ООН

З тих пір 24 жовтня в міжнародному календарі називається Денем ООН.

Важливим етапом на шляху створення ООН стала конференція союзних держав у Москві в 1943 році.

У декларації від 30 жовтня 1943 року підписаної представниками СРСР, США, Великобританії і Китаю, ці держави проголосили, що «вони визнають необхідність заснування в можливо короткий термін загальної міжнародної організації для підтримки міжнародного миру і безпеки, заснованої на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав, членами якого можуть бути всі такі держави - великі і малі»[1] .[8]

Особливостями цієї організації варто назвати яскраво виражений політичний характер, що виявляється в орієнтації на питання миру, безпеки, і гранично широку компетенцію у всіх сферах міждержавного співробітництва. Ці характеристики не були властиві старим міжурядовим організаціям.

Подальший хід підготування нової міжнародної міжурядової структури добре відомий і докладно описаний у багатьох історико-правових дослідженнях.

Найважливішими етапами в створенні ООН обоснованно називають конференцію в Думбартон-Оксе (1944 р.), на якій були узгоджені основні принципи і параметри механізму діяльності майбутньої організації. Кримська конференція в Ялті в лютому 1945 року, за участю глав трьох урядів - радянського, британського й американського - обговорила запропонований конференцією в Думбартон-Оксе пакет документів, доповнивши його в ряді пунктів, і прийняла рішення про скликання конференції Об'єднаних Націй у США в квітні 1945 року.

Це рішення реалізувалося на конференції в Сан-Франциско, що проходила з 25 квітня по 26 червня 1945 року і яка закінчилась прийняттям установчих документів Організації Об'єднаних Націй. 24 жовтня 1945 року після передачі на збереження п'ятьма постійними членами Ради Безпеки і більшістю інших держав ратифікаційних грамот Статут ООН ввійшов у силу.

Поява нової міжнародної організації, із створенням якої зв'язувалися чекання тривалого миру, давало надію і на розвиток співробітництва всіх держав у питаннях економічного і соціального розвитку.

Слід зазначити, що спочатку уявлення про обсяг компетенції нової міжурядової організації в держав-союзників значною мірою не збігалися. Радянський уряд розглядав ООН у першу чергу як організацію по підтримці міжнародного миру і безпеки, покликану зберегти людство від нової світової війни. І союзними державами така орієнтація розглядалася як одна з найважливіших, що дозволило достатньо безконфліктно домовитися про створення ради Безпеки - органа широкої компетенції в питаннях миру і безпеки.

У той же час радянський проект Статуту ООН, запропонований у Думбартон-Оксе, передбачав, що «організація повинна бути саме організацією безпеки і до її компетенції не варто відносити питання економічні, соціальні і взагалі гуманітарні, для цих питань повинні бути створені спеціальні, особливі організації».

Представники західних держав із самого початку розглядали ООН як організацію широкою компетенцією, що сприяє співробітництву держав в області економіки, соціального забезпечення, науки, культури і т.д. Інакше кажучи, відповідно до пропозицій союзних держав ООН повинна сполучити контроль за інтеграцією держав-членів як у політичних, так і в соціально-економічних питаннях. При цьому передбачалося, що компетенція Організації в обох сферах повинна бути рівновеликої.

Дана пропозиція зустріла опір ряду держав. Мотивація відмови від наділення ООН широкими функціями в сфері економіки була різноманітною і найбільше повно висловилася в позиціях СРСР і Великобританії.

Радянські представники висловлювали думку, що регулювання економічних відносин є питанням сугубо внутрішньодержавної компетенції. Пропозиції про міжнародне-правове регулювання економічних відношень входять у суперечність із принципами поваги державного суверенітету і невтручання у внутрішні справи держав.

Великобританія висловила позицію тих держав, що вважали, що створення міжурядової організації в сфері економіки несовместимо з принципами ринкового лібералізму. У першу чергу недоторканності приватної власності й обмеження утручання у внутрішні економічні зв'язки держав.

Таким чином, по питанню компетенції ООН у соціально-економічній сфері в держав-фундаторів єдності не було. Висловлювалися два діаметрально протилежних підходи - про широку компетенцію Організації в цьому питанні і про неправомірність її повноважень сфері міждержавного соціально-економічного розвитку.

В остаточному підсумку після використання дипломатичних мір було прийнято компромісне рішення про наділення ООН функцією координації міждержавного соціально-економічного співробітництва[2]. Задача координації були сформульовані в загальній формі і покладені на Економічну і Соціальну Раду[3]. На відміну від Ради Безпеки ЭКОСОС споконвічно володів у своїй сфері дуже урізаними повноваженнями. Остання обставина не дозволяла ООН стати серйозним центром співробітництва держав у соціально-економічних питаннях.

Дана область міжнародних відносин відрізнялася складністю і уключала воістину неосяжну кількість міждержавних взаємозв'язків. З цих причин координація економічного міждержавного співробітництва з єдиного центру рекомендувалася малоймовірної.

Більш реалістичним був названий підхід із позиції функціональної децентралізації.

У силу того, що структурні параметри самої ООН для цих процесів виявилися вузькі, потрібно було створити систему міжурядових інститутів, для яких ООН виступала координаційним центром. У цю систему ввійшли існуючі і знову створені спеціалізовані міжурядові організації.

Досвід Ліги Націй у цьому питанні був взятий до уваги у Статуті ООН, що у ст.57 і 63 декларував що, спеціалізовані міждержавні установи встановлюють зв'язок з ООН у порядку підписання спеціальних угод із ЭКОСОС ООН.

Таким чином, спеціалізовані міждержавні установи залишалися самостійними міжурядовими організаціями, їхній зв'язок з ООН носило характер співробітництва і координації дій.

У 1946 році під егіду ООН увійшла Міжнародна організація праці (Женева 1919) - МОП, у 1947 році - найстарша міжнародна організація - Міжнародна спілка електрозв'язку ( МСЕ, 1865, Женева), у 1948 році - Всесвітня поштова спілка (ВПС, 1874, Берлін), у 1961 році - Всесвітня метеорологічна організація (ВМО, 1878, Женева).

У ці ж роки утворяться нові міжурядові структури. У 1944 році почалося створення фінансово-економічної групи системи ООН.

Почали діяти Міжнародний валютний фонд (МВФ), статутною ціллю якого було оголошене забезпечення упорядкованих відносин у валютній області, подолання конкурентного знецінення валют, і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), покликаний зробити поміч відновленню і розвитку держав-членів. Цілями МБРР є сприяння реконструкції і розвитку економіки держав-членів Банку, надання позик для розвитку виробництва й ін.

СБ функціонує в тісному зв'язку з МВФ, при цьому усе його організації пов'язані угодами про співробітництво в ООН.

У 1946 році були створені такі міжурядові організації - Організація Об'єднаних Націй із питань просвітництва, науки і культури (ЮНЕСКО, Париж), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ, Женева), і Міжнародна організація по справах біженців ООН (ІРА, припинила своє існування в 1952 році). У цьому ж році були встановлені контакти ООН з Організацією Об'єднаних Націй із питань продовольства і сільського господарства (ФАО, Рим. 1945).