуванні гнійно­го плевриту. Він складається з труб­ки (силіконова чи гумова, стінки яких не спадаються), введеної в нижній відділ плевральної порожнини і з'єд­наної своїм зовнішнім кінцем із апа­ратом А.А. Боброва з двох скляних, сполучених між собою банок, або трьох, також сполучених, скляних ампул, в яких переливання асептич­ної рідини із розташованої вгорі банки в нижню утворює вакуум і забеспечує присмоктування ексудату.

Хоча зараз у гнійній хірургії засто­совують головним чином трубчасті, рідше — рукавично-трубчасті дренажі, але й марлеві дренажі, незважаючи на дуже швидку втрату ними своїх дре­нажних якостей після намокання, інколи застосовують поряд із трубча­стими. Їх уводять не стільки для дре­нування, скільки для обмеження осе­редків інфекції в черевній порожнині, для гемостатичних цілей при капіляр­них кровотечах у гнійних осередках у черевній порожнині, а також у вели­ких гнійних зовнішніх порожнинах для підтримки зяяння останніх з метою за­побігання передчасному утворенню ізольованих камер у них тощо.

Дренажі, особливо не термолабіль­ні — гумові, скляні, не можна роз­міщувати поруч із судинами, щоб не спричинити тромбозу їх або пролежнів (арозію). Вони повинні бути ізольо­вані від судин м'якими тканинами.

Найбільш вживаними трубчастими дренажами є силіконові, хлорвінілові та інші пластикові термолабільні — як одно-, так і двопросвітні. Останні не спадаються і не закупорюються гноєм.