З М І С Т
Вступ
Глава 1. Що таке християнство та звідки воно прийшло до Русі.
1.1. Походження християнства
1.2. Християнство як релігія
Глава 2. Історичні умови та підстави прийняття християнства
2.1. Становище Київської Русі
2.2. Правління князя Володимира
Глава 3. Процес впровадження нової релігії на землях Київської Русі
3.1. Опір язичників
Глава 4. Історичні наслідки
Перелік використаних джерел
Вступ.
Київська Русь… Якою гордістю сповнюється серце справжнього українця, коли чуєш ці два слова. Відразу ж перед нашим поглядом постає безмежна руська земля. Це були часи, коли мешканці Русі постійно чекали нападів з півдня, сходу, заходу та півночі. На мечах захисників не встигала просихати кров нападників, але в такі тяжкі часи народ продовжував жити: будувались нові величні храми, церкви, палаци тощо. І все було б гаразд, та була відсутня єдина релігія.
Глава 1. Що таке християнство та звідки воно прийшло до Русі.
1.1. Походження християнства.
Християнство (від грецького слова chrimos - “месія”) виникло в Палестині в I ст. н.е. Його спорідненість з іудаїзмом виявляється в тому, що перша частина Біблії, Старий завіт, - священна книга як іудеїв, так і християн (Друга частина Біблії, Новий завіт, визнається тільки християнами і є для них найголовнішою). Про безсумнівну близькість початкового християнства іудейській спільноті есенів свідчать також знайдені в 1947 р. суфії в районі Мертвого моря. Відносно швидке поширення християнства в малоазіатських провінціях Римської імперії й у самому Римі було обумовлено деякими соціально-історичними чинниками. Криза античних порядків, що почалася, породжувала загальну невпевненість у завтрашньому дні, почуття апатії і безперспективності. Посилився антагонізм не тільки між рабами і вільними, але і між римськими громадянами і підданими провінцій. Особливо помітний вплив на основи християнського віровчення зробили неоплатонізм Філона Олександрійського (біля 25 до н.е. - 50 н.е.) і моральне повчання римського стоїка Сенеки ( близько 4 до н.е. - 65 н.е.).
Починаючи з IV сторіччя християнська церква періодично збирає так звані всесвітні собори. На цих соборах розроблялася і затверджувалася система віровчення, формувалися канонічні норми і богослужбові правила, визначалися засоби боротьби з єресями. Перший всесвітній собор, нікейський, який відбувся в 325 році, прийняв християнський символ віри - стисле перелік головних догматів, що складають основу віровчення.
1.2. Християнство як релігія.
Виникнення і поширення християнства прийшлося на період глибокої кризи античної цивілізації, занепаду її основних цінностей. Християнське повчання приваблювало багатьох, що розчарувалися у римському суспільному устрої. Воно пропонувало своїм прихильникам шлях внутрішнього порятунку: відхід від зіпсованого, гріховного світу у себе, усередину власної особистості, грубим плотським задоволенням протиставляється суворий аскетизм, а пихатості і марнославству "сильних світу цього" - свідома смиренність і покірність, що будуть винагородженні після настання Царства Божого на землі.
Проте вже перші християнські общини привчали своїх членів думати не тільки про себе, але і про долю усього світу, молитися не тільки про свій, але і про загальний порятунок. Вже тоді виявився властивий християнству універсалізм: общини, розкидані по величезному просторі Римської імперії, відчували проте свою єдність. Членами общин ставали люди різних національностей. Новозавітна теза "немає ні еліна, ні іудея" проголосила рівність перед Богом усіх віруючих і обумовила подальший розвиток християнства як світової релігії, що не знає національних і мовних меж.
Глава 2. Історичні умови та підстави прийняття християнства.
2.1. Становище Київської Русі та стосунки з сусідами.
У X-ому сторіччі продовжувалося поступове формування руської державності. З одного боку необхідно було вирішувати питання, пов'язані з розширенням впливу київських князів "усередині" Русі, приводячи до покірності ще розрізнені слов'янські племена, з іншого боку перманентна зовнішня загроза потребувала великої напруги ще зовсім молодої феодальної держави. У цьому зв'язку вся діяльність Великого Князя Святослава (батька Володимира) стосовно Русі не була неуважністю до її інтересів, або неусвідомленим прагненням знехтувати нею (як про це говориться в деяких місцях літопису). Навпаки - усе було розраховано на вирішення великих державних завдань. Найважливіше з них, що полягало у забезпеченні безпеки з боку Хазарського каганату, було вирішено цілком успішно (останній перестав існувати після волзсько-хазарського походу). Друге завдання - створення мирного торгового плацдарму на західному узбережжі Російського (Чорного) моря (у співдружності з Болгарією) - виконано не було, тому що тут Русі протистояли дві значні сили: Візантія і печеніги.
Боротьба з печенігами стала в X сторіччі нагальною потребою Русі. Увесь родючий лісостеп, рясно покритий руськими селами і містами, був звернений до степів, був відкритий раптовим набігам кочівників.
Кожний набіг призводив до спалення сіл, знищенню полів, забирання населення в рабство. Тому оборона від печенігів була не тільки державною, але і загальнонародною справою, зрозумілою і близькою усім прошаркам суспільства. І природно, що князь, який зумів очолити цю оборону, повинний був стати народним героєм, дії якого оспівувались у билинах. Таким князем виявився побічний син Святослава - Володимир.
2.2. Правління князя Володимира.
У м. Любечі, що охороняв підступи до Київської землі з півночі, жив у X сторіччі Малко Любечанін. Дочка його, Малуша, була ключницею княгині Ольги (матері Святослава), а син, Добриня, напевно, служив князю. Малуша Любечанка стала однієї з наложниць Святослава, і у неї народився син Володимир. Вихователем при ньому і став його дядько Добриня. У 970 році Володимир став князем у Новгороді. Після загибелі Святослава почалася суперечка, підігріта боярським оточенням. В результаті Олег був убитий, а Володимир, втік з Новгорода і, три роки пробувши за морем, привів із собою найману варязьку дружину з якою у 980 р. рушив на Київ.
Ставши Великим князем, Володимир значно розширив і зміцнив Русь як державу всіх східних слов'ян. За його князювання відбувається остаточне підкорення руському князю племен, що жили на схід від великого водного шляху. Володимир провів першу релігійну, адміністративну і військову реформи. Взагалі під час правління Володимира відбулося значне піднесення Київської Русі.
Глава 3. Процес впровадження нової релігії на землях Київської Русі.
Як уже говорилося вище, ставши князем у Києві, Володимир зробив поганську реформу, намагаючись підняти древні народні вірування до рівня державної релігії. Але спроба перетворення язичництва в державну релігію з культом Перуна на чолі не задовольнили Володимира, хоча кияни охоче підтримували навіть крайні прояви кривавого культу войовничого бога. У Києві християнство були відомо вже давно та його основні догми, які добре пристосовані до потреб феодальної держави. Перші відомості про християнство надходять десь у 860-870 рр., а у середині X сторіччя уже відчувається поступове утвердження християнства в державній системі. Якщо при заключенні договору з греками у 911 р. руські посли клянуться тільки поганським Перуном, то договір 944 року скріплюється клятвою як Перунові, так і християнському богу.
Завантажити реферат