Трагедія і подвиг народу у війні 1941—1945 рр.

Друга світова війна, що вже вирувала в Європі, невмо­лимо наближалася до кордонів СРСР. Спроби повернути чи принаймні відтягнути криваву бійню шляхом заграван­ня з агресором та поступок йому мали протилежні наслід­ки. На світанку 22 червня 1941 р. Німеччина без оголошен­ня війни напала на Радянський Союз.

Плануючи і здійснюючи вторгнення в СРСР, Гітлер ста­вив своєю метою втілити у життя віковічну мрію пан­германістів— захопити безмежні й багатющі східні тери­торії, населення їх частково винищити, а решту — уярми­ти. Таким чином йому вдалося б розв'язати надзвичайно гостру для Німеччини, що прагнула світового панування,

потребу в колоніальних володіннях. Водночас виношу­вався намір знищити існуючий в СРСР суспільний лад, комуністичну ідеологію.

Відповідно до ретельно розробленого плану завоюван­ня СРСР — так званого плану «Барбаросса» — війна мала закінчитися швидким розгромом Червоної армії. Для вторгнення у територіальні межі Радянського Союзу Німеччина та її союзники — Італія, Румунія, Угорщина, Чехо-Словаччина, Фінляндія — зосередили вздовж його західного кордону 190 дивізій, куди входило 5,5 млн. солда­тів і офіцерів, добре озброєних новітньою бойовою техні­кою. З цих військ було утворено три групи армій — «Північ», «Центр» і «Південь». Причому на напрямках головних уда­рів німецькі війська мали 6—8-разову перевагу перед ра­дянськими, яких на західному кордоні налічувалося 170 ди­візій і 2 бригади (2680 тис. чоловік).

Дуже важливе місце у планах німецького командуван­ня відводилося захопленню в найкоротші строки України з її величезними сировинними ресурсами і родючими зем­лями. Цим самим Гітлер та його кліка намагалися поси­лити воєнну економіку Німеччини, створити вигідний плац­дарм для швидкої перемоги над СРСР і досягнення сві­тового панування. За планом «Барбаросса» в Україну вдерлися 57 дивізій і ІЗ корпусів групи армій «Південь». Їм протистояли 80 дивізій Київського та Одеського воєнних округів, перетворених після початку війни у Південно-За-хідний та Південний фронти. Концентрація в республіці цього найчисленнішого радянського військового угрупован­ня пояснюється вказівкою Сталіна про те, що у випадку війни саме південний захід буде головним напрямком удару німецької армії. Співвідношення у бойовій техніці тут також було на користь радянських військ. Якщо у групі армій «Південь» налічувалося 850 танків, 16000 гармат і. 1300 літаків, то у військах Південно-Західного і Південного фронтів відповідно — 5625, 17000 та 2700 (щоправда, танки і літаки новітніх конструкцій тут становили не більше 20%).

Більшість радянських з'єднань виявилися недостатньо укомплектованими матеріальною частиною. Так, 41-й тан­ковій дивізії за штатом належало мати 63 танки КВ та 210 Т-34, а їх відповідно було 5 і 2. Зате застарілих ма­шин Т-26 та ХТ у дивізію прибуло втричі більше, ніж перед­бачалося штатним розкладом. До того ж запасними части­нами наявна у дивізії техніка була забезпечена лише на 40—45 %.

Перебіг подій на радянсько-німецькому фронті відра­зу ж набрав несприятливого для Червоної армії характеру. У перший день війни в смузі Південно-Західного фронту бомбовому удару було піддано 66 аеродромів і виведено з ладу 579 літаків. До участі в бойових діях залишалися при­датними лише 359, які були змушені перебазуватися на ти­лові аеродроми. Уже на шосту годину цього трагічного дня аеродроми радянських ВПС мали вигляд страхітливих кладовищ понівеченого і розплавленого металу, серед яко­го безсилі зарадити тому, що сталося, в розпачі блукали поодинокі фігури вцілілих льотчиків. Як розповідав вете­ран війни А. Лаврентьєв, напередодні війни поблизу Ста­ніслава нашвидкоруч був збудований військовий аерод­ром. На ньому встигли розмістити 315 літаків. Причому ма­шини були розмонтовані — знято зброю, злите пальне. Льотний склад відпущено на добу в місто на відпочинок. Коли ранком льотчики прибігли на свій аеродром, всі 315 літаків було знищено ворожою авіацією.

