Облаштування післявоєнного світу

Суперництво міме США і Японією. Але на перший план в дале­косхідному регіоні поступово випливали суперечності між США та Япо­нією. Територіальні придбання Японії в Китаї та на островах Тихого

океану, а також значне посилення її економічного та політичного впливу викликали зростання стурбованості серед американських правлячих кіл.

Після завершення війни стало вагомішим значення далекосхідних ринків для американських підприємців та банкірів. Цьому сприяло офіційне відкриття в 1920 р. Панамського каналу, який набагато ско­ротив морський шлях між портами США і Далеким Сходом.

Боротьба за посилення впливу на Далекому Сході, і зокрема в Китаї, перейшла на перший план в американській зовнішній політиці. Відносини між двома країнами ускладнювались також через їх намагання посилити свій вплив на сході Радянської Росії. Правлячі кола як США, так і Японії, почали відкрито говорити про можливість воєнно-морського зіткнення. Основні сили американського флоту були переміщені з Атлантичного в Тихий океан.

Вашингтонська конференція.

Договори чотирьох, п'яти, дев'яти держав

Початок роботи конференції. Вашингтонська конференція, яка зафіксувала нове співвідношення сил між великими державами на Далекому Сході, проходила у Вашингтоні з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. У роботі конференції брали участь представники США, Англії (з 1921 р. - Сполучене королівство Великої Британії і Північної Ірландії), Китаю, Японії, Франції, Італії, Нідерландів, Бельгії і Португалії. Були присутніми також делегати, які виступали від імені британських домініонів та Індії.

Ініціаторами дипломатичної зустрічі у Вашингтоні виступили США, які розраховували домогтися на конференції сприятливого для себе вирішення питання щодо морських озброєнь та закріплення ново­го співвідношення сил у Китаї і басейні Тихого океану. Делегації РРФСР і Далекосхідної республіки не були допущені на конференцію.

Провідна роль на конференції належала Сполученим Штатам. Своїм першочерговим завданням вони вважали ліквідацію англо-японського союзу. Переговори про це велись суворо таємно між главами американ­ської, англійської та японської делегацій - Юзом, Бальфуром і Като.

Договір чотирьох держав. Договір чотирьох держав був під­писаний 13 грудня 1921 р. Свої підписи під ним поставили представ­ники США, Великої Британії, Франції та Японії.

Він передбачав спільний захист сторонами, які уклали договір, «те­риторіальних прав» на Тихому океані. У договорі було зафіксовано, що після його ратифікації англо-японський союз втратить свою силу. Це був великий успіх американської дипломатії: Великій Британії дове­лось відмовитись від англо-японського союзу і дати згоду на участь в Угрупованні, де головна роль належатиме Сполученим Штатам. Одночасно Договір чотирьох держав був спрямований своїм вістрям проти національно-визвольного руху в колоніальних та залежних країнах.

2.3. Договір п'яти держав. Договір п'яти держав (СІЛА, Великої Британії, Японії, Франції та Італії) був підписаний 6 лютого 1922 р. і спрямований на обмеження військово-морських озброєнь та зміну їхніх співвідношень на користь США.

Після Першої світової війни прихильники необмеженої гонки озброєнь в США висунули вимоги про те, щоб США побудували вій­ськовий флот, який зміг би протистояти флотам Великої Британії та Японії разом взятими. На верфях США було закладено велику кіль­кість лінкорів, крейсерів та інших кораблів. Не бажаючи втрачати свою морську перевагу, Велика Британія на конференції погодилась лише на обмеження граничного тоннажу великих бойових кораблів -лінкорів та авіаносців, котрі з розвитком підводного флоту й авіації втратили своє вирішальне значення.

Договір п'яти держав «Про обмеження морських озброєнь» встано­влював співвідношення тоннажу лінійних кораблів та авіаносців для США, Великої Британії, Японії, Франції, Італії в пропорції 5:5:3:1,75:1,75. Також було ухвалене рішення, згідно з яким забороня­лось будувати лінкори водотоннажністю понад 35 тис. тонн. Справа в тому, що США поки що відставали в будівництві таких кораблів. До того ж лінійні кораблі водотоннажністю понад 35 тис. тонн не могли пройти через Панамський канал. Обмеження не поширювались на кораблі менших класів та підводні човни. Договір істотно обмежував інтереси Франції, флот якої повинен був контролювати величезну за розмірами колоніальну імперію.

Успіх американців полягав також у тому, що вони примусили Вели­ку Британію відмовитися від давнього правила, за яким її флот не повинен бути слабшим від флотів двох інших сильніших морських держав разом взятих.

Зрозуміло, що Договір п'яти держав не ліквідував суперечності між двома провідними морськими державами, хоча й змінив співвід­ношення сил на користь США.

2.4. Договір дев'яти держав. Договір дев'яти держав (США, Великої Британії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії та Китаю) був направлений на дотримання принципу «відкритих дверей» в Китаї і спрямований проти домагань Японії на монопольне панування в цій країні. Він був підписаний 6 лютого 1922 р. Договір відобразив тимчасовий баланс американо-японського суперництва в Китаї.

а) Боротьба за посилення впливу в Китаї. Укладали цей договір в той час, коли в Китаї не припинялась громадянська війна. Японське керівництво зробило ставку на підтримуючий його уряд генерала Чжан Цзоліня, який захопив владу в Північно-Східному Китаї. Про­те напередодні Вашингтонської конференції в Пекіні відбувся новий державний переворот, і до влади прийшов уряд, що орієнтувався на Сполучені Штати та Велику Британію.

Японія змушена була евакуювати свої війська з деяких територій Китаю, однак Токіо продовжував наполягати на своїх «спеціальних інтересах» у цій країні і відхилив вимоги Китаю про виведення япон­ських військ із Південної Маньчжурії.

б) Умови «Договору дев'яти». «Договір дев'яти» проголошував незалежність і цілісність Китаю. Учасники договору зобов'язувались поважати суверенітет, територіальну й адміністративну цілісність Ки­таю. Великі держави зобов'язувались не домагатись поділу Китаю на сфери впливу і дотримуватись принципів «відкритих дверей» і «рівних можливостей». Цей документ, однак, не мав ніяких гарантій щодо втілення його положень у життя.

Японія відмовлялась від монопольного становища в Китаї і зобо­в'язувалась повернути йому колишні німецькі концесії в Шаньдуні та вивести свої війська із цього регіону.

Проте для Китаю включення американської доктрини «відкритих дверей» у Договір дев'яти держав фактично означало грубе порушен­ня його суверенітету. Китай був для учасників Вашингтонської конфе­ренції об'єктом угоди.

Новий договір був спрямований проти китайського національно-визвольного руху і нічого не змінив у напівколоніальному статусі кра­їни. Держави, які підписали договір, відмовилися повернути Китаю «орендовані» у нього території, заявивши, що ці території «мають над­то велике стратегічне значення для них». Для Японії такою територією був Ляодунський півострів, для Великої Британії - Сянган (Гонконг) і Цзюлун (Коулун).