Пізньопалеолітичні люди часто мандрували, інколи досить далеко від своїх земель. Племена, які жили на теренах України, зналися не лише між собою, а й з племенами Центральної та Західної Європи, обмінюючись знаряддями, прикрасами, сировиною.
СЕРЕДНЬОКАМ’ЯНА ДОБА (мезоліт)
В історії людства ця доба, що тривала з 9 по б тис. до н.е., вважається перехідною від давнього кам'яного віку (палеоліту) до неоліту (нового кам'яного віку). Природні умови в Україні тоді вже були подібними до сучасних. Щезли "герої" минулих епох, з якими тісно було пов'язане життя людини — мамонти. Основними заняттями людини й надалі залишились полювання, рибальство та збиральництво. Змінюють свій вигляд крем'яні знаряддя — вони стають меншими, делікатнішими. Все ширше застосовуються лук і стріли — основна мисливська, а часто й бойова зброя минулого, винайдена ще в пізньопалеолітичну добу. Збільшення населення і підвищення ефективності мисливства порушують рівновагу в навколишньому середовищі. Відчуваючи нестачу звірини, людина починає приручати тварин (найшвидше собаку), пробує висівати перші злаки.
В Україні відомо майже 1000 пам'яток мезолітичного періоду. Це тимчасові стоянки, тривалі поселення, могильники. В межах України вчені виділяють три основні ареали розселення мезолітичних племен: північний "поліський", прикарпатсько-дністрянський і південний "степовий". Побут та звичаї людей цих племен дещао відрізнялися між собою. На півночі — на Волині й Поліссі, серед лісів, боліт та озер люди займалися полюванням, рибальством, збиральництвом, споруджували легкі житла, подібні до вігвамів індіанців. Стоянки влаштовували на видмах. Досліджуючи їх, археологи знаходять багато невеликих майстерно оброблених крем'яних знарядь: вістря стріл, сокирки, шкребла, проколки, різці, нуклеуси — крем'яні ядрища, з яких давні майстри зтесували заготовки-пластини для знарядь. Племена, якіжили на Поліссі, мали багато спільного з племенами доби мезоліту в Північній Польщі, Білорусі, Прибалтиці.
У Прикарпатті й Наддністрянщині частина племен доби мезоліту була, очевидно, прямими нащадками давнішнього, пізньопалсолітичного населення, а частина примандрувала з інших місць: з півночі, заходу, а також з півдня і південного заходу через карпатські перевали. Пам'яткою мезоліту с печера поблизу с. Баламутівка на Буковині, стіни якої розмальовані зображеннями людей і тварин, мисливців, чаклунів, що танцюють. Очевидно, вона служила стародавнім місцем культових дійств.
У горах Криму в мезолітичну добу люди для житла використовували, як і раніше, скельні сховища, де тривалий час жили, а інколи й ховали померлих. Такі поховання виявлені в гротах Мурзак-Коба та Фатьма-Коба.
До найдавніших з розкопаних у Європі родових могильників належать три великі могильники поблизу сіл Волошське та Василівка в дніпрянському Надпоріжжі, де виявлено близько 90 поховань. Померлих ховали або у випростаному, або у скорченому положенні, посипали зверху охрою, поруч клали зброю, стріли і списи з кістяними та крем'яними наконечниками. Деякі вістря списів і стріл стриміли в кістках людей, на черепах помітні сліди сильних ударів, що й стало, напевно, причиною їх смерті. Більшість похованих — чоловіки. Антропологи виявили, що люди, поховані в могильниках, належать до трьох різних рас: .зві з них були місцеві, а третя — прийшла, південно-ссредземноморського походження. Такі поховання й могильники є найдавнішими на українських землях слідами захисту місцевого населення від пришельців. Судячи з поховального обряду, люди мезолітичної доби поклонялись небесним світилам, передусім сонцю.
Отже, ми коротко розглянули величезний період історії людства — кам'яну добу, що тривала на землях України майже мільйон років. За цієї доби з'явилися перші людиноподібні істоти, людина навчилася майструвати різноманітні знаряддя, користуватися вогнем, навчилася розмовляти й лічити, будувати перші житла. Виникли сім'я, рід та плем'я. В кам'яній добі знаходимо витоки образотворчого і музичного мистецтва, приклади початкових релігійних уявлень. 40 тисяч років тому на теренах сучасної України з'являється людина сучасного фізичного типу, в походженні якої с ще багато таємниць. І останнє — наприкінці середньокам'яної (мезолітичної) доби людина від полювання і збиральництва почала переходити до скотарства і землеробства.
ПЕРШІ ПАСТУХИ ТА ЗЕМЛЕРОБИ
ДОБА НЕОЛІТУ
(новий кам’яний вік)
У VI тис. до н.е. в житті стародавнього населення України відбулися величезні зміни. Природні умови нагадували сучасні, але було тепліше і випадало більше опадів. Люди переходили до осілого громадського життя, будували постійні житла, гуртуючи їх у селища, померлих ховали неподалік осель. Поряд з традиційними мисливством і рибальством існували скотарство та землеробство. Лісостеп південного заходу та півдня України був місцем найдавнішого приручення та розведення великої рогатої худоби і коней, а кози і вівці потрапили сюди з Передньої Азії, мабуть, вже прирученими. Вважають, що орне землеробство зародилось теж у передньоазійському регіоні в VII—VI тис. до н.е., зідти проникло в Південну та Центральну Європу, а на початку V тис. до- н.е. з'явилося на теренах України. Цим же шляхом поширюються і найдавніші культи та вірування землеробів, деякі основні форми посуду та його орнаментація, а пізніше і металургія. Проте не слід відкидати і можливості паралельного самостійного виникнення землеробства в Україні. Землю готували під засів за допомогою загострених палиць і мотик, сіяли просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес. Збіжжя жали крем'яними серпами, а зерно розтирали на муку на кам'яних зернотерках. 1 хоч первісні стада і поля були ще невеликі, людина вже була в змозі створювати запаси харчів, щоб не залежати від наслідків полювання, могла вести більш розмірений і сталий спосіб життя. Житла людей доби неоліту були досить різноманітні: великі наземні споруди, напівземлянки та землянки. Найбільшим досягненням людини неоліту стало вміння виробляти посуд. Глиняний посуд — кераміка (від гр. "керамос" — глина) спочатку був нетривкий і грубостінний, з загостреним або округлим дном, тому що його встромляли в грунт біля вогнища або ставили поміж камінням. Пізніше з'являється посуд із плескатим дном, що може свідчити про наявність житла з долівкою та столу у побуті. У великих посудинах зберігали запаси їжі (зерно, мед, жир, молоко, ягоди), у менших варили страву. Посуд ліпили вільноруч, без допомоги гончарного круга і випалювали його на вогні. Часто на мокрій глині залишалися відбитки пальців стародавніх гончарів, і вчені визначили, що ті відбитки належать в основному жіночим рукам. Поверхня посуду вкривалася різноманітними візерунками. Починаючи з неоліту орнаментація кераміки стає одним з найважливіших видів прикладного мистецтва. Кожне плем'я ліпило свій посуд, що відрізнявся від посуду інших племен формою, орнаментацією, способом виготовлення. Ці особливості керамічного виробництва збереглися і в наступні епохи, і тому глиняний посуд є для археолога найприкметнішою знахідкою, що допомагає визначати культурну та етнічну приналежність, хронологію та взаємовпливи стародавнього населення.
Завантажити реферат