Несподіванкою для радянських воїнів були німецькі по­вітряні десанти, причому озброєні танкетками, які транс­портувалися літаками. Ветеран війни Г. Лобас згадує про такий випадок, що стався на п'ятий день війни. «Ми в ліс побігли. А танкетки й піші німці — за нами. Як різонули з кулеметів та автоматів. Притиснули нас вогнем в цьому лісі і пішли на повний зріст. Ми лежимо. А стріляти боя­лися, та й гвинтівки не у всіх були .Відбиватися й гадки не було. Ми бачили, що прийшла сила, проти якої з трьохлінійкою та саперною лопатою не попреш. Заходять до лісу, як до себе додому. Гукають:«Рус швайн!» і стусанами піднімають наших солдатів, їхні гвинтівки тут же об дерево розбивають .Вишикували полонених у колону — попереду танкетка, позаду танкетка — і пішки погнали до станції. Хто па­дав — поранений, знесилений чи просто спіткнувся — під­вестися вже не давали. Стріляли або чавили танкет­кою».

Тим часом з місць боїв надходили бадьоро-оптимістичні рапорти, як наприклад той, що його «підмахнув» началь­ник управління політпропаганди Київського особливого військового округу бригадний комісар Михайлов: «Мо­ральний дух військ округу високий. Особливий склад сповнений грізної ненависті до німецького фашизму . Всі сили й засоби військ округу обрушені на ворога, знищуючи його там, де він перетнув кордон». Такого роду «інфор­мація» у стилі кращих пропагандистських зразків тогочасу не могла не дезорієнтувати вище керівництво, відір­ване від реалій життя.

Між тим про дійсний стан речей можна судити з розпо­відей полонених червоноармійців. Рядовий 20-го артполку 70-ї стрілецької дивізії А. Аристов свідчив: «Політрук ска­зав, що про війну з Німеччиною не може бути й мови, бо з нею укладено мирний договір». З допиту з'ясувалося, що за час служби танків він ще не бачив. Рядовий 70-ї стрілецької дивізії X. Надевашвілі на запитання, що го­ворив політрук перед атакою, відповів: «Він сказав, що кожний німець капіталіст, що він товстий і в нього треба стріляти» і т. ін.

Другого воєнного дня, згідно з директивою № 3 Ставки Головного Командування, відданою без урахування обста­новки, що склалася на фронті, перейшли в контрнаступ у районі Луцьк—Рівне—Броди з метою розгрому 1-го танкового угрупування ворога вісім мотомеханізованих корпусів. Тиждень тривала ця перша танкова битва ра­дянсько-німецької війни. Втрати радянських військ, озбро­єних переважно машинами застарілих типів,.співвідноси­лися з втратами противника як 20:1. З 4200 танків у них залишилося тільки 737.

Таким чином, опинившись уже на середину липня 1941 р. практично без літаків і танків, радянські війсь­ка були приречені на відступ. На цей час із 170 дивізій діючої армії на радянсько-німецькому фронті боєздатність. зберігали тільки 70. Червона армія втратила за перші три тижні війни 850 тис. чоловік, 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат. Німецькі танкові клини, з автоматниками на броні й щільно прикриті з повітря авіацією, захопили Луцьк, Львів, Чернівці, Рівне, Станіслав (нині — Івано-Франківськ), Тернопіль, Проскурів (нині—Хмельниць­кий), Житомир і вийшли на підступи до Києва, Одеси, інших життєво важливих центрів республіки.