Походження людини та її поява на території України

На півночі і північному сході України в неолітичну добу жили мисливсь­ко-рибальські племена, на південному заході — землеробсько-скотарські. Цс були два світи, що різнилися між собою походженням, побутом, звичаями та віруваннями. Культура північно-східних пізньокроманьйонських племен була набагато примітивнішою порівняно з культурою племен Наддністрянщини, Закарпаття та Надбужжя. Населення землеробсько-скотарської зони належало до середземноморського антропологічного типу й було генетично пов'язане із культурами Балкано-Дунайського регіону. В Україні виявлено понад 500 неолітичних пам'яток, а вчені виділили більше 10 неолітичних культур. Найраніші з них знаходились на Закарпатті в басейні Тиси та у Наддністрянщині і Надбужжі.

У людей неолітичної доби ускладнюється світогляд, з'являються нові культи та вірування, пов'язані з виникненням землеробства. Зокрема, існував дуже цікавий культ черепів (очевидно, пов'язаний із культом предків), що простежується на великих родових могильниках у дніпровському Надпоріжжі та Надазов'ї. В одному з таких могильників — Микільському — знайдено золоту підвіску — найдавнішу в Україні прикрасу з благородного металу. Унікальною пам'яткою давньої культури є Кам'яна Могила — пагорб з кам'яних брил у степу поблизу міста Мелітополя. В печерах, що були, очевидно, святилищем одного або декількох навколишніх племен, виявлено численні зображення тварин — биків, коней, оленів, різьблених і мальованих на камені.

ДОБА ЕНЕОЛІТУ

(мідно-кам'яний вік)

У IV—III тис. до н.е. люди вже почали користуватися першим металом — міддю, хоч знайомство з нею розпочалося вже у VII тис. до н.с. у передньоазійському регіоні. Водночас продовжують розвиватись і вдосконалю­ватись скотарство та землеробство, де використовують рало і тяглову силу, виникають спеціалізовані ремесла. За доби енеоліту з'являється одна з найяскравіших культур давньоевропейської історії — трипільська.

ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА

Була вона поширена на величезній території: від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорномор'я, проіснувала протягом двох тисячоліть (IV—III тис. до н.е.) і досягла високого, як на той час, рівня розвитку. Утворилася трипільська культура на основі давніших автохтонних культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону і несла в собі традиції перших землеробських протоцивілізацій Близького Сходу та Південної Європи. В Україні виявлено величезну кількість — понад тисячу — пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині. Так, очевидно, були розселені об'єднання племен. Сліди трипільців знайдено і в Покутських Карпатах, поблизу соляних джерел, де вони виварювали сіль та будували оборонні городища. Населення на всій території трипільської культури становило щонайменше 1 млн чол. Трипільські селища розташовувались на високих рівних місцях поблизу рік і потоків. В основному цс були родові або племінні тривалі поселення, що налічували від десятка до сотні жител та господарських споруд. Такі селища мали чітке планування — всі будови були розташовані кількома рядами або кон­центричними колами навколо великого майдану, на якому стояли одна або декілька громадських споруд-святилищ. Від майдану радіальне розходились вулиці, обабіч яких були розташовані садиби. Житла трипільців були переважно наземними і різними за розмірами (площею від ЗО до 150 м2). Конструкція їх була досить складною: підлога викладалася на дерев'яному помості з глиняних обпалених вальків і зверху замазувалась глиною. Стіни споруджувались на дерев'яному каркасі-плетінці і теж обмазувались глиною, двосхилий дах перекривався солом'яними або очеретяними сніпками. Часто житла мали піддашшя. Вікна були невеликими та округлими. Всередині могла бути одна, дві або й три кімнати. В кожній кімнаті містилися піч, лежанка, сімейний вівтар-жертовник. Вівтар мав вигляд невеликого хрестоподібного в плані глиняного підвищення, розписаного різнобарвними фарбами, де стояв культовий посуд та глиняні жіночі фігурки. Біля печі, під стінами та на полицях-мисниках стояли різноманітні горщики та миски. Зовні стіни житла розмальовувались вертикальними смугами червоного, жовтого та білого кольорів. Розмальовува­лись карнизи вікон та дверей, стіни всередині. Житло трипільської культури дуже нагадуе українську сільську хату минулого століття. В такому житлі мешкала одна сім'я. На Уманщині, в середній течії Південного Бугу, а також в межиріччі Дністра й Пруту виявлено величезні поселення площею до 400 га, які налічували понад 2000 жител, розташованих концентричними колами. Тут вже існувала квартальна забудова, багато будинків споруджували двопо­верховими. Це були на той час найбільші в Європі, а можливо, й у світі перші справжні протоміста, в кожному з яких проживало до 25 тис. людей. Археологи виявили в трипільців унікальний в історії культури звичай — періодичне спалювання своїх поселень. Відбувалося цс раз у покоління, приблизно через кожні 50 років, коли виснажувались навколишні поля. Освоївши нові грунти і збудувавши неподалік нове селище, люди упорядковували старе й спалювали його. Очевидно, цей звичай був пов'язаний із якимись релігійними уявленнями та громадськими законами.

Основним заняттям трипільців було землеробство. Вони вже вирощували на своїх полях і городах всі основні культури: пшеницю, ячмінь, просо, бобові.

Трипільці, які жили в межиріччі Дністра і Пруту, займались також садівництвом (їм відомі були яблука, груші, абрикоси) та виноградарством. Землю обробляли кістяними і роговими мотиками — досить ефективними знаряддями, рідше застосовували рало. Троє людей з допомогою мотик могли обробити за годину ділянку площею 150—200 м . Збирали врожай серпами з крем'яним лезом. Його продуктивність була лише в 1,5 раза менша, аніж сучасного серпа. Зерно перетирали на муку на кам'яних зернотерках. До речі, аналогічні зернотерки застосовувались в часи 3-ї династії в Єгипті (близько 3000 років до н.е.), а також в Шумері. Трипільці вирощували велику рогату худобу, свиней, овець та кіз, мали коней. Як тяглова сила використовувались бики — їх запрягали у візки, можливо, сани, орали ними поля. Не втратило свого значення полювання і рибальство. В Дністрі ловили рибу, зокрема сомів довжиною до двох метрів: У лісах збирали ягоди, горіхи, мед, дикі фрукти. Трипільці майстрували й використовували різноманітні знаряддя з кременю (ножі, серпи, сокири, вістря стріл і списів), каменю (сокири, булави), кістки й рогу (мотики, проколки, шила, голки). Значно менше було в той час мідних речей; відомо, що трипільці користувались мідними шилами, рибальськими гачками, браслетами, кинджалами та сокирами. Сировина для мідних виробів та частина самих виробів привозилась із Балкано-Карпатського міднорудного басейну. Із технічних прийомів трипільці освоїли холодне та гаряче кування і зварювання міді. Домашніми промислами або общинними ремеслами було чинбарство, кушнірство, прядіння і ткацтво. На денцях багатьох трипільських посудин с відбитки тканин двох родів: тонкого полотна і груботканого, очевидно, вовняного рядна.