У 1567 р. в Стамбулі відкрилася перша в Туреччині друкарня.
IX. Ослаблення й занепад турецької могутності.
Тривале правління Сулеймана Пишного стало «золотим віком» Османської імперії, але воно ж стало її «лебединою піснею»: з другої половини XVI ст. почався поступовий занепад Оттоманської Порти (як її називали в європейських дипломатичних документах). З одного боку, далися взнаки наслідки Великих географічних відкриттів. Прокладення в 1498 р. португальським піратом Баско да Гамою прямого морського шляху з Європи в Індію (навколо Африки) зламало монополію османських султанів на посередницьку торгівлю між Сходом і Заходом. Ще більшими виявилися наслідки відкриття Колумбом (1492) та пограбування конкістадорами Америки. По-перше, спираючись на значні фінансові ресурси, католицькі держави Заходу істотно підвищили свій бойовий потенціал (грошей вистачило й на переозброєння армії найновішою вогнепальною зброєю, і на наймання десятків тисяч професійних вояків - частково навіть із колишніх башибузуюв). По-друге, наплив дешевого американського золота й срібла спричинив «революцію цін» (ціна на коштовні метали впала вчетверо), що реально зменшило фіксовані доходи яничарів та тімаріогів, а спроба виправи ситуацію збільшенням податків (особливо з немусульман) довела до «точки кипіння» невдоволення підданих й остаточно розвалила хвору османську економіку. До цього додалися вади зацентралізованої та бюрократизованої державності (хабарництво й здирства), морально-фізичний розклад політичної верхівки та поразки у війнах.
Наступником Сулеймана Кануні став його син султан Селім II (1566- 1574), матір’ю якого була українка, дочка священика Анастасія Лісовська, відома під гаремним прізвиськом Роксолана. Потрапивши як воєнна здобич до гарему пишного Сулеймана, українська красуня швидко призвичаїлася до місцевих порядків і, виявивши надзвичайні підступність, хитрість, жорстокість, жіночий талант та унікальну пристосовуваність, спочатку причарувала султана своєю красою, а потім почала сама вершити політику. Її вплив на Сулеймана І був тотальним, а жертвою ставав кожен^ хто опинявся на шляху цієї «залізної леді» українського ґатунку. Через й інтриги десятки османських генералів і чиновників утратили голови, але особливо виявила себе Роксолана, коли народила сина - Селіма. Тепер усі свої сили вона кинула на те, щоб Селім став султаном, і під впливом цієї тонкої хитрості Сулейман наказав задушити свого дорослого й здібного первородного сина-спадкоємця Мустафу як «заколотника», хоч вини на принці, звичайно, не було. Джерела свідчать, що яничари плакали з горя на похованні Мустафи12, але Селім став офіційним спадкоємцем, а в 1566 р. ступив на османський престол.
З правління Селіма II (1566-1574) починається тотальна криза колоніальної Османської імперії. До негативних для Туреччини наслідків «революції цін» і Великих географічних відкриттів додалися негаразди її традиційної державної структури, обтяжені людськими вадами самого Селіма II, який був хронічним алкоголіком (за що звався Софт - «П’яниця»). Оттоманська Порта охоплювала величезну територію і мала відповідно великий внутрішній ринок, але самі турки остаточно розучилися працювати, звично орієнтуючись лише на війну як на основне джерело прибутків. Проте здійснювати нові завоювання стало неможливим, бо сусіди зміцніли, а сил ледь вистачало, щоб тримати в покорі мільйони вже пригноблених народів. Продуктивна праця стала сприйматися як заняття ганебне, тому працювали в імперії лише «невірні». Але хижацький характер держави «з’їдав» сам себе. «Революція цін» підштовхувала владу до пошуку нових доходів, а втрата транзитної монополії та припинення вдалих масштабних воєн змусили підвищувати податки, що ініціювало народно-визвольні заворушення серед поневолених турками етносів.
