Революційні події 1905-1907 р.р

Напередодні революції 1905 р. в Україні активізували­ся ліберальні сили. 1904 р. вони створили в Києві Україн­ську демократичну партію (УДП). Її лідерами були О. Лотоцький, Є. Тимченко, Є. Чикаленко. Восени 1904 р. окремі члени УДП, які вийшли з неї, поклали початок новій — Українській радикальній партії (УРП).

2. Революційна боротьба в Україні 1906-1907 р.р. Причини поразки революції та її значення.

Національно-визвольний рух українського народу поси­лився в 1905—1907 рр. Народні маси України вимагали скасування будь-яких національних привілеїв і встанов­лення рівноправності всіх народів, вільного розвитку укра­їнської мови й культури, безперешкодного навчання україн­ською мовою у школах, права вільного користування нею в судах та інших адміністративних установах, заснування культурно-освітніх гуртків і товариств, видання літерату­ри, газет і журналів українською мовою.

Під могутнім революційним натиском царизм змуше­ний був послабити національний гніт українського народу. Законом від 21 листопада 1905 р. дозволяли видавати літе­ратуру національними мовами, випускати газети й журна­ли, створювати культурно-освітні товариства і відкривати національні театри.

В Україні у ряді сіл учителі починали вчити учнів українською мовою. У багатьох містах — Києві, Одесі, Полтаві, Чернігові, Катеринославі, Кам'янці-Подільському та інших і деяких селах виникли культурно-освітні товари­ства «Просвіти». Активну участь у їх роботі брали видатні діячі української культури Леся Українка, Панас Мирний, Д. Яворницький. У ряді міст відкривали українські клуби, музично-драматичні гуртки, наукові товариства.

З кінця 1905 р. почали видавати газети й журнали українською мовою. В цілому у 1906 р. їх налічувалося 18, а протягом 1905—1907 рр. виходило 25. Першою щоден­ною українською газетою стала «Громадська думка» (пізні­ше «Рада»). Остання виходила з 15 вересня 1906 р. по 2 серп­ня 1914 р. Загальну лінію газети визначали діячі Товари­ства українських поступовців. Із нею співробітничали про­відні діячі української культури, зокрема М. Грушевський, І. Франко, О. Олесь, В. Винниченко та інші. Щоденні газети «Громадська думка», «Рада», «Нова громада» утримував щед­рий меценат Є. Чикаленко.

Переломний момент революції настав на початку 1906 р., коли поступки царату спричинилися до розколу серед рево­люціонерів. Задовольнившись гарантіями конституційного правління, ліберали погодилися взяти участь у виборах до Думи. Але радикали вирішили їх бойкотувати, стверджуючи, що соціалістична революція ще не закінчилася. Внаслідок цього такі найсильніші українські партії, як «Спілка» та УСДРП, своїх кандидатів не висунули, обраною виявилася лише жменька українських лібералів. Проте значну кількість українців обрали за мандатами російських парти. Ь 497 членів І Думи депутація України включала 63 українців, 22 росіян, п'ятьох поляків, чотирьох євреїв і одного німця. Коли зібралася Дума, українці швидко організували парламентсь­кий клуб із понад 40 депутатів для обстоювання своїх інтересів.

Українці в Думі добивалися насамперед більшої автоном­ності для своєї країни. Українське селянство дещо не­сподівано всім серцем підтримало цю вимогу. Не менш популярною була вимога української освіти, особливо на початковому рівні. Але уряд, відчуваючи себе дедалі впев­неніше, відкинув їх. Його представники вважали, що надання українцям більшої автономії розпалить у них апетит до незалежності.

3 червня 1907 р. були опубліковані царський Маніфест про розпуск II Державної думи і новий закон про вибори доIIIДуми, відповідно до якого 80% населення Російської імперії позбавлялося виборчих прав. фактично було здійснено дер­жавний переворот, який не тільки відкривав новий період — період реакції, а й підводив риску під революційними змаган­нями 1905—1907 рр. Перша російська революція зазнала по­разки.

Отже, різке загострення економічних, політичних, соціаль­них та національних проблем, посилене поразкою царизму в ро­сійсько-японській війні 1904—1905 рр. призвело до стихійного вибуху народного незадоволення — першої російської революції. Ця революція пройшла у своєму розвитку кілька фаз: "піднесен­ня — кульмінація — спад", яким відповідають кардинальні зміни та зрушення у суспільному житті. Надзвичайно важливо, що в процесі розгортання революційних подій виникли нові суспіль­но-політичні явища та тенденції, які надалі суттєво вплинули на історичну долю України: переплетення та взаємовплив робітни­чого, селянського та національно-визвольного рухів; виникнення широкомасштабних народних виступів; усвідомлення народ­ними масами ефективності та результативності спільного натис­ку на самодержавство; посилення настроїв нестабільності та вагань селянства й армії; суттєве розширення внаслідок проголошення царського Маніфесту меж легальної політичної та культурної ді­яльності, помітне її пожвавлення та урізноманітнення; активіза­ція процесу масової самоорганізації суспільства (утворення полі­тичних партій, рад, профспілок тощо); поява в опозиційних сил легального офіційного каналу впливу на владу — думської три­буни.

Використана література:

1. Лановик Б.Д., Матейко Р.М., Матисякевич З.М. Історія України: Навчальний посібник/ За ред. Б.Д. Лановика. К. – 1999 р.

2. Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1999 р.

3. Історія України/ Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. – Львів: Світ, 1998 р.

4. Субтельний Орест. Україна: історія. – К.:Либідь, 1993 р.