Облаштування післявоєнного світу

а) Позиція Антанти. Жодна із делегацій не мала підтримки від країн Антанти. Особливо ворожою щодо ЗУНР була позиція Франції, зацікавленої у зміцненні Польщі як противаги Німеччині на Сході.

б) Позиція Польщі. Зі свого боку, польська делегація намагалась переконати учасників конференції в тому, що утворення незалежної Української держави цілком в інтересах німців та австрійців, що укра­ їнці охоплені пробільшовицькими настроями.

в) Доля Східної Галичини. У червні 1919р. представники Антанти на Паризькій конференції визнали права Польщі на окупацію Східної Галичини. При цьому зауважувалось, що поляки в цьому регіоні будуть управляти тимчасово і нададуть краєві автономію. Остаточно доля Східної Галичини мала вирішитись у майбутньому.

Протиріччя Версальської системи договорів

Недосконалість Версальської системи. Недосконалість Вер­ сальської системи договорів полягала в тому, що вона не ліквідувала повністю протиріччя між провідними країнами світу, які спричинили виникнення Першої світової війни. Вона лише констатувала нову розстановку сил на міжнародній арені після завершення війни.

Нова розстановка сил. Нова розстановка сил на міжнародній арені полягала в тому, що після війни головним претендентом на роль світового лідера виступили СІЛА. Вони збільшили свій економічний потенціал за роки війни. США перетворились із боржника Європи на її кредитора. Проте вони не могли використовувати Лігу Націй як інструмент свого впливу в світі, оскільки Сенат відмовлявся ратифіку­ вати Версальський договір. У Лізі Націй домінантним був вплив

Англії та Франції,

Лідери Антанти висунули пропозицію про скликання на Принцевих островах конференції всіх «воюючих груп» в Росії, але в останню

мить вона була зірвана західними країнами. Таким чином, «російське питання» конференція також не розв'язала.

Відносини розвинених країн із колоніями. Багато суперечностей приховували в собі відносини розвинених країн із колоніями, залежними територіями. Замість агресивної колоніальної політики конференція ви­ робила мандатну систему, яка реалізовувалась через Лігу Націй.

Німецькі колонії та деякі володіння Османської імперії тепер переходили до «передових націй», котрі визначались країнами-переможцями. Англія отримала мандати на Ірак, Палестину, Німецьку Східну Африку, частину Того; Франція - на Сирію, Ліван, Камерун і т.д.

Загострення міждержавних і міжнаціональних відносин у Європі Існували також протиріччя серед новостворених держав Європи, кордони яких фіксувались без врахування інтересів окремих народів.

У результаті такого переділу кордонів виникли райони з компактним проживанням національних меншин -угорців у Румунії (Трансільванія), Словаччині та Югославії; німців у Польщі й Чехословаччині; австрійців в Італії, українців та білорусів у Польщі. Вони потрапляли до цих держав часто всупереч своїй волі, історичним та етнічним традиціям.

Наслідки підписання договорів. Великі держави знехтували можливими економічними наслідками укладених договорів, що обтя­ жували світове господарство надмірними репараційними платежами. Штучно розривались зв'язки, що формувались століття.

Договори з Німеччиною та її союзниками багато в чому наблизили розв'язання Другої світової війни, яка розпочалась через двадцять ро­ків після завершення мирної конференції в Парижі.

ВАШИНГТОНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ

Суперництво великих держав на Далекому Сході

Зростання протиріч на Далекому Сході. Версальський мир­ ний договір утвердив нове співвідношення сил, головним чином між європейськими державами. Сполучені Штати Америки, які не підпи­ сали багатосторонню угоду в Версалі, зазнали певної дипломатичної невдачі.

Проблеми, які стосувалися Далекого Сходу та Тихого океану, на Па­ризькій мирній конференції практично не розглядались. У Парижі обго­ворювались лише питання, що стосувались переділу далекосхідних во­лодінь Німеччини. Проте протиріччя в цьому регіоні світу зростали.

Загострення протиріч між США та Англією. Особливо гострими були протиріччя між Сполученими Штатами й Англією, недавніми близькими союзниками в роки світової війни. Вони посилювались на ґрунті боротьби за ринки збуту, сфери залучення капіталів, сфери отримання сировини.

а) Боротьба за сфери впливу в Китаї. У центрі їхнього суперництва була боротьба за сфери впливу в Китаї. Американці, домагаючи спанування на всій території країни під гаслом впровадження своєї політики «відкритих дверей», вимагали обмеження одностороннього впливу інших держав і, перш за все, Англії.

Фундаментом такої політики було усвідомлення своєї безсумнівної економічної переваги в післявоєнному світі. Зокрема, американський капітал намагався проникнути в басейн ріки Янцзи та Південний Ки­тай, де панували англійці. Інтереси Англії та США зіштовхувались також в інших країн ах Швденно-Східної Азії.

Найгострішими політичними проблемами англо-американських відносин були в цей час питання про морські озброєння та англо-япон-ський союз.

б) Питання про морські озброєння. У 1919р. Конгрес США підтвердив прийняту ще в роки війни програму військово-морськогоудівництва, згідно з якою американський флот на 1924 р. мав стати найбільшим у світі. Це означало прямий виклик англійській першостіна морі. Вести суперництво в умовах тривалої гонки морських озброєнь Англія через відносну слабкість своєї економіки вже не могла. До того ж, ускладнення у внутрішній і зовнішній політиці не дозволяли їй загострювати відносини із Сполученими Штатами.

в) Проблеми англо-японських відносин та США. Англії довелось піти назустріч американським вимогам і в питанні щодо англо-японського союзу. Маючи на початку сторіччя антиросійську, потім антинімецьку, і лише почасти антиамериканську спрямованість, цей союз після Першої світової війни був націлений переважно проти Сполучених Штатів

Дипломатія СШ А уперто вимагала ліквідації англо-японського сою­зу. Цей союз викликав суперечності навіть у самій Британській імперії. Представники Канади та Південно-Африканського Союзу неодноразо­во заявляли, що добрі відносини з США - це основа їхньої зовнішньої політики, а союз із Японією псує ці відносини. Виступаючи на конфе­ренції країн Британської імперії в 1921 р., канадський прем'єр Майєн запропонував замість англо-японського союзу укласти договір чотирьох держав - США, Англії] Японії і Франції. У результаті імперська конфе­ренція ухвалила винести остаточне вирішення цього питання на обгово­рення спеціальної конференції за участю Сполучених Штатів. Фактич­но це означало, що англо-японський союз не буде відновлений.

Погіршення англо-японських відносин. На той час відносини між Англією та Японією значно погіршились. У самій Англії були впливові противники відновлення союзу з Японією. Зміцнення пози­цій Японії в Китаї під час Першої світової війни завдало серйозної шкоди англійським інтересам у цій країні.

На 1918-1919 рр. японські капіталовкладення в Китаї досягли суми, близької до англійських капіталовкладень. У липні 1921 р. «Ки­тайська асоціація» в Лондоні (організація англійських промисловців, що вели торгівлю з Китаєм) звернулась до англійського міністерства закордонних справ з листом, у якому вимагала замінити англо-японсь­кий договір угодою чотирьох держав.