За традиціями османів методом виходу з фінансово-економічної скрути Селім II обрав війну, і першою мішенню стала Росія, яка після завоювання Астраханського ханства активно розширяла свій вплив у районі Каспію та Причорномор'я й намагалася заручитися підтримкою Сефевідів для спільної боротьби з турками. В 1569 р. московський уряд подарував шахові Тахмаспу І 100 гармат (!) і 500 рушниць , і в тому ж році спільна турецько-татарська армія спробувала захопити Астрахань, але невдало: війська російського князя Серебряного розбили 60-тисячний корпус мусульман ущент. Решту інтервентів добили донські й гребенські козаки, а на Чорному морі залишки цього війська потонули від шторму: із 60 тис. уціліло 700. А коли в 1571 р. кримський хан Девлет-Прей удалим раптовим набігом спалив Москву, його армію при відступі знищили донські козаки в 1572 р., причому хан -загинув.
У 1570 р. османи відвоювали у венеціанців Кіпр (де влаштували жахливу різанину християн із десятками тисяч жертв). Відповідаю на новий акт турецької агресії стало створення масштабної антиосманськоЇ коаліції (Венеція, Австрія, Іспанія, Генуя, Савойя, Ватикан тощо) під назвою «Священна Ліга», а 7 жовтня 1571 р. її об'єднаний флот під проводом іспанського принца дона Хуана Австрійського (217 кораблів) атакував і знищив турецький флот Алі-паші (275 кораблів) у битві в затоці Лепанто (Греція).
Турки втратили 224 кораблі й 40 тис. матросів (із них 15 тис. - полоненими). До рук союзників потрапили 300 трофейних гармат, а їхні втрати становили 15 галер і 18 тис. убитих. Учасник цієї морської баталії іспанський письменник Сервантес писав: «Зруйнована була неправильна думка всього світу й усіх народів про непереможність турків на морі . осоромлена була оттоманська гординя» 4. І хоча Кіпр залишився в османіа, а в 1574 р. турки окупували Туніс (вибивши звідти іспанців), османська агресія в Європі захлинулася.
У 1574 р. Селім II Софт безславно «помер з надмірного пияцтва й уживання життя», і на османський престол ступив його безвольний і теж схильний до алкоголю син Мурад III (1566-1595). За його правління туркам ще раз пощастило побити Сефевідів у війні 1578-1590 рр. і за Стамбульським миром приєднати до Порти Закавказзя й Азербайджан. На рабських ринках продали 100 тис. полонених (грузини, вірмени, азербайджанці, перси, курди та ін.), але це був останній гучний успіх турецької зброї.
Господарство імперії зазнавало цілковитого розвалу, дефіцит бюджету становив 200 млн. акче (!), почалося псування монети, а далі вибухнув справжній голодомор із десятками тисяч жертв, який знелюднів азіатські провінції Отгоманської Порти. Загнаний у глухий кут, Мурад III розпочав війну з Австрією (1592-1606) і невдовзі помер.
Війна з Габсбургами завершилась у 1606 р. внічию, але сефевідський Іран після масштабних реформ Аббаса І (1587-1629) взяв у турків вражаючий реванш. Перси відвоювали Азербайджан і Східні Грузію, Вірменію та Курдистан (1603-1612). У самій Туреччині почалися масові бунти голодних і знедолених.
Ще більше заплутав ситуацію вкрай релігійний султан Ахмед І (1603- 1617), який із міркувань «гуманності» скасував звичай убивств братів нового султана при його вступі на престол. Тепер їх тримали в ізоляції в спеціальних клітках, куди не пускали навіть жінок. Але владу за тюркськими степовими традиціями успадковував найстаріший чоловік роду, тому надалі османський престол почали переважно посідати не сини, а по черзі брати колишнього султана, кожен з яких не мав відповідно ніякого досвіду не лише в державних, а й у звичайних життєвих справах. Перехоплення в султанів реальної влади візирами й яничарами стало звичайною справою.
Завантажити реферат